Постанова 4851 № 440/13136/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2025 р.Справа № 440/13136/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. (ухвалене суддею Канигіною Т.С.) по справі № 440/13136/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив: скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 01.11.2024, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковським Т.О. по виконавчому провадженню № 72698550; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) по виконавчому провадженню № 72698550 від 07.09.2023 р. вжити заходів примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. у справі № 440/4335/22 у вигляді звернення стягнення у порядку, передбаченому Розділом VІІ Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.11.2024 р. про закінчення виконавчого провадження № 72698550; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. та прийняти постанову, якою позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, Закону України «Про виконавче провадження», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, позивач просив розгляд справи проводити за його відсутності. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. у справі № 440/4335/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково, а саме: визнано протиправними дії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) щодо складання розрахункового листа ОСОБА_1 про грошове забезпечення станом на 01.10.2019 р., без включення до нього збільшення на 13543,29 грн. місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер та премій; зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) оформити та надати ОСОБА_1 розрахунковий лист станом за 01.10.2019 р. (на день звільнення) з урахуванням збільшеного на 13543,29 грн. грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій; визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням місячного грошового забезпечення збільшеного шляхом нарахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійних характер та премій за серпень 2019 року 13543,29 грн. та індексації грошового забезпечення 28,62 грн.; зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційну комісію Департаменту захисту економіки Національної поліції України) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, розрахованої з грошового забезпечення установленого на день звільнення, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення 13543,29 грн. та індексації грошового забезпечення 28,62 грн., з урахуванням проведених виплат; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2023 р.: апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. по справі № 440/4335/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій та стягнення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2019 р. по 28.12.2021 р. на суму 52522,17 грн. та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 02.10.2019 р. по 28.12.2021 р.; стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2019 р. по 28.12.2021 р. в сумі 52522,17 грн.; в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. у справі № 440/4335/22 залишено без змін. 25.08.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення у справі № 440/4335/22. 07.09.2023 р. ВПВР УЗПВР у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрите виконавче провадження № 72698550 щодо виконання рішення у справі № 440/4335/22 в частині: зобов`язання ДЗЕ НПУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, розрахованої з грошового забезпечення установленого на день звільнення, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення 13543,29 грн. та індексації грошового забезпечення 28,62 грн., з урахування проведених виплат. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 заява ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду, в порядку, передбаченому ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 440/4335/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (Ліквідаційна комісія Департаменту захисту економіки Національної поліції України) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку залишена без задоволення. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі № 440/4335/22 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 р. скасовано, повернуто заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кіяшко Т.М. про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. у справі № 440/4335/22 позивачу ОСОБА_1 01.11.2024 р. головним державним виконавцем Бочковським Т.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 72698550 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 р. у справі №440/4335/22. Не погодившись з указаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в подальшому Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону №1404-VIII, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Судовим розглядом встановлено, що в оскаржуваній постанові державного виконавця зазначено, що виконавче провадження № 72698550 закінчено, оскільки ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №440/4335/22, яка набрала законної сили, встановлено, що рішення суду у справі № 440/4335/22 фактично виконано в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2024 р. у справі № 440/4335/22 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 р. скасовано та прийнято нове судове рішення про повернення заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кіяшко Т.М. про визнання протиправним рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 р. у справі № 440/4335/22 позивачу ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки вищевказана ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 р. у справі № 440/4335/22 скасована, то відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.11.2024 р. № 72698550, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 72698550 протиправна, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 р. без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 р. по справі № 440/13136/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 29.09.2025 року