Постанова 4851 № 440/3540/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 р.Справа № 440/3540/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 20.04.26 року по справі № 440/3540/26 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування пунктів довідок, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просив суд: - визнати протиправними та скасувати п.п. 1.1.-1.3 п. 1, п.п 2.1-2.2 п.2, п.п.3.1-3.4 п.3, п.4 , п. 5 розділу ІІІ та п. 4.1 розділу IV Довідки від 27.02.2026 №151/26 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником ТСЦ № 5346 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області в частині встановлення, що суб`єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 3812724,00 грн.; - визнати протиправними та скасувати п.п. 1.1.-1.3 п. 1, п.п 2.1-2.2 п.2, п.п.3.1-3.4 п.3, п.п 4.1-4.2 п.4 , п. 5, п.п. 6.1-6.2 п.6 розділу ІІІ та п. 4.1 розділу IV Довідки від 27.02.2026 №153/26 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником ТСЦ № 5346 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області в частині встановлення, що суб`єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 6437714,00 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 провадження у справі №440/3540/26 закрито. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувані Довідки містять владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Довідки про результати проведення повної перевірки декларацій є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки ці довідки видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вони містять владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та їх дій вичерпується виконанням. З аналізу викладеного вище слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. При цьому обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Відтак, враховуючи правові позиції Верховного Суду, наголошуємо, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку із винесенням відповідачем спірних довідок в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і спірні довідки стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що на підставі абзацу 4 ч. 1 ст.51-3 Закону «Про запобігання корупції», пп. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу обов`язків з проведення перевірок від 29.08.2025 уповноваженою особою Національного агентства у період з 01.09.2025 по 26.02.2026 проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, унікальний ідентифікатор документа 33af22a0-50e7-48b1-a3df-4a896c7cd8c5 (далі - декларація), поданої позивачем, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), 18.03.2024. За результатами перевірки складено Довідку № 151/26 від 27.02.2026 року (далі Довідка 151/26) про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником ТСЦ № 5346 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області. Також, на підставі абзацу 4 ч. 1 ст.51-3 Закону «Про запобігання корупції», пп. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу обов`язків з проведення перевірок від 05.09.2025 уповноваженою особою Національного агентства у період з 08.09.2025 по 26.02.2026 проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, унікальний ідентифікатор документа 6e8591a3-1be0-4288-952e-9211e8b57fe5 (далі - декларація), поданої позивачем, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), 20.03.2025. За результатами перевірки складено Довідку № 153/26 від 27.02.2026 року (далі Довідка 153/26) про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , начальником ТСЦ № 5346 РСЦ ГСЦ МВС в Полтавській області. Вважаючи протиправними окремі пункти Довідки від 27.02.2026 №151/26, а також протиправними окремі пункти Довідки від 27.02.2026 №153/26, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив їх скасувати. Постановляючи спірну ухвалу про закриття провадження у справі №440/3540/26, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, оскільки такий позов взагалі не може розглядатися судами. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів зазначає, що згідно статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно ч.1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Відповідно до п.1 ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Згідно п. 19 ч.1 статті 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Питання правової природи довідки про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування, яка містить висновки щодо виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкта декларування, зокрема в аспекті її віднесення до індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень та можливості її оскарження в порядку адміністративного судочинства, вже було предметом неодноразового розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 160/4098/22, ухваленій у подібних правовідносинах, Верховний Суд досліджував спір, у якому позивачем був народний депутат України - суб`єкт декларування та службова особа, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а предметом оскарження - окремі положення довідки про результати проведення повної перевірки щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акт поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. На підставі абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону № 1700-VII у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями. При цьому, пунктом 11 розділу III Порядку № 26/21 передбачено, що про необхідність подання декларації з достовірними відомостями відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей НАЗК повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру або електронного зв`язку. Таким чином, у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта декларування у вигляді виникнення обов`язку (подати відповідну декларацію з достовірними відомостями) у встановлений такою довідкою строк. Отже, спірна довідка містить владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владно-управлінських функцій, визначених статтею 51-3 Закону № 1700- VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням. Факт оприлюднення на офіційному вебсайті НАЗК довідки про результати проведення повної перевірки, яка містить висновки про виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкта декларування (позивача), з огляду на його правовий статус особи, що займає особливо відповідальне становище, здійснює негативний вплив на гарантоване статтею 8 із Конвенції право на повагу до свого приватного і сімейного життя, яке охоплює сферу трудової діяльності, оскільки спричинює втручання (негативний влив) на ділову репутацію позивача (суб`єкта декларування) як державного діяча. Згідно з абзацом 1 пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 26/21 у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з дня, наступного за днем погодження довідки, складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках. При цьому слід урахувати, що у випадку виявлення недостовірних відомостей та за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи подальші правовідносини виникають лише між суб`єктом декларування та НАЗК. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі №160/4098/22 констатував, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Наведені висновки були послідовно підтримані Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 квітня 2023 року у справі № 640/29515/21, від 15 червня 2023 року у справі № 240/24844/21, від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21, від 26 вересня 2023 року у справі № 460/238/22, від 21 листопада 2023 року у справі № 640/32072/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 520/1868/22, від 07 березня 2024 року у справі № 520/11493/21. Як вбачається із Довідки від 27.02.2026 №151/26 та Довідки від 27.02.2026 №153/26, зокрема, підстави проведення повної перевірки: абз. 4 ч. 1 ст.51-3 Закону «Про запобігання корупції», пп. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21 (а.с. 19, 27). Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що довідки про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки ці довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням. Таким чином, відповідно до сформованих Верховним Судом висновків у цій категорії справ, правовідносини виникли у зв`язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача що й зумовлює юридичний спір, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 по справі № 520/25012/21. Разом з цим, у постанові від 23.11.2023 по справі № 520/25012/21 Верховний Суд зауважив, що довідка про результати проведення повної перевірки (її окремі положення), може бути предметом оскарження лише за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи, так як такі правовідносини виникають між суб`єктом декларування та НАЗК лише на стадії завершення перевірки. Це означає, що якщо за наслідками такої перевірки вже вирішується питання про притягнення суб`єкта декларування до певного виду відповідальності, довідка про результати проведення такої перевірки не може бути оскаржена окремо, так як надання оцінки виявленим порушенням належить органу, що безпосередньо вирішує питання про притягнення особи до певного виду відповідальності. Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції вказав, що оскільки за результатами проведення повних перевірок декларацій позивача уповноваженою особою відповідача виявлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, Національним агентством на виконання вимог абзацу третього частини сьомої статті 12 Закону №1700-VII складено та затверджено Висновки, які листом від 06.03.2026 №42-01/14112-26 надіслано разом із матеріалами повної перевірки до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР). ДБР листом від 16.03.2026 №8164-26/10-2-01-02-3854/26 повідомило Національне агентство, що за результатами розгляду матеріалів повної перевірки декларації ОСОБА_1 ДБР розпочато досудові розслідування за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, з урахуванням чого 16.03.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №62026000000000277 та №62026000000000278. Отож матеріали повних перевірок декларацій позивача за 2023 та 2024 роки є частиною матеріалів кримінальних проваджень та на них розповсюджується особливий режим доступу. Колегія суддів наголошує, що повна перевірка декларацій позивача у цій справі проводилася на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 51 - 3 Закону України "Про запобігання корупції" та пп. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 №26/21, а не за запитом органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Відповідачем не надано доказів: що матеріали досудового розслідування №62026000000000277 та №62026000000000278 об`єднані з матеріалами кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення; що розпочато стадію притягнення до кримінальної відповідальності у розумінні кримінально-процесуального законодавства; процесуальний статус позивач в рамках КПК Уркаїни не визначений. Крім того, відповідачем не надано доказів складання та затвердження обвинувального акту щодо позивача та доказів відкриття кримінального провадження. У свою чергу, факт внесення відомостей до ЄРДР сам по собі не означає, що вже «вирішується питання про притягнення до кримінальної відповідальності» в розумінні позиції Верховного Суду. При цьому, посилання відповідача та суду першої інстанції у спірній ухвалі на постанову Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №160/30949/24 колегія суддів вважає помилковими та нерелевантними, оскільки у межах справи № 160/30949/24 суди встановили, що спірна перевірка щорічної декларації за 2022 рік була призначена у зв`язку із кримінальним провадженням, за фактом декларування недостовірної інформації позивачем. Водночас, у справі, що розглядається, повні перевірки декларацій позивача проводились на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 51 - 3 Закону України "Про запобігання корупції" та пп. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21. Наведене свідчить про відмінність обставин у справі № 160/30949/24, та у справі, що розглядається судом. Отже, матеріали справи не містять достатніх підстав та аргументів того, що матеріали повних перевірок декларацій позивача є частиною матеріалів кримінального провадження щодо позивача, а відповідно, правомірність Довідок від 27.02.2026 №151/26 та від 27.02.2026 №153/26 може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. За викладених обставин, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі №440/3540/26 та, що цей спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, оскільки такий позов взагалі не може розглядатися судами. Приписами частини 5 статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «+4 посилання» тощо). Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»). У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних. Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 по справі №440/3540/26 скасувати. Справу №440/3540/26 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 25.06.2026 року