Постанова Київський апеляційний суд № 752/27011/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/1442/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2025 року м. Київ Справа № 752/27011/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником Срібною Анною Русланівною, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, третя особа: Слідче відділення поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області про стягнення моральної шкоди, створеної та заподіяної бездіяльністю органу державної влади, пов`язаної з невиконанням судового рішення, встановив: У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби списанням з Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення, в розмірі 2000 євро, які на дату набрання судового рішення законної сили мають бути конвертовані в національну валюту. В обґрунтування позову зазначив, що у провадженні Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області перебували матеріали кримінального провадження №12014110200002333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 13 і ч. 3 ст. 18 Кримінального кодексу України. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2012 року у справі № 4-49/12 постанову ДІМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 10 лютого 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи скасовано, матеріали №4902 повернуто для організації додаткової перевірки. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2014 року постанову ДІМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 05 жовтня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за статтею 358 КК України скасовано, матеріали повернуто до прокуратури для проведення додаткової перевірки. Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2014 року у справі № 369/6358/14-к уповноважену особу прокуратури Києво-Святошинського району Київської області зобов`язано внести відомості на підставі постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2014 року у справі № 369/4025/14-к до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача від 11 квітня 2012 року, після чого направити матеріали кримінального провадження за підслідністю. Листом Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/6358/14к від 30 липня 2014 року позивача повідомлено, що за ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2014 року внесено до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за статтею 358 Кримінального кодексу України. Зазначав, що попри наявність ухвали слідчого судді, до відділення поліції його було викликано лише 19 січня 2015 року для допиту як свідка, а згодом йому було вручено постанову про часткове задоволення клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій «заднім» числом, тобто від 08 грудня 2014 року. Зважаючи на те, що службова особа відповідача викликав позивача і вручив йому повістку про виклик свідка з порушенням вимог ч. 1 ст. 9, ст. 55, ст. 56, ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 136 КПК України позивачу було вручено нову повістку на 23 січня 2015 року. Службові особи Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП України в Київській області у спосіб вчинення службової бездіяльності та пасивних дій систематично порушували його конституційні права, як учасника кримінального провадження, оскільки постанову про часткове задоволення його клопотання було прийнято заднім числом, 20 і 21 січня 2015 року, він - позивач здійснив відрив від звичайних занять, витратив свій час і бюджетні кошти його родини та 21.01.2015 року звернувся до слідчого судді зі скаргою, яка розглянута 23.01.2015 року і за наявності беззаперечних доказів постановлено ухвалу та зобов`язано службову особу відповідача надати йому - ОСОБА_1 пам`ятку про права і обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні №12014110200002333, котра не виконана і на час його звернення до суду з позовом. Факт невиконання ухвали слідчого судді від 23.01.2015 року підтверджується листом Києво-Святошинського районного суду від 25.10.2017 року та ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 08.11.2017 року щодо задоволення відводу слідчому, а також ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 08.11.2017 року щодо встановлення обставини, які доказуванню не підлягають, зокрема: - «станом на 12 жовтня 2017 року матеріали справи №369/595/15-к не містять відомостей про виконання вимог ч. 4 ст. 535 КПК України щодо ухвали слідчого судді від 23 січня 2015 року»: - «Голосіївським районним судом м. Києва 22 липня 2015 року ухвалено рішення іменем України стягнути шляхом списання коштів з державного бюджету на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 390 грн. 70 коп.». Позивач стверджував, що вказані ним обставини свідчать про очевидну бездіяльність відповідача Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП України в Київській області, що полягає саме в організації бездіяльності та пасивних дій, направлених на порушення прав людини, законодавства та невиконання судових рішень, які постановлені (ухвалені) в установленому законодавством порядку судовою гілкою влади і мають виконуватись без будь-якої невиправданої затримки. Протилежне є порушенням законодавства та підставою для звернення за захистом порушених прав у судовому порядку. Тривале невиконання судового рішення від 23.01.2015 року завдає позивачу щоденних негативних емоцій та переживань щодо неможливості реалізувати судовий захист встановлений законодавчим, виконавчим та судовим органами державної влади, призводить до тривалих душевних страждань, чим завдається моральна шкода, яка має бути відшкодована за рахунок держави. На відшкодування завданої з вини службових осіб Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП України в Київській області з підстав невиконання судового рішення від 23.01.2015 року з урахуванням практики Європейського суду з прав людини позивач просив стягнути з держави Україна в особі державної казначейської служби списанням з державного бюджету України на його користь 2000 євро, які на дату набрання судовим рішенням законної сили мають бути конвертовані у національну валюту. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 41 263,50 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області - Срібна А.Р. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав доказів протиправних дій відповідача, а реалізація механізму оскарження рішень, дій та бездіяльності органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора і суду є встановленою законом гарантією, що в контексті статті 1176 ЦК України не може розглядатися як безумовний доказ протиправності відповідних діянь. Судові рішення про задоволення скарг заявника, який є позивачем у цій справі, на дії (бездіяльність) та процесуальні рішення слідчих не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім цього, вказує на те, що заявлена позивачем сума стягнення є необґрунтованою, оскільки не враховує обставин справи і ґрунтується на припущеннях, позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів як самого факту заподіяння моральної шкоди, так і розміру шкоди. Позивач не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним на його думку діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання ухвали слідчого судді щодо зобов`язання слідчого у кримінальному провадженні надати ОСОБА_1 статус потерпілого у кримінальному провадженні триває з 23.01.2015 року і має місце станом на час судового розгляду справи. Судом встановлено, що ухвала слідчого судді від 23.01.2015 року слідчим у кримінальному провадженні № 12014110200002333 не виконана, ОСОБА_1 не набув статусу потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні. Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні від 29 липня 2014 року № 12014110200002333, яка полягала у невиконанні ухвали слідчого судді від 23 січня 2015 року, якою було зобов`язано слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області Петрова О.В. надати ОСОБА_1 пам`ятку про права та обов`язки потерпілого у цьому кримінальному провадженні, є такою, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 як учасника кримінального провадження, який фактично має статус потерпілого, а відтак, твердження останнього, що у такий спосіб йому завдається моральна шкода заслуговують на увагу суду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд погодився з твердженням позивача, що сам факт невиконання судового рішення у правовій державі завдає йому моральних страждань, як фізичній особі, котра вчиняє дії на захист у судовому порядку своїх законних прав потерпілого у кримінальному провадженні, статус якого, як потерпілого у кримінальному провадженні №12014110200002333 не визнається відповідачем ГУ НП України в Київській області. Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про стягнення з Державної казначейської служби України коштів у розмірі 41 263 грн. 50 коп., що складає еквівалент 1000 Євро на час вирішення заявленого спору, як відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, враховуючи наступне. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами першою-третьою статті 28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування, що також включає прийняття органом досудового розслідування процесуальних рішень, у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Відповідно до частин першої, третьої статті 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне. Статтями 55, 56 КПК України передбачено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. (в редакції станом на 2015 рік) . Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Правилами статті 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Як вбачається з матеріалів справи, постановою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2014 року у справі № 369/4025/14к скаргу ОСОБА_1 на постанову ДІМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області від 05 жовтня 2012 року - задоволено, скасовано зазначену постанову, матеріали направлено до прокуратури Києво-Святошинського району Київської області для додаткової перевірки. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 11.04.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра внутрішніх справ України з заявою про наявність в діях головного інженера ТОВ НВФ «Азимут» ОСОБА_2 , т.в.о. землевпорядника Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 ознак складу злочину, передбаченого ч.2, 3, 4 ст. 358 КК України. В своїй заяві ОСОБА_1 повідомляв про незаконні , на його думку, дії головного інженера ТОВ НВФ «Азимут» ОСОБА_2 , т.в.о. землевпорядника Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_3 , мешканця села Ходосіївка ОСОБА_4 щодо складення та підписання акта від 29.09.2009 року про перенесення меж земельної ділянки ОСОБА_4 в натурі. Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2014 року у справі № 369/6358/14-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Києво-Святошинського району Київської області, яка полягала у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення злочину за його заявою від 11 липня 2012 року - задоволено, зобов`язано уповноважену особу прокуратури Києво-Святошинського району Київської області внести до ЄРДР відомості за вказаною заявою, після чого матеріали направити за підслідністю. Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року у справі № 369/11572/14-к скаргу позивача на бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні 29 липня 2014 року № 12014110200002333, яка полягала у невчиненні слідчим Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області процесуальних дій протягом встановленого законом строку, - задоволено, зобов`язано слідчого Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області Петрова О.В. надати позивачу письмову відповідь про розгляд клопотань ОСОБА_1 від 30 жовтня 2014 року. 08 грудня 2014 року слідчим СВ Києво-Святошинського РУ ГУ МВС України у Київській області Петровим О.В. винесена постанова про часткове задоволення клопотання про проведення слідчих ( розшукових) дій, якою відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 12014110200002333 від 29.07.2014 року Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі № 369/533/15-к скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області Петрова О.В. від 08 грудня 2014 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим, - задоволено, зобов`язано слідчого СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області Петрова О.В. надати ОСОБА_1 пам`ятку про права та обов`язки потерпілого у цьому кримінальному провадженні № 12014110200002333. У березні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до слідчого відділу Києво-Святошинського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області Петрова Олега Валентиновича та Києво-Святошинського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про відшкодування матеріальної шкоди, Зазначав, зокрема, що ухвала слідчого судді від 23 січня 2015 року на дату звернення до суду з даним позовом не виконана. З липня 2014 року права позивача порушуються, що призводить до створення стресових ситуацій та заподіяння майнової шкоди, яку має бути відшкодовано у розмірі 390 грн. 70 коп., яка полягає у майнових втратах, пов`язаних з відривом від звичайних занять, а також витратах коштів на друк документів та поїздки у міському/приміському транспорті на виклик слідчого. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 390 грн. 70 коп. на відшкодування матеріальної шкоди. Листом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року № 01-19/26/2017 позивача повідомлено, що начальнику Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області було направлено копію ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року у справі № 369/533/15-к для виконання, відомості про результати виконання зазначеної ухвали були відсутні. Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2017 року у справі № 369/11121/17 заяву позивача про відвід слідчого задоволено, відведено слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петрова О.В. від участі в досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні від 29 липня 2014 року № 12014110200002333. Як зазначено в ухвалі слідчого судді від 08.11.2017 року, станом на 12 жовтня 2017 року матеріали справи № 369/533/15-к не містять відомостей про виконання вимог ч. 4 ст. 535 КПК України щодо виконання ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду від 23 січня 2015 року. Листом Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 08 лютого 2019 року № 291вих-19 позивача поінформовано про те, що його звернення стосовно надання інформації у кримінальному провадженні направлено начальнику Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП в Київській області для розгляду і прийняття рішення в межах компетенції, роз`яснено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора відповідно до частини першої статті 306 КПК України. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що як на час звернення позивача з даним позовом до суду, так і на час ухвалення оскаржуваного рішення, в матеріалах справи відсутні докази виконання слідчим ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та прийняття процесуального рішення у формі постанови щодо визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 12014110200002333 і вручення йому пам`ятки про права та обов`язки потерпілого. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що діяння (процесуальні рішення, дії та бездіяльність) слідчого спонукали ОСОБА_1 систематично звертатися до слідчого судді з метою їхнього оскарження. Поряд з цим, вжиті для активізації досудового розслідування заходи, які мали на меті забезпечити дотримання слідчим вимог процесуального закону, виявилися неефективними, позивач змушений був витрачати фінансові, економічні та часові ресурси для спонукання слідчого до надання йому процесуального статусу потерпілого у кримінальному провадженні та оскаржуючи інші процесуальні дії, рішення та бездіяльність слідчого. При цьому, ухвала слідчого судді від 23 січня 2015 року, яка набрала законної сили в момент її проголошення, не була виконана упродовж понад чотирьох років з моменту її прийняття і до моменту пред`явлення позову включно. Невиконання ухвали слідчого судді становить порушення гарантованих Конституцією і законами України прав на належний (ефективний) правовий захист держави у випадку порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, що є недопустимим та спричиняє заподіяння позивачу моральної шкоди. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що бездіяльність слідчого у кримінальному провадженні № 12014110200002333, що полягає у тривалому невиконанні ухвали слідчого судді від 23 січня 2015 року, є такою, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 , як учасника кримінального провадження, що фактично має статус потерпілого, чим позивачу заподіяна моральна шкода. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення моральної шкоди на тій підставі, що протягом тривалого проміжку часу слідчим не було виконано ухвалу слідчого судді, якою слідчого було зобов`язано надати позивачу пам`ятку про права та обов`язки потерпілого в кримінальному провадженні № 12014110200002333, попри чітко регламентований кримінальним процесуальним законом обов`язок правоохоронних органів на їх вчинення та прийняття. Доказів поважності причин невчинення (неналежного) вчинення процесуальних дій та неприйняття слідчим процесуального рішення, тобто, що така бездіяльність була допущена в силу об`єктивних причин , відповідачем не було надано. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався не на встановлені судовими рішеннями факти неправомірних дій, рішень чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, а на невиконання слідчим судового рішення - ухвали слідчого судді від 23 січня 2015 року протягом тривалого часу, що в свою чергу впливає на тривалість кримінального провадження. Разом з тим, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи скаржника оскільки судом першої інстанції не в повній мірі було враховано принципи пропорційності, розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів звертає увагу, що визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначенні розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22, «виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.» Відповідно до висновків Верховного Суду у вказаній постанові від 22 травня 2024 року, «За встановлених судами обставин, вбачається факт надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 03 липня 2017 року за частиною першою статті 365 КК України, в якому позивач є потерпілим, з урахуванням встановленої ухвалами слідчих суддів бездіяльності органу досудового розслідування, відсутності результатів досудового розслідування понад 5 років. …. Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що довготривале та неефективне досудове розслідування призвело до душевних страждань позивача, враховуючи вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами на дії слідчих, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, Верховний Суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з держави грошової компенсації у розмірі 3000 грн.» У справі № 641/2476/17-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач протягом чотирьох років був вимушений неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 грн. У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5000 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості. Встановивши факт порушення прав позивача ОСОБА_1 й заподіяння йому моральної шкоди внаслідок необґрунтованої бездіяльності органу досудового слідства та невиконання ухвали слідчого судді від 23.01.2015 року, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку, що позивачу було завдано моральну шкоду, оскільки психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. Разом з тим, суд першої інстанції належним чином не врахував ту обставину, що обґрунтовуючи розмір моральної шкоди в 2000 євро, позивач посилався як на душевні страждання, заподіяні невиконанням судового рішення від 23.01.2015 року, так і на ушкодження його здоров`я, проте жодних доказів ушкодження здоров`я та причинно-наслідкового зв`язку між ушкодженням здоров`я та неправомірною бездіяльністю слідчих органів позивач не надав. Також у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 41 263,50 грн. ( еквівалент 1000 євро). Узагальнюючи наведене, враховуючи висновки Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 41 263,50 грн. є завищеним, тому з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, вимог розумності та справедливості, достатнім розміром відшкодування, який не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету та буде достатньою сатисфакцією, є стягнення з держави грошової компенсації у розмірі 10 000 грн. Тому оскаржуване рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення суми відшкодування з 41 263 грн. 50 коп. до 10 000 грн. Разом з тим при визначенні способу відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції безпідставно стягнув шкоду з Державної казначейської служби України, яка як юридична особа не завдавала позивачу шкоду. При цьому позивач просив суд стягнути шкоду з державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції в частині визначення відповідального за заподіяння позивачу моральної шкоди відповідача - Державної казначейської служби України. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів із Державної казначейської служби України. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, зазначивши, що такі кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення - змінити, виклавши другий абзац рішення в наступній редакції: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381- 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником Срібною Анною Русланівною, - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2024 року - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 ( десять тисяч) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.