Постанова 4851 № 440/10049/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 р.Справа № 440/10049/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/10049/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання незаконною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить: визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенка Станіслава Васильовича від 08.07.2025 у виконавчому провадженні ВП №75998716 про повернення виконавчого документа стягувачеві. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання незаконною та скасування постанови. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки зміна способу та порядку виконання рішення суду (стягнення коштів з ГУ ПФУ) не позбавляла державного виконавця обов`язку вчинити передбачені Законами України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дії щодо передачі виконавчого документа до компетентного органу Казначейства, а не повертати його стягувачу. Зазначає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував практику ЄСПЛ щодо обов`язковості та ефективності виконання судових рішень, у зв`язку з чим оскаржувана постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей визначених ст. 268 КАС України. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідач по справі отримав копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку, в т.ч. апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Крім того, судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції установлено, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 75998716 з примусового виконання виконавчого листа № 40/7428/21, виданого 24.09.2021 Полтавським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 з розрахунку 90% грошового забезпечення, зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.11.2020 вих. № 11/2904, провівши виплати з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, без обмеження її максимальним розміром, за вирахуванням проведених виплат. 10.09.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. На адресу відділу від боржника надійшла відповідь від 18.09.2024 вих.1600-0309-5/68841, згідно якої встановлено, що перерахунок пенсії стягувачу проведено, за період з 01.04.2019 по 30.09.2021 нараховано заборгованість в сумі 170 856,99 грн. Відомостей щодо виплати нарахованої суми боржником не надано. У зв`язку з тим, що боржником рішення суду не виконано, державним виконавцем у відповідності зі статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» 01.10.2024 накладено на боржника штраф у сумі 5 100,00 грн., та повторно зобов`язано виконати рішення суду в повному обсязі протягом 10-ти робочих днів. 24.10.2024 у відповідності до пункту 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем накладено на боржника штраф у сумі 10 200,00 грн. та 13.12.2024 за вих. 30439 до правоохоронних органів направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами боржника. 18.12.2024 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, справа № 440/918/25, визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2024. На виконання вказаного рішення виконавче провадження відновлено, постановою про відновлення виконавчого провадження від 30.04.2025. Ухвалою від 20.06.2025 у справі № 440/7428/21 задоволено заяву старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенка Станіслава Васильовича про зміну способу та порядку виконання рішення суду. Змінено порядок і спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 у справі № 440/7428/21 на стягненняз Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по 30.09.2021 у розмірі 170 856,99 грн. У зв`язку зі зміною способу і порядку виконання рішення суду на стягнення коштів з державного органу, державним виконавцем відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону 08.07.2025 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що після зміни способу виконання судового рішення подальше виконання виконавчого документа органами державної виконавчої служби є неможливим, що виключає здійснення будь-яких виконавчих дій у межах відповідного виконавчого провадження. За таких обставин державний виконавець, діючи в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом, обґрунтовано застосував положення пункту 9 частини першої статті 37 Закону України № 1404-VIII та правомірно виніс постанову від 08.07.2025 у виконавчому провадженні ВП № 75998716 про повернення виконавчого документа стягувачу. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон України № 1404-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону України № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусовому виконанню за правилами ч. 1 ст. 3 Закону України № 1404-VIII підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Положеннями ст. 15 Закону України № 1404-VIII визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Частина перша статті 18 Закону України № 1404-VIII регламентує, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно частини першої статті 26 Закону України № 1404-VIII державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За змістом пунктів 1, 16, 22 частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону України № 1404-VIII). Із процитованого випливає, що державний виконавець зобов`язаний розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа та в повному обсязі вчиняти передбачені законом виконавчі дії з метою примусового виконання рішень, в тому числі рішень зобов`язального характеру. Предметом оскарження в цій справі є постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенка С.В. від 08.07.2025 у виконавчому провадженні ВП № 75998716 про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України № 1404-VIII. Згідно з вказаною нормою права виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. При прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець врахував, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі № 440/7428/21 змінено спосіб і порядок виконання судового рішення у справі № 440/7428/21, за якими необхідно стягнути з боржника, ГУ ПФУ в Полтавській області на користь стягувача кошти в сумі 170856,99 грн, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України № 1404-VIII та ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Отже, наявна встановлена Законом заборона щодо стягнення коштів державним виконавцем з державного органу, державного та місцевих бюджетів або державних установ. Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Нормами статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Аналіз вищенаведених норм вказує, що списання коштів з рахунків державного органу здійснюється в разі виконання рішень суду про стягнення коштів та здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Державна виконавча служба не наділена повноваженнями на списання коштів з рахунків державного органу, більш того таке списання може бути здійснено лише в разі виконання судового рішення про стягнення коштів. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Тобто , наведена норма пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII вказує , що виконавчий документ повертається стягувачу : - якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення - щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. У спірних правовідносинах, враховуючи прийняття судом ухвали від 20.06.2025 у справі № 440/7428/21 про зміну способу та порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 у справі № 440/7428/21 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 з розрахунку 90% грошового забезпечення, зазначеного у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.11.2020 вих. № 11/2904, провівши виплати з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, без обмеження її максимальним розміром, за вирахуванням проведених виплат; та встановлення способу виконання вказаного рішення шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Полтавській області на користь позивача заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по 30.09.2021 у розмірі 170856,99 грн (сто сімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят шість гривень дев`яносто дев`ять копійок). Закон України № 1404-VIII та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає єдиний виключний порядок виконання рішення про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган та не наділяють державного виконавця повноваженнями щодо виконання таких рішень. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Застосовуючи вказані положення Основного Закону України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19 виснувала, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально - дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Тобто, державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства зобов`язаний діяти виключно у тих межах, які окреслені законодавцем, та не має права відступати від правового регулювання, запровадженого законодавцем у певній сфері суспільних відносин, зокрема, виходити за межі наданих їй повноважень, або здійснювати їх реалізацію у спосіб, який законом не передбачений. Враховуючи вищенаведене , колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності прийняття старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенко С.В. постанови від 08.07.2025 про повернення позивачу виконавчого документу, як стягувачу, у виконавчому провадженні ВП № 75998716 на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України № 1404-VIII. При цьому суд наголошує, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 по справі № 440/7428/21, якою задоволено заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення та змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по адміністративній справі № 440/7428/21 шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоотриману заборгованість по пенсії у розмірі 170856,99 грн, позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалась, тобто вказана ухвала наразі є чинною та підлягає виконанню. Стосовно посилання позивача на те, що в даному випадку суб`єкт владних повноважень повинен діяти у порядку ч. 3 ст. 4 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і передати оригінал виконавчого документа до відповідного тероргану системи Державної казначейської служби України, а не повертати оригінал виконавчого документа стягувачеві, колегія суддів зазначає, що вимоги ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» стосуються саме особливостей виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, а не виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Тобто , вимоги ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 по справі № 440/10049/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко Повний текст постанови складений 21.05.2026 року