Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/11959/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/11959/24 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І. Категорія 56 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Шевчук А.М., Григорусь Н.Й. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/11959/24 за позовом Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів отриманих без належної правової підстави, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У грудні 2024 року Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надміру виплачених (отриманих без належної правової підстави) кошти ДСД для ВПО у розмірі 12 000 грн. В обґрунтування позову зазначало, що відповідачі отримали на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кошти державної соціальної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам в подвійному розмірі. Вказує, що 22.04.2022 засобами електронного зв`язку, з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «ДІЯ» ОСОБА_2 було подано в електронній формі заяву про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, разом з вищевказаною заявою відповідачем було подано заяву на ДСД ВПО, при цьому до заяви було долучено свідоцтва про народження неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що рішенням УСЗН Бердичівської РДА від 26.05.2022 про призначення ДСД ВПО, ОСОБА_2 призначено допомогу в сумі 2 000 грн щомісячно за березень, квітень 2022 року. Також, згідно з вище вказаним рішенням ОСОБА_2 , як особі, що представляє інтереси неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено ДСД ВПО у визначеному законодавством України, на неповнолітніх дітей, зокрема на: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено по 3000 грн за березень, квітень 2022 року; - на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 по 3000 грн на той же термін. Загальна сума ДСД ВПО на проживання на неповнолітніх дітей яка була призначена та виплачена ОСОБА_2 склала 12 000 грн. Зазначає, що 28.04.2022 ОСОБА_1 особисто було подано заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з доданими до заяви копіями необхідних документів до Швайківської сільської ради. При цьому, всупереч встановленому порядку надання допомоги переміщеним особам, до заяви долучено копії свідоцтв про народження неповнолітніх осіб, а саме: - копію свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - копію свідоцтва про народження на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У наданих свідоцтвах про народження батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням УСЗН Бердичівської РДА від 10.05.2022 про призначення допомоги переміщеним особами на проживання ОСОБА_1 призначено допомогу в сумі 2 000 грн. Також, згідно з вище вказаним рішенням, заявниці, як особі, що представляє інтереси неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено відповідну допомогу на неповнолітніх дітей у визначеному законодавством України розмірі, на: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено по 3000 грн за березень, квітень 2022 року; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 3000 грн на той же термін. Таким чином, відповідачами отримано кошти державної допомоги внутрішньо переміщеним особам за період березень - квітень 2022 року на загальну суму 32 000 грн., з них отримана в подвійному розмірі, допомога ВПО на двох неповнолітніх дітей в сумі 24 000 грн. Враховуючи вищевикладене просило позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 квітня 2025 року позовні вимоги Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області надміру виплачені (отримані без належної правової підстави) кошти ДСД для ВПО у розмірі 12 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що повернення надмірно виплаченої суми щомісячної допомоги передбачає стягнення зазначеної суми у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини набувача, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації. Зазначає, що нею 28.04.2022 було особисто подано заяву про призначення допомоги до уповноваженого органу. При цьому вона не знала, що ОСОБА_2 звернувся із аналогічною заявою від свого імені. Водночас, рішення УСЗН Бердичівської РДА за заявою ОСОБА_4 було прийнято 10.05.2022, а за заявою ОСОБА_2 лише 26.05.2022, тобто через 15 днів. Вважає, що приймаючи рішення УСЗН Бердичівської РДА від 26.05.2022 про призначення ДСД ВПО Тукмакову Є.А., управління мало перевірити, зокрема відомості, які містяться у реєстрі, та виявивши наявність рішення щодо виплати державної соціальної допомоги на дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав право відмовити у призначенні такої допомоги. Разом із тим, УСЗН Бердичівської РДА, не виконавши відповідну перевірку прийняло рішення, яким державна соціальна допомога на дітей відповідачів була призначена за заявою ОСОБА_2 , після прийняття рішення УСЗН Бердичівської РДА від 10.05.2022 за заявою ОСОБА_1 . Відтак її вини щодо наявності двох рішень УСЗН Бердичівської РДА про призначення ДСД ВПО на неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 немає. Зазначає, що рішення УСЗН Бердичівської РДА від 10.05.2022 є чинним та ніким не скасоване, при цьому є актом індивідуальної дії із конкретно визначеним колом осіб, а тому не допускають солідарного стягнення виплачених коштів в прив`язці до іншого рішення УСЗН Бердичівської РДА про призначення допомоги переміщеним особами на проживання, яке приймалося на підставі заяви відмінної особи. Вказує, що її звернення із заявою до УСЗН Бердичівської РДА є цілком правомірним та відповідає її законним правам. Стверджує, що вона діяла добросовісно, реалізуючи своє конституційне право на доступ до соціального захисту та послуг, що надаються державою. Вказує, що відсутність належної перевірки баз даних з боку УСЗН є не лише недоліком у роботі, але й грубим порушенням встановленої процедури розгляду звернень громадян. Вважає, що факт здійснення подвійної виплати став наслідком неправомірного прийняття рішення УПСЗН Бердичівської РДА Житомирської області. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області надміру виплачені (отримані без належної правової підстави) кошти ДСД для ВПО у розмірі 12 000 грн. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 22.04.2022 засобами електронного зв`язку, з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «ДІЯ» було подано в електронній формі, заяву про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, разом з вище вказаною заявою відповідачем було подано заяву на ДСД ВПО. До заяви було додано свідоцтва про народження неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням УСЗН Бердичівської РДА від 26.05.2022 про призначення ДСД ВПО, ОСОБА_2 призначено допомогу в сумі 2000 грн щомісячно за березень, квітень 2022 року (2000+2000 = 4000 грн). Крім цього, ОСОБА_2 , як особі, що представляє інтереси неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено ДСД ВПО на неповнолітніх дітей у такому розмірі на: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено по 3000 грн за березень, квітень 2022 року; - на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 по 3000 грн на той же термін. Крім того встановлено, що 28.04.2022 ОСОБА_1 особисто було подано заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з доданими до заяви копіями необхідних документів до місцевого органу самоврядування (ОМС), уповноваженої особи виконавчого органу Швайківської сільської ради. До заяви долучено копії свідоцтв про народження неповнолітніх осіб а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням УСЗН Бердичівської РДА від 10.05.2022 про призначення допомоги переміщеним особами на проживання ОСОБА_1 призначено допомогу в сумі 2000 грн щомісячно за березень, квітень 2022 року (2000+2000 = 4000 грн). Крім цього, останній призначено відповідну допомогу на неповнолітніх дітей у визначеному законодавством України розмірі, на: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено по 3000 грн за березень, квітень 2022 року; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по 3000 грн на той же термін. Таким чином, відповідачі отримали ДСД на проживання ВПО на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в подвійному розмірі на загальну суму 24 000 грн. Позивачем на адресу відповідачів направлялось повідомлення про отримання відповідачами коштів державної допомоги, без належної правової підстави та було запропоновано повернути вказані кошти добровільно. Проте, дане повідомлення залишено без реагування з боку відповідачів. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі свідомо отримали ДСД на проживання ВПО на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в подвійному розмірі на загальну суму 24 000 грн., з них неправомірно, без належної правової підстави, набуто кошти державної допомоги, в сумі 12 000 грн. Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19). Правовідносини, що виникають у сфері соціального забезпечення громадян (враховуючи правовідносини між сторонами та час їх виникнення) регулюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Постановою КМУ від 20.03.2022 №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам». Цей Закон, як вказано у преамбулі, визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Вказаною Постановою КМУ (п.1) затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам; Порядок використання коштів державного бюджету для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Статтею 3 та 5 Закону визначено, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. За приписами ч. 1, 2 ст. 17, ч. 1 ст. 20 Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Надання допомоги внутрішньо переміщеним особам регулюється Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332 (далі Порядок). Відповідно до п. 2 Порядку (на час виникнення спірних правовідносин), допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. №204. Відповідно до п. 3 Порядку (на час виникнення спірних правовідносин), допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 року включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням. Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 року, крім осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та осіб, які повторно перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, після 24 лютого 2022 року. Відповідно до п.11 постанови №332 Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Відповідно до пункту 29 Порядку №332, у разі неправомірної або повторної виплати отримувачу допомоги за певний період, суми такої виплаченої допомоги повертаються отримувачем добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. У разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки орган соціального захисту населення вирішує питання про їх стягнення в судовому порядку. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18 (провадження №61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21 (провадження №61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року у справі №127/12240/22 (провадження №61-18405 св 23). У даній справі встановлено, що нараховані відповідачу кошти є допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам, тому при вирішенні питання повернення вказаних коштів застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15 зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц (провадження №14-445цс18), інших постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі №173/166/17, від 25 квітня 2018 року у справі №524/2029/17, від 20 червня 2018 року у справі №501/2500/15 від 26 червня 2018 року у справі №174/404/16-ц. Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права. ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків. Принцип добросовісності це загально-правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. У справі, що переглядається встановлено, що 22.04.2022 ОСОБА_2 засобами електронного зв`язку, з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг «ДІЯ» подав в електронній формі заяву про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу, разом з вище вказаною заявою відповідачем було подано заяву на ДСД ВПО. До заяви було додано свідоцтва про народження неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання вказаної допомоги на неповнолітніх дітей. В подальшому, 28.04.2022 ОСОБА_1 особисто подала заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з доданими до заяви копіями необхідних документів до місцевого органу самоврядування (ОМС), уповноваженої особи виконавчого органу Швайківської сільської ради. До заяви також було долучено копії свідоцтв про народження неповнолітніх осіб а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання вказаної допомоги на неповнолітніх дітей. Відтак, ОСОБА_1 будучи обізнаною про те, що її чоловік ОСОБА_2 . 22.04.202 засобами електронного зв`язку подав заяву про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу, а також заяву на ДСД ВПО, до якої долучив свідоцтва про народження неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання вказаної допомоги на дітей, також до своєї заяви долучила копії свідоцтв про народження неповнолітніх осіб, з метою отримання вказаної допомоги і на дітей. Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , подаючи заяву на надання допомоги на проживання ВПО, в тому числі і в інтересах дітей не дочекалася рішення про виплату чи невиплату вказаної допомоги на неповнолітніх дітей по заяві її чоловіка ОСОБА_2 . Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі свідомо отримали ДСД на проживання ВПО на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в подвійному розмірі на загальну суму 24 000 грн., з яких неправомірно, без належної правової підстави було набуто коштів державної допомоги, в сумі 12 000 грн., які мають бути повернуті Управлінню соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області. Колегія суддів зазначає, що рахункової помилки з боку позивача не було. Натомість відповідачі саме внаслідок неправомірних дій, які полягали у поданні двох заяв в інтересах дітей про надання державної допомоги, отримали її подвійний розмір. Відтак, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 16.04.2025 ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю II групи з 16.04.2025 до 31.05.2026, разом з тим, на день ухвалення оскаржуваного рішення (08.04.2025) ОСОБА_1 не мала статусу особи з інвалідністю, що не звільняє її від сплати судового збору, відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області судового збору в розмірі 1211,20 грн є законним. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 квітня 2025 року в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області надміру виплачені (отримані без належної правової підстави), кошти ДСД для ВПО у розмірі 12 000 грн залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді