Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/3363/25

Дата документу 16.09.2025 Справа № 336/3363/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3363/25 Головуючий у І інстанції: Петренко Л.В. Провадження № 22-ц/807/1688/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Онищенко Е.А., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2025 року АТ «А-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Акцент-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк». 19 червня 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав з банком кредитний договір № АВН0СТ155101718798389304 щодо надання кредиту в сумі 75000,00 грн. строком на 60 місяців (тобто до 18 червня 2029 року) зі сплатою процентів в розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. (кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту). Банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, проте, відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 15.04.2025 має заборгованість у розмірі 114465,76 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом 74762,86 грн., заборгованості за відсотками 36995,31 грн., заборгованості за пенею - 2707,59 грн. Посилаючись на означені обставини, АТ «А-Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101718798389304 від 19 червня 2024 року у сумі 114465,76 грн станом на 15 квітня 2025 року, яка складається з: заборгованості за кредитом 74762,86 грн, заборгованості за відсотками 36995,31 грн, заборгованості за пенею - 2707,59 грн, а також судові витрати в сумі 2422,40 грн. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101718798389304 від 19 червня 2024 року, в сумі 111758,17 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 74762,86 грн., заборгованості за відсотками 36995,31 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо стягнення пені в сумі 2707,75 грн) відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку судовий збір у сумі 2365,10 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог у стягненні пені, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не врахував, що вказана норма до цих правовідносин не є спеціальною, а тому не підлягає застосуванню, у той час як спеціальною нормою є п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», що на думку скаржника, означає, що неустойка застосовується до кредитів, укладених до 25 січня 2024 року, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки АТ «А-Банк» оскаржує заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року тільки в частині відмовлених позовних вимог, апеляційний суд не переглядає зазначене рішення в частині, що стосується задоволення позову. У судове засідання учасники справи не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 116-120). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому, враховуючи категорію справи, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині відповідає. Відмовивши в задоволенні позову в частині позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування позивачем заборгованості за пенею в сумі 2707,59 грн, як правові наслідки не виконання умов договору є неправомірним, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 29 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк». Проставленням власноручного або цифрового власноручного (на екрані телефону) підпису під цією анкетою-заявою ОСОБА_1 підтвердив, що надані ним документи є чинними (дійсними) та наведені вище їх копії відповідають оригіналу. Анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, що розміщені за посиланням https://а-bank.com.ua, між ним та банком становлять договір про надання банківських послуг, умови якого йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. 29 жовтня 2023 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 підписано заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком. За умовами договору ОСОБА_1 просив відкрити йому поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні та встановити кредитний ліміт на таких умовах: п. 1 договору вид послуги відкриття, обслуговування та кредитування поточного рахунку. До рахунку банк випускає безкоштовно платіжний інструмент у вигляді платіжної картки; п. 3 договору вид кредиту кредитний ліміт на картковий рахунок, п. 4 договору тип кредиту кредитування рахунку, п. 5 договору мета отримання кредиту споживчі цілі, п. 6 договору пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001 %. У разі виходу з пільгового періоду на кредит нараховується процентна ставка 3,4 % на місяць; п. 7 договору строк кредитування (строк дії кредитної лінії) 240 місяців; п. 9.1 договору при не виконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка в розмірі 6,8 % у місяць, яка нараховується на суму загальної заборгованості, п. 9.2 договору передбачено нарахування штрафу за несвоєчасне погашення кредиту. Вказана заява підписана відповідачем простим удосконаленим електронним підписом у мобільному додатку АВаnk. 19 червня 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав з банком кредитний договір № АВН0СТ155101718798389304 щодо надання кредиту в сумі 75000,00 грн. строком на 60 місяців (тобто до 18 червня 2029 року) зі сплатою процентів в розмірі 75,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. (кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту). Відповідно до п. 3-5 кредитного договору, мета отримання кредиту придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту 75000,00 грн., строк кредиту 60 місяців з 19 червня 2024 року по 18 червня 2029 року включно. Згідно з п. 6 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 75,00 % річних, ставка фіксована. Проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно. Відповідно до п. 12 кредитного договору у випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню в розмірі 0,07 % (не менше 1 грн.) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня та не може більшою за 15 % від суми простроченого платежу. Вказаний договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису за допомогою відкритого ключа. Додатком до договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та річної процентної ставки, яка також підписана відповідачем шляхом накладення електронного підпису за допомогою відкритого ключа. Паспорт споживчого кредиту за програмою «Швидка готівка» від 19 червня 2024 року, який є актуальним до 18 червня 2029 року, містить умови аналогічні, що і в кредитному договорі № АВН0СТ155101718798389304 від 19 червня 2024 року. Паспорт споживчого кредиту за програмою «Швидка готівка» від 19 червня 2024 року підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису за допомогою відкритого ключа. Анкета-заява № АВН0СТ155101718798389304 від 19 червня 2024 року, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та річної процентної ставки, Паспорт споживчого кредиту за програмою «Швидка готівка» від 19 червня 2024 року, підписані представником позивача та відповідачем є належними доказами того, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо вище зазначених умов. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення з документами. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується меморіальним ордером від 19 червня 2024 року про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 75000,00 грн. та випискою по картці клієнта. Відповідач зобов`язався повернути кредити та сплати відсотки за користування кредитом. Заборгованість відповідача за кредитним договором № АВН0СТ155101718798389304 від 19 червня 2024 року, станом на 15 квітня 2025 року, становить у сумі 114465,76 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 74762,86 грн., заборгованості за відсотками 36995,31 грн., заборгованості за пенею - 2707,59 грн., що підтверджується відповідним розрахунком. Згідно зіст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 10 ЦПКвизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зіст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 6 Цивільного кодексу Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України). Статтею 205 ЦК Українивстановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до частин першої, другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У частині 1статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другоюстатті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першоюстатті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістомстатті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «А-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України) Матеріалами справи підтверджується, що 29 жовтня 2023 року ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в «Акцент-Банк», підписавши анкету-заяву. 19 червня 2024 року ОСОБА_1 уклав з АТ «А-Банк» кредитний договір № АВН0СТ155101718798389304, відповідно до якого отримав строковий кредит у розмірі 75000 грн на придбання товару/здійснення платежу/оплату послуг зі строком кредитування на 60 місяців та з поверненням до 18.06.2029 (а. с. 19-21). Згідно з п. 11 кредитного договору у випадку порушення клієнтом зобов`язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1ст. 546 ЦК України). У ч. 1, 3ст. 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, другастатті 551 ЦК України). Пунктом 3 частини першоїстатті 611 ЦК Українипередбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнити пунктом 6-1 такого змісту:"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем". Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Також,згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ"Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). На час розгляду справи положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України). Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)). Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)). Крім того, у постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що на період воєнного стану в Україні позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, як наслідок дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості за пенею у розмірі 2707,59 грн. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до повторювання аргументів позовної заяви, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» слід залишити без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року в оскаржуваній частині без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін. В іншій частині заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2025 року не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 18 вересня 2025 року. Головуючий: Судді: