Постанова 4818 № 639/531/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/531/17 Головуючий суддя І інстанції Баркова Н. В. Провадження № 22-ц/818/1026/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із договорів дарування П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В., за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката - Стовби Олексія В`ячеславовича на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко Марина Ігорівна про визнання договорів недійсними в с т а н о в и в : 31.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнення остаточно просив суд визнати недійсним укладений 10.08.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір дарування частини нерухомості, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Марченко М.І.; визнати недійсним укладений 10.08.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування нерухомості, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Марченко М.І., судові витрати покласти на відповідачів. Позов мотивовано тим, що на момент укладання зазначених правочинів, ОСОБА_3 мала право власності на вказане нерухоме майно на наступних підставах: 1/2 частки - на підставі свідоцтва про право власності від 10.08.2016 року; 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.08.2016 року після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 ; 1/4 частки на підставі договору дарування від 10.08.2016 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Разом з тим, ОСОБА_4 отримав зазначену 1/4 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_5 від 10.08.2016 року. Позивач вказав, що з 2003 року по серпень 2016 року зазначена нерухомість була зареєстрована за ОСОБА_5 , який за життя був боржником . позивача ОСОБА_1 на підставі договору позики грошових коштів в еквіваленті 71 500 доларів США. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 вказаний борг успадкували відповідачі - його син ОСОБА_4 , та його дружина ОСОБА_3 . Доказом отримання позики ОСОБА_5 від ОСОБА_1 є ухвала Ленінського районного суду м. Харкова про затвердження мирової угоди від 18.03.2014 року по справі 622/11526/13, де судом встановлені зазначені обставини, які в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають окремому доказуванню у цій справі. Позивач зазначив, що відповідачі успадкували зазначені грошові зобов`язання на загальну суму 71 500 доларів США, а тому є боржниками позивача ОСОБА_1 в межах майна спадкодавця, зокрема, 1/2 частки зазначеної нерухомості, а отже вони зобов`язані задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_1 за рахунок вказаної спадщини, зокрема: 1/2 частки нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Зважаючи, що відповідачі добровільно покладений на них законодавчий обов`язок з задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 не виконали, останній змушений був звернутися до суду з позовом, під час розгляду якого у справі № 642/11526/13-ц між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18.03.2014 року щодо порядку задоволення вимог кредитора, а тому підлягає виконанню. Відповідно до мирової угоди, зважаючи на її порушення, позивач направив на адресу відповідачів вимогу про сплату грошових коштів у розмірі 35 000 доларів США, яка була ними отримана, зокрема, ОСОБА_3 - 27.07.2014 року, ОСОБА_4 - 30.07.2014 року, але у встановлений вимогою строк задоволена не була, що стало підставою звернення позивача за захистом своїх прав до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом про зобов`язання виконати мирову угоду, про що свідчить ухвала по справі № 639/10259/15 від 29.02.2016 року. Зазначені обставини та зобов`язання відповідачів сплатити 35 000 доларів на користь позивача, як кредитора спадкодавця, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили: ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 27.11.2015 року та рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року. З цих підстав вважає підтверджений у цій справі обов`язок відповідачів сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 35 000 доларів США. Також позивач вказав, що 10.08.2016 року спірний договір був укладений з метою зменшення спадкового майна, унеможливлення задоволення вимог позивача за рахунок вказаної частини спадщини та фіктивного переходу права власності на вказане майно. Недобросовісність відповідачів підтверджується тим, що в один день 10.08.2016 року у одного приватного нотаріуса ХМНО Марченко М.І. між відповідачами були укладені наступні правочини: ОСОБА_4 здійснив відчуження за договором дарування на користь ОСОБА_3 отриманої у спадок 1/4 частки нерухомості, зазначивши у п. 5 договору про відсутність прав третіх осіб на вказану нерухомість; ОСОБА_3 здійснила відчуження за договором дарування на користь ОСОБА_2 як отриманої у спадщину 1/4 нерухомості, так і отриманої у дар 1/4 частки нерухомості, зазначивши у п. 5 договору про відсутність прав третіх осіб на вказану нерухомість. Позивач звертає увагу, що ОСОБА_2 , набувач всього майна, є близькою родичкою відповідачів - матір`ю ОСОБА_3 і бабусею ОСОБА_4 . Отже, зважаючи на те, що наслідком укладання оскаржуваних договорів стало зменшення спадкового майна у вигляді вказаної частини нерухомості та фіктивний перехід права власності на частину спадкового майна до ОСОБА_2 , позивач, як кредитор спадкодавця, є заінтересованою особою і має право на задоволення цього позову. Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 13 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стовба О.В. просить рішення суду від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позив ОСОБА_1 задовольнити повністю. На обґрунтування позову вказав, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що на день укладання оспорюваних правочинів, 10 серпня 2016 року, обидва відповідачі були обізнані з рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року по справі № 639/10259/15-ц, оскільки зазначені особи ще 30 липня 2016 року отримали рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 28 липня 2016 року про направлення їм зазначеного судового рішення від 26 липня 2016 року (а.с. 162-153 т.1). Зазначення в оскаржуваному рішенні тієї обставини, що рекомендоване повідомлення отримав тільки ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 про це не знала, є неспроможними, оскільки вони обидва є співвідповідачами по справі № 639/10259/15-ц, проживали однією родиною, за однією адресою, є близькими родичами, разом укладали оспорювані угоди, а тому на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_3 не могла не знати про рішення Жовневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року по справі № 639/10259/15-ц. Суд першої інстанції не врахував, що оспорювані правочині є фраудаторними, тобто такими, що укладені боржниками на шкоду кредитору, завдають шкоди правам і охоронюваним законом інтересам кредитора, мають на меті зробити неможливим виконання судового рішення, внаслідок цього помилково не визнав його фіктивним правочином відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України. Без належної правової оцінки також залишилось те, що оспорювані правочини були укладені з порушенням п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, засад справедливості, добросовісності і розумності, а також з порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України, яка встановлює недопустимість зловживання правом. Також, в оскаржуваному рішенні не було належним чином враховано судову практику Верховного Суду по зазначеній категорії справ: постанови ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанови КЦС ВС від 05.04.2023 у справі 523/17429/20, від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18. Вважає помилковим та нерелевантними до обставин цієї справи покликання суду першої інстанції на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 14.07.2021 у іншій справі № 642/376/17, яка розглядалася між цими ж сторонами, оскільки на відміну від справи № 642/376/17 в якій підставою позову було невиконання ухвали суду про затвердження мирової угоди від 18 березня 2014 року, - у даній справі підставою позову є невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року по справі № 639/10259/15-ц. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Скриннік І.А. просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Між позивачем, як кредитором спадкодавця та відповідачами, як спадкоємцями було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, в якій між ними досягнуто домовленість щодо здійснення погашення боргу замість покійного ОСОБА_5 . У зв`язку з невиконанням укладеної мирової угоди, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/10259/15-ц позов задоволено та зобов`язано відповідачів виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та стягнуто на користь позивача солідарно 928200,00 грн., що є еквівалентом 35000 доларів США. Таким чином, підстав для передання отриманого у спадщину майна на користь позивача в рахунок погашення боргу спадкодавця не вбачається. У даному випадку, договори, які просив визнати недійсними позивач, в момент їх укладення були дотримано вимог закону, договори не суперечать вимогам цивільного законодавства, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Дані договори укладені в письмовій формі, посвідчені нотаріально і проведено їх державну реєстрацію. Тобто, повністю дотримано всіх вимог до договору, передбачених ст. 657 ЦК України. Наявність боргових зобов`язань не є достатньою обставиною, яка перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, яке під забороною відчуження не перебуває. При цьому покликається на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 18.11.2020 р. по справі № 635/8384/16-ц, та у постанові КЦС ВС від 07.05.2019 року 642/376/17-ц, яка була ухвалена за аналогічним позовом. Наявність боргових зобов`язань не є достатньою обставиною, яка перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, яке під забороною відчуження не перебуває. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 635/8384/16-ц (провадження № 61-14823св19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 642/376/17-ц було затверджено мирову угоду, якою було визначено порядок її виконання, та майно за рахунок якого буде здійснюватися погашення заборгованості перед позивачем. Домовленість сторін у вказаній мировій угоді про задоволення вимог кредиторів за рахунок спірної у даній справі квартири - відсутня, предметом мирової угоди вона була. Лише 1/2 частина у праві власності на дану квартиру входила до складу спадщини, а інша половина у праві власності на дане майно належала відповідачу як дружині ще за життя останнього. При посвідченні договорів дарування приватним нотаріусом перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і проведено реєстрацію права власності на вказане майно на підставі укладених договорів дарування відповідно до закону. Майно, що є предметом оспорюваних договорів дарування передане, а права на нього зареєстровані за обдарованим, що відповідно до частини першої статті 722 ЦК України свідчить про прийняття дарунка обдарованим та виконання договору. Тому, доводи позивача про те, що оскаржувані договори дарування вчинені без мети досягнення певних наслідків, які передбачені законом для даного виду договорів, є безпідставними. Факт того, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року зобов`язано відповідачів виконати згадану мирову угоду та сплатити солідарно на користь позивача заборгованість не позбавляє права останніх оформлювати свої спадкові права на майно. У даному випадку, договори, які просив визнати недійсними позивач, в момент їх укладення були дотримано вимог закону, договори не суперечать вимогам цивільного законодавства, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Дані договори укладені в письмовій формі, посвідчені нотаріально і проведено їх державну реєстрацію. Тобто, повністю дотримано всіх вимог до договору, передбачених ст. 657 ЦК України. Наявність боргових зобов`язань не є достатньою обставиною, яка перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, яке під забороною відчуження не перебуває. Враховуючи викладене вважає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в момент укладення договорів дарування від 10.08.2016 року спірної квартири були дотримані вимоги закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори були спрямований на реальне настання правових наслідків, при цьому позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оскаржуваних договорів відповідачі діяли з умислом, спрямованим на невиконання рішень ухвали про затвердження мирової угоди та заочного рішення суду, яким зобов`язано відповідачів виконати вказану мирову угоду. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Стовби О.В., представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Скриннік І.А., перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на скаргу доводи, матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржене рішення - залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції навів наступні мотиви свого рішення. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Також, в постанові ВС від 05.07.2018 року по справі № 922/2878/17, зазначено, що установивши, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, суди повинні були перевірити, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №6-2690цс16. Однак, наявність боргових зобов`язань не є достатньою обставиною, яка перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном, яке під забороною відчуження не перебуває. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 635/8384/16-ц (провадження № 61-14823св19). Верховний Суд в постанові від 14.07.2021 року (справа №642/376/17) переглядаючи за касаційною скаргою справу між тими ж сторонами, однак щодо іншого предмету спору, встановив певні обставини, які доказуванню не підлягають і надав оцінку застосуванню відповідних норм права саме до правовідносин, які виникли між учасниками справи, склад яких збігається і за даним позовом. В даному випадку суди встановили, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємці ОСОБА_5 , мали боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 на час розгляду справи. Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 642/376/17-ц затверджено мирову угоду між ними, за умовами якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли на себе зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі в еквіваленті 25 000,00 дол. США частками: 5 000,00 дол. США зобов`язані погасити протягом 10 днів з моменту продажу (відчуження) нерухомості, яка входить до складу спадкової маси ОСОБА_5 , а саме будинку АДРЕСА_2 , незалежно від фактичної ціни відчуження цієї нерухомості; суму еквівалентну 20 000,00 дол. США - протягом 10 днів з моменту повного або часткового виконання зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , право вимоги яких належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як спадкоємців. Тобто, мировою угодою визначено порядок її виконання, та майно за рахунок якого буде здійснюватись погашення заборгованості перед позивачем. Квартира АДРЕСА_3 предметом мирової угоди не була і взагалі лише 1/2 частина у праві власності на дану квартиру входила до складу спадщини, а інша половина у праві власності на дане майно належала відповідачу ОСОБА_3 як дружині ОСОБА_5 ще за життя останнього. Домовленість сторін про задоволення вимог кредиторів за рахунок цього майна відсутня. За договором дарування ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 1/4 частину у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , отриману ним у спадщину від батька, а ОСОБА_3 всю спірну квартиру, яка лише на 1/4 частину отримана нею у спадщину, подарувала своїй матері ОСОБА_2 . Приватним нотаріусом перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і проведено реєстрацію права власності на вказане майно на підставі укладених договорів дарування відповідно до закону. Тобто майно, що є предметом оспорюваних договорів дарування передане, а права на нього зареєстровані, що відповідно до частини першої статті 722 ЦК України свідчить про прийняття дарунка обдарованим. Отже, доводи позивача про те, що оскаржувані договори дарування вчинені без мети досягнення певних наслідків, які передбачені законом для даного виду договорів, є безпідставними. Факт того, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року зобов`язано відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконати мирову угоду та сплатити солідарно на користь позивача заборгованість не позбавляє права останніх оформлювати свої спадкові права на майно. Всі угоди щодо квартири АДРЕСА_3 по отриманню свідоцтв про право на спадщину на частки у праві власності на вказану квартиру, а також спірні договори дарування вчинені в один день 10.08.2016 року і між родичами, а також є безвідплатними, не суперечать змісту цивільного законодавства та змісту укладених угод. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що в момент укладення договорів дарування від 10.08.2016 року квартири АДРЕСА_3 були дотримані вимоги закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори були спрямований на реальне настання правових наслідків, при цьому позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оскаржуваних договорів відповідачі діяли з умислом, спрямованим на невиконання рішень ухвали про затвердження мирової угоди та заочного рішення суду, яким зобов`язано відповідачів виконати вказану мирову угоду. Колегія суддів погоджується з тим, що у доводи позову про фіктивний та фраудаторний характер спірних договорів - не доведені, з наступних підстав. Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлені наступні обставини. ОСОБА_5 , 1966 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його спадкоємцем є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також спадкоємцем померлого ОСОБА_5 є дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією копія повторного свідоцтва про шлюб, укладений 14.01.1992 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (т.1 а.с.69) ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 і її матір`ю є ОСОБА_2 , що вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04.03.1969 року (т.1 а.с.68). Так, згідно свідоцтва про право власності від 10.08.2016 року №1534, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В по спадковій справі №20/2013, відповідно до якого ОСОБА_3 , яка є пережившою дружиною ОСОБА_5 , 1966 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і їй належить 1/2 частка у праві власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу - на квартиру АДРЕСА_3 (т.1, а.с.46). Тобто до складу спадкового майном після смерті ОСОБА_5 входить 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , а не вся вказана квартира. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.08.2016 року №1535, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В по спадковій справі №20/2013 спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1966 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його: - дружина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку спадщини; син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає: АДРЕСА_4 , на 1/2 частку спадщини. Спадщина, на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки у праві власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку вказаного спадкового майна видано ОСОБА_3 . Право власності на 1/4 частку у праві власності на квартиру підлягає державній реєстрації (т.1 а.с.48) Видача свідоцтв зареєстрована в спадковому реєстрі 10.08.2016 року (т.1 а.с.50), а також 10.08.2016 року нотаріусом проведено реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_3 : на праві спільної часткової власності 1/2 частка - за ОСОБА_3 , 1/4 частка - за ОСОБА_4 та 1/4 частка за ОСОБА_3 (т.1 а.с.51-52). Оскаржуваним є договір дарування від 10.08.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М.І. (зареєстровано в реєстрі за №1051) укладений між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровувана), відповідно до якого дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла у власність 1/4 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 і має наступні характеристики: загальна площа 104,9 кв.м, житлова площа :66,2 кв.м, кількість кімнат

4. Згідно з п.3 договору сторони оцінюють дарунок в сумі 187500,00 грн. (т.1 а.с.53-54). Вказаний договір укладено між спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 і його предметом є спадкове майно у вигляді 1/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 . Також в позові оскаржується договір дарування від 10.08.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М.І. (зареєстровано в реєстрі за №1055), укладений між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровувана), відповідно до якого дарувальник безоплатно передала у власність, а обдаровувана прийняла у власність квартиру АДРЕСА_3 і має наступні характеристики: загальна площа 104,9 кв.м, житлова площа:66,2 кв.м, кількість кімнат

4. Згідно з п.3 договору сторони оцінюють дарунок в сумі 750000,00 грн. Відповідно до п.2 договору дарування вказана квартира належить дарувальнику на праві власності таким чином: -1/2 частка - на підставі свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. 10 серпня 2016 року за реєстровим №1534. Державну реєстрацію права власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 10 серпня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В, номер запису про право власності 15834028; -1/2 частка - на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. 10 серпня 2016 року за реєстровим №1535. Державну реєстрацію права власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 10 серпня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В, номер запису про право власності 15834056; -1/4 частка - на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М.І. 10 серпня 2016 року за реєстровим №1051. Державну реєстрацію права власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 10 серпня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М.І., номер запису про право власності 15843547; Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М.І. 10 серпня 2016 року перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відсутність податкової застави щодо майна сторін за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна. (т.1 а.с.44-45). Як вбачається з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.01.2017 року, з 10.08.2016 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить вцілому квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору-дарування, укладеного 10.08.2016 року та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Марченко М.І., що відповідає вимогам закону про реєстрацію права власності (т.1, а.с.9-10, 93-94). Як вбачається з довідки про вартість нерухомого майна, виданої ФОП ОСОБА_10 , станом на 25.07.2013 року ймовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 , виходячи з місцерозташування та технічного стану становить в діапазоні 1 012 500,00 грн. (т.2, а.с. 6-8). Спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 неодноразово були учасниками судових процесів за позовами кредиторів померлого. Так ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18.03.2014 року у справі № 642/376/17-ц було закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_11 про стягнення заборгованості, а також визнана та затверджена мирова угода від 17.03.2014 року, укладена між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_12 , який діє на підставі довіреності та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за якою: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 визнають позовні вимоги ОСОБА_1 , визначені у п. 1 цієї угоди у повному обсязі. На підставі домовленостей ОСОБА_6 добровільно частково у розмірі в еквіваленті 11 500 доларів США задовольнила вимоги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 зменшує свої позовні вимоги на суму в еквіваленті 11 500 доларів США. ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог у розмірі в еквіваленті 25 000 доларів США. ОСОБА_3 (адреса 61052. АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (адреса АДРЕСА_5 . ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) приймають на себе зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) заборгованість спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі в еквіваленті 25 000 доларів США наступним чином: - у розмірі в еквіваленті 5000 доларів США протягом 10 днів з моменту продажу, або будь-яким іншим чином відчудження нерухомості, що входить до спадкової маси ОСОБА_5 , а саме нерухомість за адресою АДРЕСА_2 , незалежно від фактичної ціни відчудження зазначеної нерухомості; - у розмірі в еквіваленті 20000 доларів США протягом 10 днів з моменту отримання виконання, як повного так і часткового, у будь-якому розмірі, ОСОБА_7 зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2008 року, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , правом вимоги яких належить ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , як спадкоємцям ОСОБА_5 , надалі-борг. ОСОБА_1 відмовляється від права вимоги заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі в еквіваленті 10 000 доларів США, за умови належного виконання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 умов цієї угоди, у тому числі пункту 2.4, у повному обсязі. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання надавати ОСОБА_1 за його запитом у строки визначені на розсуд ОСОБА_1 відомості про оформления права на спадщину, стягнення коштів, продажу об`єктів спадкового майна, тощо. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 гарантують, що право вимоги, що визначене у п. 2.4 цієї угоди на момент підписання цієї угоди є дійсним і нікому не відступлене, коштів від боржника - ОСОБА_7 не отримано. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання почати здійснювати заходи, як судові так і позасудові, по стягненню зазначеного у пункті 2.4 боргу протягом 30-ти днів з моменту набуття законної сили цієї угоди. У випадку порушення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 будь-яких умов цієї угоди, у тому числі, але не виключно неповідомлення ОСОБА_1 про оформления право на спадщину та про інші відомості відповідно до цієї угоди, не здійснення передачі ОСОБА_1 у повному обсязі грошових коштів відповідно до п. 2.4 цієї угоди, а також у випадку неможливості з будь-яких причин відчудження нерухомості та стягнення боргу, визначеного у п. 2.4 цієї угоди, ОСОБА_1 набуває право стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 заборгованості спадкодавця ОСОБА_5 в частині неналежно виконаних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язань за цією угодою, у тому числі не сплачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошових коштів визначених п. 2.4 цієї угоди, а також додатково грошових коштів визначених у п. 2.5 цієї угоди, а у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникає обов`язок сплатити на користь ОСОБА_1 зазначені кошти у строки визначені вимогою ОСОБА_1 (т.1, а.с. 7-8). Вказане судове рішення набрало чинності та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України є обов`язковим. Відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 10 ЦПК України у цивільному судочинстві діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є принцип праової визначеності, res judicata" (вирішена справа), або "res judicata pro veritate habetur!" (лат. - судове рішення визнається за істину), що означає незмінність рішення і передусім необхідність безпосереднього забезпечення його виконання. Разом з тим, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року по справі № 639/10259/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання виконати мирову угоду задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконати мирову угоду від 17 березня 2014 року, яка затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року по справі № 642/11526/613-ц та стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 928 200,00 гривень, що є еквівалентом 35 000 доларів США за офіційним курсом НБУ. З огляду на вказаний принцип верховенства права заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року по справі № 639/10259/15-ц, яким було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання виконати вказану мирову угоду не спроможне змінити по суті умови затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18.03.2014 року у справі № 642/376/17-ц мирової угоди, які є чинними, а лише підтвердило обов`язок відповідачів виконати її умови. У разі невиконання сторонами затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень. Згідно ч.ч. 1- 3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. За змістом ч. 6 ст. 3 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, зокрема - зловживання правом, - суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Намагання позивача сформувати інший порядок вирішення спору та використання з цією метою іншого рішення суду, у даному випадку згаданого вище заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.07.2016 року по справі № 639/10259/15-ц, - в якості підстави позову по даній справі: є зловживанням матеріальним правом та суперечливою процесуальною поведінкою позивача. Позивач спочатку у справі № 642/376/17-ц уклав обов`язкову до виконання мирову угоду, яка була визнана згаданою ухвалою Ленінського районного суду та є чинною, а згодом з порушенням принципу правової визначеності, звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з метою зміни порядку виконання мирової угоди, що об`єктивно порушує право відповідачів вільно розпоряджаться належним їм на праві власності майном, яке не є предметом мирової угоди, що відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим. З цих підстав та відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність, не можна вважати, що відповідачі при укладенні спірних договорів, які за своїм предметом виходять поза межі умов дотепер чинної мирової угоди, - діяли недобросовісно, з фраудаторних мотивів. З огляду на вищевказані обставини та норму ст. 234 ЦК України, суд також обґрунтовано вважав, що внаслідок фактичного виконання спірних договорів, їх не можна вважати фіктивними. Тому, колегія суддів вважає недоведеними зазначені з цього приводу доводи скарги, які належними, допустими та достатніми доказами не підтверджені. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Стовби Олексія В`ячеславовича залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складений 30 вересня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді колегії Ю.М.Мальований О.В.Маміна