Постанова 4812 № 480/9/19

20.02.20 22-ц/812/353/20 Справа 480/9/19 Головуючий суду першої інстанції Войнарівський М.М. Провадження № 22-ц/812/353/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. Категорія 27 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 лютого 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Бондаренко Т.З., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) на заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Войнарівського М.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складений 28 жовтня 2019 року, за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, В С Т А Н О В И В: 08 січня 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 23 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 25 жовтня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 29 972 грн. 14 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 4 191 грн. 46 коп.; заборгованість за нарахованими відсотками - 6 153 грн. 06 коп.; 17 724 грн. 18 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. (фіксована частина), 1 403 грн. 44 коп. штраф (процентна складова). Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором від 23 листопада 2010 року та судові витрати. Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2010 року у сумі 4 191 грн. 46 коп., яка є заборгованістю за тілом кредиту, а також 268 грн. 64 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконувала не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість непогашеного тіла кредиту у розмірі 4 191 грн. 46 коп. За висновком місцевого суду, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог в цій частині, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для cтягнення процентів та застосування правових наслідків порушення зобов`язання. В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, необґрунтованість, незаконність оскарженого судового рішення, просив його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені, штрафів та задовольнити вимоги банку у цій частині. В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції безпідставно постався на практику Верховного суду, а саме постанову від 03 липня 2019 року, яка не може бути, доказовою базою у справі. Дійшовши висновку, що укладений між сторонами договір не є договором приєднання, районний суд не врахував тих обставин, що вказаний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про згоду відповідача з усіма умовами цього договору. Під час підписання анкети-заяви ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєдналася до запропонованої Банком пропозиції. Отже, відсутність підпису ОСОБА_1 на відповідних Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору. В даному випадку відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Крім того, суд зробив цілком помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права, зокрема ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки довідці про умови кредитування, яка містить власноручний підпис відповідача та в якій, зокрема, було узгоджено процентну ставку у розмірі 2,5 % на місяць (яка в подальшому змінювалась відповідно до п. 1.1.3.2.3 «Права банку» Умов та правил надання банківських послуг), розмір та умови нарахування пені, штрафів. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав умови договору та у виписці по рахунку, що додається проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту. Відповідач не скористалася своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна». Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 25 жовтня 2018 року становить 29 972 грн. 14 коп. і складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 191 грн. 46 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом 6 153 грн. 06 коп.; заборгованості за пенею -17 724 грн. 18 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн.; штрафу (процентна складова) - 1403 грн. 44 коп. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.ст. 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статті 525, 612, 625 ЦК Українипередбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що 23 листопада 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, що підтверджується Анкетою-заявою позичальника та довідкою про умови кредитування. 23 листопада 2010 року позичальником отримано кредитну карту строком дії до 31 травня 2014 року, та в подальшому термін дії картки було продовжено шляхом перевипуску нової картки строком дії до 31 травня 2018 року. У довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», яка підписана ОСОБА_1 , сторони погодили, що процентна ставка за договором буде складати 2,5 на місяць, яка нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів на рік. Крім того тими ж умовами кредитування сторони погодили пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, за яким пеня визначається сумою двох складових: пені за кожен день прострочки кредиту (базова ставка по договору)/30 та пені, яка обраховується у розмірі 1%, але не менш 30 грн. на місяць, та нараховується один раз на місяць при наявності прострочки по кредиту або процентах 5 та більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. та більше. В цій же довідці сторони обумовили штраф при порушенні строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін про процентну ставку та відповідальність за несвоєчасність виконання зобов`язання є помилковим. З моменту отримання карти відповідач користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості. Заяви про застосування судом позовної давності від відповідача не надходило. Отже, з огляду на викладене та вимоги законодавства, позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за процентами, виходячи з розміру процентної ставки, визначеної сторонами у довідці про умови кредитування у розмірі 2,5% у місяць та колегія суддів погоджується з розрахунком Банку, що така заборгованість складає 1 314,38 грн. Збільшення узгодженої процентної ставки сторони не погоджували, строк дії договору не подовжували, а тому заборгованість по сплаті процентів у вказаному Банком розмірі не може бути стягнута. Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення позову Банку у частині стягнення процентів є помилковим. З висновком суду першої інстанції щодо залишення поза увагою довідки про умови кредитування, оскільки вона містить номер кредитного договору, який відсутній в анкеті заяві, не можна погодитися, оскільки в даному випадку у зазначених документах збігаються їх дата, прізвище, ім`я та по батькові позичальника та змістом, зокрема в анкеті-заяві позичальником визначена платіжна кредитка «Універсальна». Щодо стягнення пені та штрафу, то слід зазначити таке. Цивільно-правова відповідальність це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. За умовами кредитування, що викладені в довідці та погоджені сторонами, відповідальність боржника, яка запроваджена двома різними умовами договору, але водночас надає підстави для її застосування за одне й те саме правопорушення, що полягає у сплаті неустойки (окремо й штрафу, й пені) у випадку прострочення зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та штрафних санкцій у строки, визначені цим договором. При виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися з відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягає саме пеня, оскільки саме ця відповідальність передбачена за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, що має місце у цій справі, тоді як штраф передбачає порушення строків будь-яких платежів по договору більше ніж на 30 днів. Щодо обрахування розміру пені за несвоєчасне погашення заборгованості, то розмір такої пені повинен обчислюватися за формулою, що приведена у довідці про умови кредитування, оскільки саме з такими розрахунками пені погоджувалася відповідачка, про що свідчить її підпис на довідці. При обрахуванні пені за наведеної у довідці про умови кредитування формулою із застосуванням базової процентної ставки 2,5% на місяць, станом на час закінчення кредитної картки, тобто на 31 травня 2018 року, сума пені складає 674 грн. 96 коп. (224.96 грн. пеня (1) + 450.00 грн. пеня (2)). З урахуванням викладеного рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення відсотків та пені підлягає скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу слід відмовити за безпідставністю. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то відповідно до п. 13 ч. 1 ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені позивачем по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції у сумі 396,11 грн. та за подачу апеляційної скарги - 230.52 грн., а всього 626.63 грн. Керуючись ст.ст. 374, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково, заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» за договором про надання банківських послуг від 23 листопада 2010 року 1 314 грн. 38 коп. - заборгованості за процентами за користування кредитними коштами та 674 грн. 96 коп. пені, а також 626 грн. 63 коп. - судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Т.З. Бондаренко Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року.