Постанова 4824 № 761/28146/20

справа № 761/28146/20 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О. провадження № 22-ц/824/11322/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 29 листопада 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Лариса Віталіївна, ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування квартири, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним договір дарування трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59, 6 кв.м., житловою площею 37, 5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана 542325180000 від 24 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В., зареєстрований в реєстрі за №

178. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, у справі № 761/42965/18 позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти за договором поставки від 01 квітня 2017 року у розмірі основного боргу у сумі 431 940 грн., кошти інфляційних втрат у сумі 66 871 грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 20 200 грн. та судовий збір у розмірі 5 190 грн. 12 коп., а всього 524 202 грн. 27 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку рішення суду не виконав, позивач звернувся до органів ДВС для його примусового виконання. 10 червня 2020 року в ході вчинення виконавчих дії було накладено арешт на належні відповідачу корпоративні права. Разом з тим, як стало відомо з відкритої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач відчужила відповідачу 2 спірну квартиру за договором дарування. Таке відчуження мало місце через п`ять днів після набрання рішенням суду законної сили. Відтак, позивач вважає, що у правочині, яким відповідач відчужила на користь відповідача 2 спірну квартиру, вбачаються ознаки фіктивності. Таке відчуження, на думку позивача, здійснено відповідачем з метою уникнення виконання рішення суду від 25 вересня 2019 року про стягнення з останньої грошових коштів шляхом неможливості звернення стягнення на належне їй майно. Крім того, спірний договір укладений між близькими родичами, які проживали однією сім`єю, договір є безвідплатним, і сторони вказаного договору не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а дії відповідачів були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близької людини, з метою приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Відтак, позивач просив визнати спірний договір дарування недійсним на підставі ст. 234 ЦК України. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві та вказує про те, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено ту обставину, що договір дарування укладено без реального настання правових наслідків, спростовується матеріалами справи, зокрема показами свідків. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказує про те, що станом на 30 жовтня 2023 року вона сплатила позивачу майже 1/7 частку від загального боргу за виконавчим провадженням. Вказані факти виключають можливість примусової реалізації нерухомого майна для повного погашення боргу. Позивач вважає, що його права порушуються невиконанням судового рішення по сплаті боргу, а тому має намір, який не приховує, стягнути з відповідача борг за рахунок примусово реалізованого майна, яким, на думку позивача, повинна бути квартира, яка подарована нею доньці за нотаріальною згодою її чоловіка. Саме тому позивач (стягувач) бажає визнати договір дарування квартири недійсним з підстав його фіктивності. У той же час, позивач у позовній заяві не довів обставини, які б вказували на фіктивність договору дарування квартири, не зазначив такі обставини і в апеляційній скарзі. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав має бути ефективним, однак, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки судове рішення про визнання недійсним договору дарування квартири, у випадку задоволення позову, тягне за собою інші судові спори, зокрема, спір, пов`язаний з виділом частки майна чоловіка із спільно нажитого майна подружжя. Зазначає, що під час укладання договору дарування її волевиявлення та волевиявлення її доньки були направлені на досягнення мети, що була визначена таким договором. Відповідач вказує, що донька ОСОБА_4 взагалі не знала, що у неї є спірні відносини з позивачем ОСОБА_1 . Чоловік ОСОБА_5 , коли надавав згоду на укладання договору дарування, також не знав про судові проблеми з ОСОБА_1 . Чоловік не мав умислу на надання дозволу на відчуження квартири шляхом укладання договору дарування на користь доньки без настання правових наслідків, тобто, на укладання фіктивного договору. Обдарована особа (донька) під час укладання договору дарування квартири діяла не фіктивно, тобто, її дії були спрямовані на реальне настання обумовлених договором правових наслідків, а тому цього факту достатньо для відмови у задоволенні позову, а, отже, й у задоволенні апеляційної скарги. Враховуючи зазначене, договір дарування квартири не є фіктивним, на даний час квартирою користується донька, сплачує комунальні платежі, тощо. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 вказує про те, що під час укладання договору дарування квартири діяла так, як повинна була діяти обдарована особа - прийняла квартиру в дар, після чого сплачує комунальні послуги за квартиру, планує повернутися до міста Київ та проживати в своїй квартирі на правах власника. Вказує, що боргові проблеми матері їй вперше стали відомі від неї лише в кінці осені 2022 року, оскільки остання повідомила, що вона повинна прибути до суду для участі у справі у якості співвідповідача. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, у справі № 761/42965/18 позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з відповідача 1 на користь позивача грошові кошти за договором поставки від 01 квітня 2017 року у розмірі основного боргу у сумі 431 940 грн., кошти інфляційних втрат у сумі 66 871 грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 20 200 грн. та судовий збір у розмірі 5 190 грн. 12 коп., а всього 524 202 грн. 27 коп. Рішення суду набрало законної сили 19 лютого 2020 року. 06 березня 2020 року позивачем отримано виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного рішення суду та пред`явлено його до виконання до Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), та за яким 20 травня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та винесено постанови про арешт майна боржника (рахунки у банківських установах, нерухоме майно). У подальшому виконавцем неодноразово накладався арешт на майно боржника та його грошові кошти. 24 лютого 2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В., зареєстровано в реєстрі за №

178. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до ч. 1 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Під час розгляду справи суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, у справі № 761/42965/18 позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти за договором поставки від 01 квітня 2017 року у розмірі основного боргу у сумі 431 940 грн., кошти інфляційних втрат у сумі 66 871 грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 20 200 грн. та судовий збір у розмірі 5 190 грн. 12 коп., а всього 524 202 грн. 27 коп. Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 рокузалишено без змін. Відтак, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року набрало законної сили 19 лютого 2020 року. Оскільки ОСОБА_3 у добровільному порядку рішення суду не виконала, позивач звернувся до органів ДВС для його примусового виконання. 06 березня 2020 року позивачем отримано виконавчий лист щодо примусового виконання вказаного рішення суду та пред`явлено його до виконання до Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), та за яким 20 травня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та винесено постанови про арешт майна боржника (рахунки у банківських установах, нерухоме майно). У подальшому виконавцем неодноразово накладався арешт на майно боржника та його грошові кошти. З відкритої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та об`єкта нерухомого майна вбачається, що трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , 24 лютого 2020 року була безоплатно відчужена на користь ОСОБА_4 , яка є донькою відповідача ОСОБА_3 . Таке відчуження квартири здійснено на підставі договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 178 та мало місце через п`ять днів після набрання сили рішенням суду про стягнення боргу з ОСОБА_3 . Звертаючись до суду із даним позовом, ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 безоплатно відчужила наявне у неї майно на користь доньки з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення з останньої грошових коштів, шляхом неможливості звернення стягнення на належне їй майно. Апеляційний суд погоджується з такими доводами позивача з наступних підстав. Так, будучи обізнаною про наявність в неї боргу за договором поставки від 01 квітня 2017 року перед позивачем, відповідач ОСОБА_3 здійснила дії щодо відчуження належного їй на праві спільної сумісної власності майна своїй доньці за згодою чоловіка. Тобто, боржник (дарувальник), яка відчужує майно на підставі договору на користь своєї доньки, будучи обізнаною про наявність в неї боргових зобов`язань перед позивачем, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно кредитора, оскільки уклала договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією, такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що ОСОБА_3 відчужила майно, будучи обізнаною про боргові зобов`язання; майно відчужене на користь доньки; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання апеляційного суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_3 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника. Звертаючись до суду з позовом ФОП ОСОБА_1 просив визнати договір дарування квартири недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, тобто, з підстав його фіктивності. При цьому, як вбачається з обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 та наведених вище обставин, договір дарування квартири містить ознаки саме фраудаторного правочину, оскільки як зазначено раніше відчуження відповідачем майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Водночас, за висновками, зробленими у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24 липня 2019 року, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Враховуючи зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та виходячи зі змісту позовних вимог, договір дарування квартири підлягає визнанню недійсним саме з підстав його фраудаторності. Судом враховано, що на момент здійснення відчуження майна зобов`язання ОСОБА_3 вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а, отже, виникло право вимоги. Крім того, рішення за яким з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за вказаним договором поставки на разі боржником не виконане. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що при вчиненні оспорюваного правочину, а саме під час укладення договору дарування квартири від 24 лютого 2020 року, укладеним між матір`ю - ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_4 , воля сторін - відповідачів у справі не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на квартиру з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку з чим зазначений правочин підлягає визнанню недійсним. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено 3 153 грн. судового збору. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку щодо наявності підстав до задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на його користь по 1 576 грн. 50 коп. з кожного (3 153/2). На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Лариса Віталіївна, ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування квартири задовольнити. Визнати недійсним договір дарування трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59, 6 кв.м., житловою площею 37, 5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана 542325180000 від 24 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Ларисою Віталіївною, зареєстрований в реєстрі за №

178. Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 576 (одна тисяча п`ятсот сімдесят шість) гривень 50 копійок. Стягнути з ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 576 (одна тисяча п`ятсот сімдесят шість) гривень 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.