Постанова 4818 № 639/531/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 17 вересня 2025 року м. Харків Справа № 639/531/17 Провадження № 22-ц/818/2450/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Гєрцика Р.В., Курила О.М., за участю секретаря судового засідання: Каплаух Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко Марина Ігорівна про визнання договорів недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, ухвалене суддею Барковою Н.В., - В С Т А Н О В И В : У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко Марина Ігорівна про визнання договорів недійсними. В обгрунтування позову зазначає, що на праві приватної власності ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира набута у такому порядку: 1/2 частки на підставі свідоцтва про право власності від 10 серпня 2016 року; 1/4 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2016 року після смерті її чоловіка ОСОБА_5 ; 1/4 частки на підставі договору дарування від 10 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_4 отримав зазначену 1/4 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_5 від 10 серпня 2016 року. Вказує, що з 2003 року до серпня 2016 року зазначене нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_5 , який за життя був його (позивача) боржником на підставі договору позики грошових коштів в еквіваленті 71 500 дол. США. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 вказаний борг успадкували відповідачі - його син ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_3 . Доказом отримання ОСОБА_5 позики від ОСОБА_1 є ухвала Ленінського районного суду м. Харкова про затвердження мирової угоди від 18 березня 2014 року у справі №622/11526/13, де судом встановлені зазначені обставини, які згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню. Зазначає, що відповідачі успадкували зазначені грошові зобов`язання на загальну суму 71 500 дол. США, а тому є його боржниками в межах майна спадкодавця, зокрема, 1/2 частки зазначеної квартири. Таким чином, вони зобов`язані задовольнити його вимоги за рахунок вказаної спадщини, зокрема: 1/2 частки нерухомості квартири АДРЕСА_1 . З огляду на порушення відповідачами мирової угоди він направив на адресу відповідачів вимогу про сплату грошових коштів у розмірі 35 000 дол. США, яка була ними отримана, зокрема, ОСОБА_3 27 липня 2014 року, ОСОБА_4 30 липня 2014 року, але у встановлений вимогою строк задоволена не була, що стало підставою звернення позивача за захистом своїх прав до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом про зобов`язання виконати мирову угоду (справа № 639/10259/15-ц). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15-ц зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США. Таким чином, обставини щодо зобов`язання відповідачів сплатити 35 000 дол. США на його користь, як кредитора спадкодавця, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили. З цих підстав вважає підтверджений у цій справі обов`язок відповідачів сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 35 000 дол. США. Разом з цим, 10 серпня 2016 року у одного приватного нотаріуса між відповідачами були укладені два договори дарування: про відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 отриманої у спадок 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , а також про відчуження ОСОБА_3 всієї квартири на користь ОСОБА_2 . На його переконання, ОСОБА_2 , набувач всього майна, є близькою родичкою відповідачів - матір`ю ОСОБА_3 і бабою ОСОБА_4 . Унаслідок укладання оскаржуваних договорів зменшено обсяг спадкового майна у вигляді вказаної частини нерухомості та здійснено фіктивний перехід права власності на частину спадкового майна до ОСОБА_2 . З огляду на викладене, остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М.І.; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М.І. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі свого представника Стовба О.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що на день укладання оспорюваних правочинів, 10 серпня 2016 року, обидва відповідачі були обізнані з рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року по справі №639/10259/15-ц, оскільки зазначені особи ще 30 липня 2016 року отримали рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 28 липня 2016 року про направлення їм зазначеного судового рішення від 26 липня 2016 року. Зазначення в оскаржуваному рішенні тієї обставини, що рекомендоване повідомлення отримав тільки ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 про це не знала, є неспроможними, оскільки вони обидва є співвідповідачами по справі №639/10259/15-ц, проживали однією родиною, за однією адресою, є близькими родичами, разом укладали оспорювані угоди, а тому на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 не могла не знати про рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року по справі № 639/10259/15-ц. Суд першої інстанції не врахував, що оспорювані правочині є фраудаторними, тобто такими, що укладені боржниками на шкоду кредитору, завдають шкоди правам і охоронюваним законом інтересам кредитора, мають на меті зробити неможливим виконання судового рішення, внаслідок цього помилково не визнав його фіктивним правочином відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України. Без належної правової оцінки також залишилось те, що оспорювані правочини були укладені з порушенням п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, засад справедливості, добросовісності і розумності, а також з порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України, яка встановлює недопустимість зловживання правом. Також, в оскаржуваному рішенні не було належним чином враховано судову практику Верховного Суду по зазначеній категорії справ: постанови ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, постанови КЦС ВС від 05 квітня 2023 року у справі №523/17429/20, від 10 травня 2023 року у справі №755/17944/18. Вважає помилковим та нерелевантними до обставин цієї справи покликання суду першої інстанції на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 14 липня 2021 року у іншій справі №642/376/17, яка розглядалася між цими ж сторонами, оскільки на відміну від справи №642/376/17 в якій підставою позову було невиконання ухвали суду про затвердження мирової угоди від 18 березня 2014 року, - у даній справі підставою позову є невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року по справі № 639/10259/15-ц. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі свого представника Скриннік І.А., просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Між позивачем, як кредитором спадкодавця та відповідачами, як спадкоємцями було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі №642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, в якій між ними досягнуто домовленість щодо здійснення погашення боргу замість покійного ОСОБА_5 . У зв`язку з невиконанням укладеної мирової угоди, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова у справі №639/10259/15-ц позов задоволено та зобов`язано відповідачів виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та стягнуто на користь позивача солідарно 928 200грн., що є еквівалентом 35000 доларів США. Таким чином, підстав для передання отриманого у спадщину майна на користь позивача в рахунок погашення боргу спадкодавця не вбачається. У даному випадку, договори, які просив визнати недійсними позивач, були укладені з дотриманням вимог закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Дані договори укладені в письмовій формі, посвідчені нотаріально і проведено їх державну реєстрацію. Тобто, повністю дотримано всіх вимог до договору, передбачених ст. 657 ЦК України. Наявність боргових зобов`язань не є достатньою обставиною, яка перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, яке під забороною відчуження не перебуває. Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 18 березня 2014 року у справі №642/376/17-ц було затверджено мирову угоду, якою було визначено порядок її виконання, та майно за рахунок якого буде здійснюватися погашення заборгованості перед позивачем. Домовленість сторін у вказаній мировій угоді про задоволення вимог кредиторів за рахунок спірної у даній справі квартири - відсутня, предметом мирової угоди вона не була. Лише 1/2 частина у праві власності на дану квартиру входила до складу спадщини, а інша половина у праві власності на дане майно належала відповідачу як дружині ще за життя останнього. При посвідченні договорів дарування приватним нотаріусом перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і проведено реєстрацію права власності на вказане майно на підставі укладених договорів дарування відповідно до закону. Майно, що є предметом оспорюваних договорів дарування передане, а права на нього зареєстровані за обдарованим, що відповідно до частини першої статті 722 ЦК України свідчить про прийняття дарунка обдарованим та виконання договору. Тому, доводи позивача про те, що оскаржувані договори дарування вчинені без мети досягнення певних наслідків, які передбачені законом для даного виду договорів, є безпідставними. Той факт, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року зобов`язано відповідачів виконати згадану мирову угоду та сплатити солідарно на користь позивача заборгованість не позбавляє права останніх оформлювати свої спадкові права на майно. Враховуючи викладене вважає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в момент укладення договорів дарування від 10 серпня 2016 року спірної квартири були дотримані вимоги закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, при цьому позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оскаржуваних договорів відповідачі діяли з умислом, спрямованим на невиконання ухвали про затвердження мирової угоди та заочного рішення суду, яким зобов`язано відповідачів виконати вказану мирову угоду. Постановою Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року залишено без змін. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що в момент укладення договорів дарування від 10 серпня 2016 року квартири АДРЕСА_1 , дотримано вимоги закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори були спрямований на реальне настання правових наслідків, при цьому позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оскаржуваних договорів відповідачі діяли з умислом, спрямованим на невиконання рішень ухвали про затвердження мирової угоди та заочного рішення суду, яким зобов`язано відповідачів виконати вказану мирову угоду. Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , - задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції виходив з того, що суди дійшли передчасних висновків, що оспорювані договори дарування не є фраудаторними, тобто такими, що вчинено на шкоду кредитору, та про відмову в задоволенні позову. Суди не надали оцінку тим обставинам, що: дії з розпорядження спірним майном відповідачі вчинили в один день з оформленням права власності на спадкове майно та через 15 днів після ухвалення заочного рішення Жовтневим районним судом м. Харкова у справі №639/10259/15-ц про зобов`язання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США, яке ухвалено 26 липня 2016 року; не врахували наявність родинних, близьких або інших стосунків між відповідачами; не надали оцінку діям відповідачів щодо розпорядження спірним майном, щодо реальності настання правових наслідків, передбачених договорами, враховуючи, що набувач спірного майна ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Угорщина та проживає за межами України; не встановили обставин того, чи після відчуження спірного майна у боржників відсутнє інше майно, за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги, а також чи продовжують відповідачі використовувати спірне майно. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. До суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилалася на те, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.10.2022 у справі № 922/3763/21 завершено процедуру погашення боргів фізичної особи ОСОБА_3 , закрито провадження і зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений строк, вважаються погашеними, а виконавчі документами за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Таким чином вимоги до неї є погашеними, а тому ОСОБА_1 вже не є кредитором останньої. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що визнання одного з солідарних відповідачів банкрутом, до того ж через 6 років після укладення спірних правочинів, жодним чином не спростовує фраудаторного характеру останніх. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_5 , 1966 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його спадкоємцями є син ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 . До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 входить 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частини указаної квартири, як такої, що набута подружжям за час шлюбу, належить ОСОБА_3 (т.1, а.с.46). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2016 року №1535, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н. В. у спадковій справі № 20/2013, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.48). За договором дарування від 10 серпня 2016 року, укладеним між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровувана), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М. І. (зареєстровано в реєстрі за № 1051), дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла у власність 1/4 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.53-54). Також за договором дарування від 10 серпня 2016 року, укладеним між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровувана), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М. І. (зареєстровано в реєстрі за №1055), дарувальник безоплатно передала у власність, а обдаровувана прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с.44-45). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 січня 2017 року, з 10 серпня 2016 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору-дарування, укладеного 10 серпня 2016 року та посвідченого приватним нотаріусом Марченко М. І. (т.1, а.с.9-10, 93-94). Згідно з довідкою про вартість нерухомого майна, виданою ФОП ОСОБА_7 , станом на 25 липня 2013 року ймовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 1 012 500 грн (т.2, а. с. 6-8). Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємці ОСОБА_5 , мали боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 на час розгляду справи. Так, за життя ОСОБА_5 отримав в якості позики від ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 71500 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, його спадкоємцями є ОСОБА_5 - його дружина ОСОБА_3 та його син ОСОБА_4 . Отже, до складу спадщини ОСОБА_5 входять, у тому числі і його зазначені грошові зобов`язання на загальну суму в еквіваленті що відповідає 71 500 доларів США, на користь ОСОБА_1 . З метою стягнення зазначеної заборгованості ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року у справі №622/11526/13 визнано та затверджено мирову угоду від 18 березня 2014 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за умовами якої: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнають позовні вимоги ОСОБА_1 , визначені у пункті 1 цієї угоди у повному обсязі. На підставі домовленостей ОСОБА_3 добровільно частково у розмірі в еквіваленті 11 500 дол. США задовольнила вимоги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 зменшує свої позовні вимоги на суму в еквіваленті 11 500 дол. США. ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог у розмірі в еквіваленті 25 000 дол. США. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі 25 000 дол. США частками: 5 000 дол. США зобов`язані погасити протягом 10 днів з моменту продажу (відчуження) нерухомості, яка входить до складу спадкової маси ОСОБА_5 , а саме будинку АДРЕСА_2 , незалежно від фактичної ціни відчуження цієї нерухомості; 20 000 дол. США вони повинні сплатити ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту повного або часткового виконання зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , право вимоги яких належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємців. ОСОБА_1 відмовляється від права вимоги заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі в еквіваленті 10 000 дол. США, за умови належного виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 умов цієї угоди, у тому числі пункту 2.4, у повному обсязі. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання надавати ОСОБА_1 за його запитом у строки визначені на розсуд ОСОБА_1 відомості про оформлення права на спадщину, стягнення коштів, продажу об`єктів спадкового майна, тощо. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 гарантують, що право вимоги, що визначене у пункті 2.4 цієї угоди, на момент підписання цієї угоди є дійсним і нікому не відступлене, коштів від боржника ОСОБА_8 не отримано. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання почати здійснювати заходи, як судові так і позасудові, по стягненню зазначеного у пункті 2.4 боргу протягом 30-ти днів з моменту набуття законної сили цієї угоди. У випадку порушення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь-яких умов цієї угоди, у тому числі, але не виключно неповідомлення ОСОБА_1 про оформлення права на спадщину та про інші відомості відповідно до цієї угоди, не здійснення передачі ОСОБА_1 у повному обсязі грошових коштів відповідно до пункту 2.4 цієї угоди, а також у випадку неможливості з будь-яких причин відчуження нерухомості та стягнення боргу, визначеного у пункті 2.4 цієї угоди, ОСОБА_1 набуває право стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 в частині неналежно виконаних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язань за цією угодою, у тому числі не сплачених ними на користь ОСОБА_1 грошових коштів, визначених пунктом 2.4 цієї угоди, а також додатково грошових коштів визначених у пункті 2.5 цієї угоди, а у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникає обов`язок сплати на користь ОСОБА_1 зазначених коштів у строки, визначені вимогою ОСОБА_1 . Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості закрито. Як було встановлено Верховним Судом представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 , відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2014 року, звернувся з грошовою вимогою до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про сплату на користь ОСОБА_1 коштів в еквіваленті 35 000 дол. США. Зазначена вимога отримана ОСОБА_3 27 липня 2014 року, а ОСОБА_4 30 липня 2014 року та залишена ними без задоволення. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі №639/10259/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання виконати мирову угоду задоволено, зобов`язано відповідачів виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США. Вказане судове рішення було отримано ОСОБА_4 30 липня 2016 року, а ОСОБА_3 03 серпня 2016 року (т.І, а.с.152, 153). Це судове рішення не виконано. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , просив визнати недійсними договори дарування, посилаючись на недобросовісність дій відповідачів, оскільки відчуження ними належної боржнику ОСОБА_5 1/2 частини спірної квартири, успадкованої після смерті останнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відбулося з метою уникнення можливого звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України). Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зробив висновок про те, що реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням. Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на послідовно сформовану практику розгляду подібних справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Як наслідок, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)). У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд у вказаній постанові врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Верховний Суд звертав увагу судів на необхідність перевірки доводів позивача, якими він обгрунтовував позов, встановлення, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Апеляційним судом встановлено, що приймаючи спадщину після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 успадкували також невиконані за його життя грошові зобов`язання, у тому числі і перед ОСОБА_1 . Домовленість сторін про задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 у розмірі 25 000 дол. США, з яких 5 000 дол. США за рахунок конкретно визначеного нерухомого майна - будинку АДРЕСА_2 , та відмови ОСОБА_1 від права вимоги щодо 10 000 дол. США у випадку своєчасного виконання зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визнана та затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 622/11526/13 у вигляді мирової угоди. Разом з тим, у зв`язку з неналежним виконанням мирової угоди, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі №639/10259/15-ц зобов`язано відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача ОСОБА_1 солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США. Таким чином, обставини щодо зобов`язання відповідачів сплатити 35 000дол. США на користь позивача, як кредитора спадкодавця, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а не мировою угодою. Як свідчать матеріали справи спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надсилались як грошові вимоги відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2014 року, так і копія заочного рішення про їх зобов`язання виконати мирову угоду та сплатити солідарно на користь позивача заборгованість. Грошова вимога отримана ОСОБА_3 27 липня 2014 року, а ОСОБА_4 30 липня 2014 року. Копію заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року отримано ОСОБА_4 30 липня 2016 року (т.1, а.с.152, 155). Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відомо про наявність борговий зобов?язань перед позивачем, в межах спадкового майна. Між тим, будучи обізнаним про наявність боргових зобов?язань перед позивачем, в межах спадкового майна, 10 серпня 2016 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування здійснив відчуження належної йому частки спірної квартири на користь ОСОБА_3 , яка цього ж дня 10 серпня 2016 року здійснила відчуження усієї спірної квартири на користь ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_10 та бабою ОСОБА_5 , тобто близькою особою (т.І, а.с.68-69). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що станом на час розгляду справи, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутнє майно, за рахунок якого позивач міг би задовольнити свої вимоги. Факт відсутності майна у відповідачів, також підтверджуються постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року по справі №639/10259/15-ц (провадження 22-ц/818/4583/19) за наслідком розгляду подання державного виконавця про тимчасово обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_4 та постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року по справі №639/10259/15-ц (провадження №22-ц/818/4561/19) за наслідком розгляду подання державного виконавця про тимчасово обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_3 . Так, із змісту постанови Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року по справі №639/10259/15-ц (провадження 22-ц/818/4583/19) вбачається, що: «на виконанні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходиться виконавче провадження № 56684444 з виконання виконавчого листа № 639/10259/15-ц від 30.01.2016 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 928 200 грн., що є еквівалентом 35 000 доларів США за офіційним курсом НБУ. Однак, боржником у строк, наданий для самостійного виконання, рішення суду не виконано, декларацій не надано, дій, спрямованих на його виконання, не здійснено. Згідно відповіді ДПС України від 15.06.2018 року, ОСОБА_3 доходів не отримує, має рахунок в банківській установі АТ «Полтава-Банк». Винесена постанова про арешт коштів боржника. ОСОБА_3 обізнана щодо заборгованості перед ОСОБА_1 , оскільки арештовані рахунки та платіжними вимогами частково стягнуто суму у розмірі 2967,46 грн., але зазначених коштів не достатньо для повного погашення заборгованості. Згідно відповіді ПФУ України, відсутні будь-які дані про останнє місце роботи боржника ОСОБА_3 , пенсію не отримує, за трудовим чи цивільно-правовим договором не працює. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за боржником на праві власності нерухомого майна не зареєстровано. В довідці ДБ «АТМ» зазначено, що за ОСОБА_3 транспортний засіб не зареєстровано». Як вбачається із змісту постанови Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року по справі №639/10259/15-ц (провадження №22-ц/818/4561/19): «на виконанні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходиться виконавче провадження № 56446112 з виконання виконавчого листа № 639/10259/15-ц від 30.01.2016 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 928 200 грн., що є еквівалентом 35 000 доларів США за офіційним курсом НБУ. Однак, боржником у строк, наданий для самостійного виконання, рішення суду не виконано, декларацій не надано, дій, спрямованих на його виконання, не здійснено. Згідно довідки ДФС України за ОСОБА_4 не зареєстровані відкриті рахунки в банківських установах. Відповідно відповіді ПФУ України, відсутні будь-які дані про останнє місце роботи боржника ОСОБА_4 , майно, яке належить на праві власності, відсутнє. ОСОБА_4 був обізнаний про наявність заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року, копію якого отримав 30 липня 2016 року, з апеляційною скаргою не звертався. Із пояснень державного виконавця, пояснень представника ОСОБА_4 , із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з матеріалів справи вбачається, що після ухвалення заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року ОСОБА_4 відчужив все належне йому рухоме і нерухоме майно, в тому числі і за безоплатними правочинами. Отже, ОСОБА_4 знаючи про наявність невиконаних боргових зобов`язань, після ухвалення заочного рішення не вживав заходів щодо виконання цього рішення за рахунок належного йому майна, відчужив майно, при цьому заборгованість не погашена». Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними. Доводи відповідачів на те, що приватним нотаріусом під час укладання оспорюваних правочинів було перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна, майно за цими договорами було передане, а права на нього зареєстровані, що свідчить про прийняття дарунка обдарованим висновків апеляційного суду не спростовують. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням. Також колегія суддів звертає увагу на укладення відповідачами 10 серпня 2016 року оспорюваних договорів дарування одночасно з оформленням права власності на спадкове майно та через 15 днів після ухвалення заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/10259/15-ц про зобов`язання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США, яке ухвалено 26 липня 2016 року; укладення відповідачами 10 серпня 2016 року оспорюваних договорів дарування між близькими родичами; оцінюючи реальність настання правових наслідків, передбачених договорами, колегія суддів враховуючиє, що набувач спірного майна ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Угорщина та проживає за межами України. Оскільки розмір боргових зобов`язань відповідачів визначений заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15-ц та становить 35 000 дол. США, а вартість спірної квартири дорівнює 1012500,00 грн, тому наявні підстави для визнання договорів недійсними в цілому, а не в частці, яку успадкували ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Твердження ОСОБА_3 про те, що на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 25.10.2022 у справі № 922/3763/21 борги вважаються погашеними, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вже не є кредитором, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом надається оцінка спірним правочинам на момент їх вчинення, а визнання одного з солідарних відповідачів банкрутом через 6 років після укладення спірних правочинів, не спростовує фраудаторного характеру цих правочинів. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко Марина Ігорівна про визнання договорів недійсними задовольнити. Визнати недійсним договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М.І. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М.І. Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати 3 359,60грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Р.В. Гєрцик О.М. Курило