Постанова 4855 № 320/7524/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7524/25 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування довідки, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просив визнати протиправними та скасувати п.п. 5.1 п.5 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV довідки від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора в частині встановлення, що суб`єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року позов задоволено. В апеляційній скарзі Національне агентство з питань запобігання корупції, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). 01 липня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Офісу Генерального прокурора № 192ц від 04.03.2021 ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора з 09.03.2021. 29.01.2024 на виконання вимог ч. 1 № Закону № 1700 позивачем подана щорічна декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік. На підставі абзацу 2 ч. 1 ст.51-3 Закону № 1700, п. 1 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21, до протоколу автоматизованого розподілу обов`язків з проведення перевірок від 19.07.2024 уповноваженою особою Національного агентства - головним спеціалістом другого відділу Управління проведення повних перевірок Вікторовою Юлією Олександрівною у період з 22.07.2024 по 17.01.2025 проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, унікальний ідентифікатор документа - eec62ab6-31db-4d1f-b1c9-7f71c81f5b43 (далі - декларація), поданої позивачем, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), 29.01.2024. За результатами перевірки складено довідку від 24.01.2025 № 55/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2021 рік, поданої позивачем. Так, у розділі IV «Висновки» спірної довідки вказано про наступне: 4.1. За результатами повної перевірки декларації щорічної за 2021 рік, унікальний ідентифікатор документа - eec62ab6-31db-4d1f-b1c9-7f71c81f5b43, поданої ОСОБА_1 , заступником начальника Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора, встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації зазначив недостовірні відомості (п.п. 5.1. п. 5 розділу 3.1 цієї Довідки), неточні відомості (п.1, п.п. 2.2 п.2, 3, п.п. 5.2 - 5.3 п.5, п.п. 6.2 п. 6 розділу 3.1 цієї Довідки) та відомості, які не вдалося перевірити (п. 4, п.п. 6.1 п. 6 розділу 3.1 цієї довідки), чим не дотримав вимог п.п. 1,2,7,8 ч.1 ст. 46 Закону № 1700. Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн. (п.п. 5.1 п. 5 розділу 3.1 довідки). У діях суб`єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 Кримінального кодексу України. 4.2. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел. 4.3. За наявною інформацією ознак порушень вимог ст.ст. 23, 25 Закону не встановлено. 4.4. Ознак незаконного збагачення не встановлено. 4.5. Ознак необґрунтованості активів не встановлено. 4.6. Повідомити суб`єкта декларування про результати проведення повної перевірки декларації. 4.7. Уповноваженій особі Національного агентства вжити заходів для створення в Реєстрі можливості подання суб`єктом декларування декларації з достовірними відомостями. 4.8. Уповноваженій особі Національного агентства про результати проведеної повної перевірки повідомити керівника суб`єкта декларування. 4.9. Уповноваженій особі оприлюднити цю Довідку на офіційному вебсайті Національного агентства.». Вважаючи такий висновок протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду. Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені Законом № 1700. Зокрема, ст. 4 визначено статус НАЗК, яке згідно з частиною першою указаної норми є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Коло повноважень НАЗК визначено у ст. 11 Закону № 1700 відповідно до приписів п. 7-1 ч. 1 НАЗК здійснює в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірку декларацій суб`єктів декларування, зберігає та оприлюднює такі декларації, проводить моніторинг способу життя суб`єктів декларування. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається НАЗК (ч. 3 ст. 51-1 Закону № 1700). Згідно із ч. 1, 2 ст. 51-1 Закону № 1700 НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. НАЗК проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Повна перевірка декларацій НАЗК здійснюється відповідно до положень ст. 51-3 Закону № 1700. Частиною 1 ст. 51-3 Закону № 1700 регламентовано, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності. Процедуру проведення НАЗК повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначає Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21 (далі - Порядок). Згідно з абзацу 5 п. 2 розділу I цього Порядку недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до ст. 46 Закону, які не відповідають дійсності або є неправдивими, що підтверджено Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації, зокрема відомості, що відрізняються від відомостей, які містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, індивідуально-правових актах, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-телекомунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації. Складовими предмета повної перевірки декларації є: 1) з`ясування достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясування точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірка на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів (п. 1 розділу ІІІ Порядку). Відповідно до п. 5 розділу V Порядку повна перевірка декларації передбачає такі дії: аналіз відомостей про об`єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування; створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку; звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку; звернення у разі необхідності до суб`єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку. Згідно з п. 12 розділу V Порядку достовірність задекларованих відомостей перевіряється шляхом порівняння зазначених у декларації відомостей з даними, отриманими Національним агентством під час проведення контролю та повної перевірки декларації. Оформлення результатів проведення повної перевірки декларації регламентовано розділом VI Порядку. Так, відповідно до п. 1 цього розділу, за результатами проведення повної перевірки декларації, у тому числі повторної, уповноважена особа складає та підписує довідку про результати проведення повної перевірки декларації у двох примірниках, один з яких після погодження відповідно до п. 3 цього розділу надсилається суб`єкту декларування. Щодо встановлених Національним агентством під час проведення повної перевірки поданої позивачем декларації обставин, колегія суддів зазначає наступне. Щодо відомостей зазначених у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону в декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Так, під час проведення повної перевірки поданої позивачем декларації за 2021 рік Національним агентством встановлено, що ОСОБА_1 не зазначив відомостей про свій дохід отриманий від ОСОБА_2 у вигляді подарунка у негрошовій формі, а саме частини вартості (без врахування розміру наданої позики) дачного будинку АДРЕСА_1 , набутого ним у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18.01.2021 №

155. У наданих на запит Національного агентства письмових поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів від 04.10.2019 № 4849 в розмірі 1 298 000,00 грн, з терміном виконання зобов`язання до 04.03.2020. При цьому, як вказує ОСОБА_1 , у строк, визначений вказаним договором, позика ОСОБА_2 повернута не була, хоча позивач періодично нагадував позичальнику про необхідність повернення боргу. Також суб`єкт декларування поінформував, що відповідно до відомостей з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вищевказаний дачний будинок був введений в експлуатацію 24.07.2020, а вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, становила 1 783 860,00 гривень. В подальшому 18.01.2021 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до основного договору позики від 04.10.2019 № 4849, зі змісту якої вбачається, що сторони дійшли згоди про необхідність продовження строку дії договору позики від 04.10.2019 № 4849 та визначення нової дати до якої позичальнику необхідно погасити заборгованість за вказаним договором. Крім вказаної додаткової угоди, в той же день 18.01.2021 в забезпечення виконання основного зобов`язання за вищезазначеним договором позики, між суб`єктом декларування та ОСОБА_2 також було укладено договір іпотеки від 18.01.2021 № 155, предметом якого є дачний будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 258,80 м2. Відповідно до п. 2.2 розділу ІІ договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки (вищевказаний дачний будинок) в 1 800 000,00 гривень. Також, при укладенні договору іпотеки від 18.01.2021 № 155 у п. 6.8 цього договору сторони передбачили, що іпотекодержатель самостійно розраховує загальну суму заборгованості перед ним іпотекодавця за основним договором (договором позики) та цим договором іпотеки, загальна сума якого складається з суми заборгованості за основним зобов`язанням, нарахованих штрафних санкцій, суми інфляції, тощо за основним зобов`язанням та договором іпотеки, витрат, понесених іпотекодержателем на здійснення оцінки предмета іпотеки, тощо. У подальшому 01.02.2021 ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу про усунення порушення «Заяву-повідомлення», в якій суб`єкт декларування вимагав у тридцятиденний строк з дня направлення такої вимоги виконати умови п. 3 договору позики та п. 1.1 договору іпотеки і повернути позичені ним кошти в розмірі 1 298 000,00 гривень. Разом з тим, як зазначив суб`єкт декларування у своїх письмових поясненнях, що були подані до Національного агентства, будь-якого погашення боргового зобов`язання ОСОБА_2 здійснено не було, тому ОСОБА_1 було повідомлено боржника про намір здійснювати стягнення предмета іпотеки в позасудовому порядку. Крім того, 06.03.2021 юристами ОСОБА_1 , на виконання п. 6.8 договору іпотеки, було підготовлено проект розрахунку загальної суми заборгованості, яка становила 4 700 000,00 грн, однак згодом, за домовленістю сторін такий розмір зменшився до 4 200 000,00 гривень. 09.03.2021 ОСОБА_1 було здійснено стягнення предмета іпотеки шляхом проведення державної реєстрації права власності в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Проте, в Довідці іпотекодержателя від 09.03.2021 № 681, засвідченій підписом суб`єкта декларування, в частині відомостей про вартість предмета іпотеки зазначено, що згідно Звіту про оцінку майна від 04.03.2021, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ПРАЙМ ОЦІНКА», ринкова (оціночна вартість) предмета іпотеки становить 5 200 000,00 гривень. Крім того, на запит Національного агентства ОСОБА_2 надано копію розрахунку загальної суми заборгованості від 06.03.2021, здійсненого юристами позивача на виконання п. 6.8 договору іпотеки, який складається з: 1) суми боргу за основним зобов`язанням: за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 1 298 000,00 грн; 2) інфляційних витрат: за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 97 726,11 грн; 3) збитків внаслідок прострочки (втрачена вигода): за період з 04.03.2020 до 06.03.2021: Розрахунок здійснювався за формулою: сума заборгованості х середня денна облікова ставка по споживчих кредитах ФК відповідно до офіційної статистики НБУ х кількість днів прострочення : 100 = 3 130 646,20 грн; 4) подвійної облікової ставки НБУ: за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 - 180 203,87 грн; 5) 3 % річних: за період з 04.03.2020 до 06.03.2021 -39 171,73 гривня. З наведеного розрахунку вбачається, що розмір втраченої вигоди (3 130 646,20 грн), розрахованої суб`єктом декларування, значно перевищує розмір основного зобов`язання за договором позики (1 298 000,00 грн). Як вже було зазначено вище, зі змісту додаткової угоди № 1 до договору позики, укладеної 18.01.2021 за № 154, вбачається, що сторони виклали п. 3 основного договору позики у новій редакції, зазначивши, що позичальник зобов`язаний повернути суму позики у будь-який момент до 25.01.2021 (включно), а отже, зазначена дата вважається кінцевим терміном виконання зобов`язання. Згідно висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 31.05.2021 у справі № 917/265/18, додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Додаткова угода повинна укладатися у тій же формі, що і основний договір. Тобто, з наведеного правового висновку слідує, що за допомогою додаткової угоди сторони можуть вносити зміни до діючого договору, тим самим змінюючи свої попередні домовленості. Крім того, ураховуючи той факт, що додаткова угода є невід`ємною частиною основного договору, після її укладення керуватися потрібно саме тими умовами, що змінені за наслідками укладення додаткової угоди. Отже, в даному конкретному випадку позивач та ОСОБА_2 під час укладення додаткової угоди від 18.01.2021 № 154 домовились викласти текст п. 3 договору позики від 04.10.2019 № 4849 (основного) у новій редакції, фактично змінивши при цьому свої попередні домовленості щодо терміну повернення позики з 04.03.2020 на 25.01.2021. Більш того, в п. 1.1 договору іпотеки сторони також узгодили, що терміном повернення суми позики у розмірі 1 298 000,00 грн є 25.01.2021 включно. Таким чином, термін виконання зобов`язання за договором позики від 04.10.2019 № 4849 (в редакції додаткової угоди від 18.01.2021) є 25.01.2021, та, відповідно, 26.01.2021 є датою для початку нарахування штрафних санкцій. Вказане в свою чергу свідчить про те, що здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості за період з 04.03.2020 - 06.03.2021 є таким, що прямо суперечить змісту п. 3 договору позики від 04.10.2019 № 4849. Зазначене у сукупності дає підстави для висновку про набуття у власність ОСОБА_1 об`єкту нерухомості, вартість якого (5 200 000,00 грн - згідно звіту про оцінку майна) значно перевищує розмір зобов`язання у вигляді наданої ним позики (1 298 000,00 грн). При цьому, як вже було зазначено вище, відображенню у розділі 11 «Доходи у тому числі подарунки» декларації підлягають, в тому числі, відомості щодо одержаних у звітному періоді подарунків, якщо їх вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Також в розумінні ст. 1 Закону подарунок - це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової. Отже, за даних обставин частина вартості будинку, зважаючи на різницю між його оціненою вартістю та розміром фактично наданої позики в розумінні Закону є доходом суб`єкта декларування, оскільки його набуття відбулось за ціною, значно нижчою від його ринкової вартості, а відповідна різниця в розумінні ст. 1 Закону для цілей декларування є подарунком. При цьому, факт отримання позивачем об`єкту нерухомого майна у власність не безоплатно, а внаслідок реалізації ним як іпотекодержателем свого права, передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням боржником свого основного зобов`язання (неповернення боргу), жодним чином не спростовує факту отримання ним будинку за нижчою ціною, оскільки розмір наданої суб`єктом декларування позики становить 1 298 000,00 грн, а вартість будинку згідно зі звітом про оцінку - 5 200 000,00 гривень. Крім того, на запити Національного агентства щодо надання з даного приводу пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомили, що жодного відшкодування різниці вартості будинку не проводилось. З метою з`ясування реальної ринкової вартості (мінімальної) вищевказаного об`єкту нерухомості станом на дату набуття права власності ОСОБА_1 . Національне агентство, керуючись п. 13 розділу V Порядку № 26/21, звернулось до експертної установи із відповідним запитом. Так, за інформацією наданою листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17.12.2024 № 26529/21164-3-24/42 на запит Національного агентства від 14.11.2024 № 42-01/86299-24, мінімальна ринкова вартість дачного будинку АДРЕСА_1 , станом на 09.03.2021 (дата набуття суб`єктом декларування права власності) могла становити 7 880 000,00 - 10 150 000,00 гривень. Як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, ураховуючи, що фактично ОСОБА_1 надав безпроцентну позику ОСОБА_2 у розмірі 1 298 000,00 грн, а також той факт, що за 7 днів до завершення строку виконання основного зобов`язання сторони, уклавши договір іпотеки, передбачили ще й розрахунок загальної суми заборгованості, в якому зазначені розрахунки суперечать змісту п. 3 основного договору позики (викладеного в редакції додаткової угоди № 1 від 18.01.2021) та який значно перевищує розмір основного зобов`язання за договором позики, все зазначене у сукупності дає підстави для висновку про штучне збільшення сторонами розміру зобов`язання ОСОБА_2 до еквіваленту вартості будинку згідно зі звітом про оцінку. Також Національне агентство з питань запобігання корупції зазначає, що в даному випадку очевидним є факт того, що за рахунок набуття у власність (09.03.2021) об`єкту нерухомості, оцінена вартість якого значно перевищує розмір зобов`язання у вигляді наданої ОСОБА_1 позики, майновий стан суб`єкта декларування, який є особою, уповноваженою на виконання функцій державі або місцевого самоврядування, у звітному періоді змінився (збільшився) на відповідну різницю, яка за відсутності відшкодування з боку позивача підпадає під ознаки подарунку в розумінні Закону, відомості про який підлягають декларуванню. Ураховуючи викладене, з системного аналізу, в межах своїх повноважень, встановлених фактів та обставин Національне агентство, дійшло висновку про те, що суб`єкт декларування у розділі 11 «Доходи у тому числі подарунки» декларації зазначив недостовірні відомості на суму 3 902 000,00 гривень (5 200 000,00 (звіт про оцінку майна) - 1 298 000,00 (сума наданої позики)). З огляду на положення п. 2 розділу VI Порядку № 21/26, Національне агентство зобов`язане відображати у Довідці всі встановлені під час повної перевірки факти та обставини, в тому числі виявлені у декларації недостовірні відомості. Отже, у спірних правовідносинах відповідач реалізував свої повноваження щодо проведення повної перевірки поданої ОСОБА_1 декларації та сформував за її результатами Довідку, в якій з наведенням відповідного обґрунтування виклав встановлені порушення. Серед іншого, Національне агентство не аналізує встановлені факти на предмет наявності/відсутності умислу чи мети приховати певні дані, а встановлює лише ознаки правопорушення, а умисел та інші складові правопорушення в подальшому встановлюють спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України. Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , в межах даного спору останнім оскаржується пп. 5.1 п. 5 розділу ІІІ «

Описова частина» та п. 4.1 розділу IV «Висновки» Довідки № 55/25, в якій Національним агентством викладено встановлені в ході її проведення обставини. Зокрема, зі змісту Довідки вбачається, що суб`єкт декларування при поданні декларації зазначив відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн, що перевищує 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації. У зв`язку з цим у діях суб`єкта декларування встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України. При цьому, згідно примітки до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366-2 КК України, належить до кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією. Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону у разі виявлення ознак іншого корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції. Враховуючи, що за результатами проведення повної перевірки декларації позивача уповноваженими особами відповідача виявлено ознаки корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, Національним агентством на виконання вимог ч. 7 ст. 12 Закону, складено та затверджено Обґрунтований висновок, який листом від 31.01.2025 № 42-01/8566-25 надіслано до ДБР. У відповідь ДБР листом від 10.02.2025 № 4687-25/10-2-01-01-1864/25 (вх. № 43750/0/05- 25 від 13.02.2025) поінформувало Національне агентство, що слідчим Головного слідчого управління ДБР вже здійснюється досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000249 від 27.03.2024, за фактом умисного внесення ОСОБА_1 завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України. Також у вказаному листі органом зазначено, що направлений Національним агентством обґрунтований висновок щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, складений стосовно ОСОБА_1 , разом з усіма матеріалами повної перевірки приєднано до матеріалів кримінального провадження № 62024000000000249 від 27.03.2024. Крім того, ДБР повідомило, що матеріали повної перевірки декларації позивача є частиною матеріалів кримінального провадження № 62024000000000249 від 27.03.2024 та містять відомості досудового розслідування, відтак на них розповсюджується особливий режим доступу, тому орган досудового розслідування (ДБР) не надає дозволу на розголошення третім особам відомостей вказаного кримінального провадження. Серед іншого, колегія суддів зазначає, що частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі №640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі №420/2068/19. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Також у рішенні від 08 квітня 2010 року у справи "Меньшакова проти України" ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: "Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)". У рішенні Веііеі V. Ргапсе (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним", а для цього особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права". Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. У вказаному випадку у відносинах між Національним агентством та ОСОБА_1 не виникло обставин, що призвели до порушення його прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку. Національне агентство не є органом, до повноважень якого належить встановлення наявності умислу чи вини як складової суб`єктивної сторони злочину в діях суб`єкта декларування при заповненні декларації. В свою чергу умисел та інші складові правопорушення встановлюють спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції. Національне антикорупційне бюро України. При цьому, наявність або відсутність вини у діях особи здійснюється виключно судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення або кримінальної справи, відповідно єдиною підставою для притягнення будь-якої особи до відповідальності (адміністративної, кримінальної) є рішення суду, що набрало законної сили. Довідка та інші документи, що складені Національним агентством на її підставі, це лише документи, що фіксують факт проведення повної перевірки декларації, містять виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення і є виключно носієм даних про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Крім того, згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект. Разом з тим ефективний засіб повинен: бути доступним; бути здатним забезпечити компенсацію за скаргами заявника; мати розумні шанси бути задоволеним (пп 71 та 74 рішення ЄСПЛ від 25.03.2014 у справі «Вучкович та інші проти Сербії»). Щоб визначити можливу відсутність ефективного захисту, необхідно врахувати процесуальний статус сторін та обставини справи (пп 43-51 рішення Суду Європейського Союзу від 17.07.2014 у справі № С-169/14 «Juan Carlos Sanchez Morcillo, Maria del Carmen Abril Garcia v Banco Bilbao Vizcaya Argentaria, SA», яке є частиною acquis communautaire). Природа права, яке підлягає захисту в судовому порядку, впливає на вид способу захисту, який держава зобов`язана забезпечити (п. 191 рішення ЄСПЛ від 20.03.2008 у справі «Будаєва та інші проти Росії»). Отже, під час розгляду адміністративної справи суд, крім надання об`єктивної оцінки наявності у позивача порушеного права на момент звернення до адміністративного суду чи на момент ухвалення судом рішення, повинен також визначити, чи забезпечить задоволення позову захист та відновлення його порушеного права. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі виявлення ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією складений висновок, за своєю природою є фіксуванням обставин вчинення особою корупційного правопорушення. При цьому, подальші наслідки складання такого прямо залежать від обставин встановлених за результатом моніторингу, що породжують для особи наслідки у вигляді притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності та/або визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. При цьому, встановлені за результатом моніторингу обставини не є встановленими фактами, а підлягають доказуванню та перевірці в рамках провадження, у якому буде вирішуватись питання про притягнення особи до відповідальності. Колегія суддів зазначає, що у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 Верховний Суд визначив загальні підходи до визначення ознак "потерпілого" від порушення законного інтересу: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Поряд із цим, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати, що у даному випадку, відповідачем за результатом проведеного моніторингу встановлено ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 366-2 КК України, які свідчать про те що недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму 3 902 000,00 грн. Приписами статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до змісту ст.ст. 1, 2 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Отже, спірний висновок НАЗК, що виданий ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-4 Закону №1700- VII, в разі встановлення ознак кримінального правопорушення, за своєю природою є повідомленням про кримінальне правопорушення, підтвердження вчинення якого можливо лише в рамках кримінального провадження. В підтвердження висновку колегії суддів щодо неможливості вирішення в рамках адміністративного судочинства питання правомірності спірного висновку НАЗК від 24.01.2025 року слугує також як зміст заявленого позову так і самого висновку. Поряд із цим, суд адміністративної юрисдикції не вправі спростовувати чи підтверджувати наявні в діях особи ознаки кримінального правопорушення. Колегія суддів враховує правову позицію, що не одноразово викладалась Верховним Судом щодо підсудності довідок та обґрунтованих висновків складених НАЗК за результатами проведення повних перевірок декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування саме адміністративним судам. Поряд із цим, повна перевірка декларації та здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування є різними видами управлінських функцій, що здійснюються незалежно одна від одної та тягнуть за собою різні наслідки. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що обґрунтований висновок щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, складений за результатом моніторингу способу життя суб`єктів декларування не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, оскільки оцінка викладеної у висновку інформації щодо наявності в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого статтею 366-2 КК України, належить до компетенції органів, які здійснюють кримінальне провадження. Зважаючи на викладене, враховуючи природу правовідносин, що виникли між сторонами та відсутність порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, колегія суддів доходить висновку, що обраний спосіб захисту у вказаному випадку є неефективним. З урахуванням вищевикладених обставин справи та норм законодавства, відповідач діяв у порядку та у спосіб передбачені Законом. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить в собі аналізу обставин справи, судом застосовано формальний підхід до розгляду цього спору, не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам та доводам Національного агентства, і не забезпечено всебічне, повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків, а відтак рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування. Колегія суддів також звертає увагу, що складення та затвердження обґрунтованого висновку немає на меті спричинення для суб`єкта декларування юридично значимих наслідків. Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення своїх прав та інтересів внаслідок складання відповідачем оскаржуваної довідки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання її протиправною та скасування. Крім того, незгода позивача з результатами проведення повної перевірки його декларації не може бути правовою підставою для скасування Довідки Національного агентства в оскаржуваній частині. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування довідки - відмовити Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.