Постанова 4854 № 420/13514/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13514/24 Перша інстанція: суддя Дубровна В.А., повний текст судового рішення складено 28.08.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» (далі відповідач), в якому просив (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.05.2024): - визнати протиправною бездіяльність державної установи Херсонський слідчий ізолятор щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 24.01.2023 включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX на 01.01.2020, Законом №1082-IX на 01.01.2021, Законом №1928-IX на 01.01.2022 та Законом №2710-IX на 01.01.2023; - зобов`язати державну установу Херсонський слідчий ізолятор здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 24.01.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5; - зобов`язати державну установу Херсонський слідчий ізолятор здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Наказом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 24.01.2023 №4/ОС Позивача 24.01.2023 звільнено зі служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. З 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями для обчислення розміру перерахованих пенсій, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт за відповідною або аналогічною посадою. Однак, після звільнення Позивачем було з`ясовано, що з 29.01.2020 його посадовий оклад Відповідачем визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня, що додатково підтверджується довідкою державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від 19.01.2024. З урахуванням того, що нарахування всіх щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також нарахування допомоги на оздоровлення і допомоги для вирішення соціально-побутових питань, здійснюється виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, у Позивача також наявне право на перерахунок вказаних видів грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щодо обчислення ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 24.01.2023 року включно посадового окладу, а також всіх інших належних за цей період щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5. Зобов`язано Державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 24.01.2023 року включно перерахунок та виплату посадового окладу, а також всіх інших належних за цей період щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, в редакції з 29.01.2020 року та Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щодо обчислення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5. Зобов`язано Державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що заявляючи позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 24.01.2023р. позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України. Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» на втрату всієї первинної документації установи, у зв`язку з перебуванням з 01.03.2022р. у тимчасовій окупації військами Російської Федерації, що суттєво впливає на можливість виконання відповідачем судового рішення по даній справі. Станом на 18.09.2025р. проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №120222300000005725 від 19.11.2022р. за ч.1 ст.438 КК України та наразі Установа не має можливості поновити інформацію про всі складові, виплачені позивачу за визначений у позовній заяві період. Апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. Зазначає, що визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, зокрема, у Державній установі «Херсонський слідчий ізолятор» на посаді заступник начальника відділу соціально виховної та психологічної роботи у період з 01.11.2019 - 30.12.2021, на посаді начальник відділу охорони у період з 30.12.2021 - 21.02.2022 р., що підтверджується біографічною довідкою від 29.04.2024 р., виданою ДУ «Херсонський слідчий ізолятор». 22.02.2022 року наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» від №20/ОС «Про особовий склад» призначено відповідно до пункту 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» (переміщення поліцейських на посади нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський за ініціативою поліцейського) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи, установивши йому 25 тарифний розряд та посадовий оклад згідно зі штатом у розмірі 5220 грн., звільнивши з посади начальника відділу охорони, 22 лютого 2022 року. 24.01.2023 наказом державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» №4/ОС «Про особовий склад» Позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України згідно із п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 24.01.2023 року. Даним наказом встановлено, зокрема, вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги станом на 24 січня 2023 року становить у календарному обчисленні 16 (шістнадцять) років 05 (п`ять) місяців 14 (чотирнадцять) днів. 30.04.2024 року ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» листом за вих. №24/9.1-755/ВС/Нв на адвокатський запит від 26.04.2024 щодо надання підтверджуючих документів стосовно проходження служби ОСОБА_1 повідомив, що установа розташована на території Херсонської міської територіальної громади, яка входила до переліку громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні), відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, в подальшому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 визначено, що з 01.03.2022 року по 11.11.2022 року Херсонська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації військових рф. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території» з 14.05.2022 року установа перебувала у простої, вивезення будь-якої документації з окупованої території було неможливо. Після деокупації м. Херсона, керівництвом установи встановлено факт перебування на території установи представників окупаційної влади та військових РФ, зафіксовано факт викрадення основних матеріальних цінностей та відсутність первинної документації установи. Станом на теперішній час проводиться досудове слідство у кримінальному провадженні №12022230000005725 від 19.11.2022 року. 16.01.2023 року установою подано заяву до Херсонського РУП ГУНП в Херсонській області з деталізованим переліком втраченої документації за період з 2000 року по 11 травня 2022 року. Наразі в установі наявна запитувана Вами інформація стосовно ОСОБА_1 лише за період з травня 2022 р. по 24 січня 2023 р. (день звільнення зі служби), надавши довідку від 30.04.2024 №249/.1-6Вс про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2022-24.01.2023 р.29.01.2024 р.. Відповідно до Довідки ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 30.04.2024 №24/9.1 -6/Вс про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2022 - 24.01.2023 посадовий оклад за посадою заступник начальника відділу соціально- виховної та психологічної роботи на якій перебував ОСОБА_1 у період з 01 травня 2022 р по 24 січня 2023 р розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Вважаючи, що у спірний період з 29.01.2020 по 24.01.2023 відповідачем занижено розмір грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових шляхом обчислення та виплати грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 29.01.2020р. у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки на розрахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби впливає розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, то при нарахуванні вказаної компенсаційної виплати підлягає застосуванню розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року. Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням. Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, у пункті 6 якої передбачено внесення змін до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, саме з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися. Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. має застосовуватись у наступній редакції: «Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.». Матеріалами справи підтверджено та не заперечується апелянтом, позивачу посадовий оклад та оклад за військовим званням у період з 29.01.2020р. обчислювався в порядку, визначеному п.4 Постанови №704 в редакції, яка втратила чинність, а саме: виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року. З вищевикладеного слідує, що у позивача виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме: множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Стосовно доводів апелянта про те, що діюча редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 не змінилася попри скасування в судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», колегія суддів зазначає наступне. Нормативно-правовий акт, відповідно до статті 265 КАС України, втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у постанові Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» редакція пункту 4 не змінена у зв`язку із прийнятим рішенням у справі №826/6453/18, що набрало законної сили. Разом із тим, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт у преамбулі містить посилання на те, що додатково слід враховувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020р. Отже, положення постанови Кабінету Міністрів України №704 з 29.01.2020р. мають застосовуватися з урахуванням судового рішення по справі №826/6453/18. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на втрату ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» всієї первинної документації установи, у зв`язку з перебуванням з 01.03.2022р. у тимчасовій окупації військами Російської Федерації, оскільки вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання заробітної плати у належному розмірі. Щодо строків звернення позивача до суду з відповідним позовом колегія суддів зазначає наступне. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший). За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника. Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України. Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211 з 12 березня 2020 року та припинив дію з 30 червня 2023 року згідно з Постановою КМУ №651. Таким чином, враховуючи, що у пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, тому з припиненням дії карантину закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Іншими словами, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України). Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001). Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98). Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р. Таким чином, позивачем не пропущений строк звернення з позовом до суду в частині вимог, заявлених за період з 29.01.2020 року по 18.07.2022 року. Початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зокрема, письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду. В подальшому даний висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду підтриманий Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 квітня 2025 року по справі №260/1955/24, від 24 червня 2025 року по справі №480/10675/24 тощо. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач разом з листом-відповіддю від 30.04.2024 за вих.№24/9.1-755/ВС/Нв на адвокатський запит від 26.04.2024 щодо надання підтверджуючих документів стосовно проходження служби ОСОБА_1 надав довідку від 30.04.2024 №249/.1-6Вс про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2022-24.01.2023 року. Враховуючи встановлені обставини справи та вказані правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що в межах даних спірних правовідносин день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, є саме отримання 30.04.2024 року від відповідача вказаної довідки і як наслідок початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом. Таким чином, отримавши від відповідача 30.04.2024 року інформацію про обсяг і характер виплачених сум та звернувшись до суду з вказаним позовом 01.05.2024 року позивач не пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою ст. 233 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія