Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/2622/24

Справа № 149/2622/24 Провадження № 22-ц/801/1645/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 рокуСправа № 149/2622/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2025 року, ухвалене суддею Павлюк О.О. в м. Хмільнику, повне рішення складено 15 травня 2025 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У серпні 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (далі ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором №475123-КС-004 про надання кредиту від 06 січня 2024 року, що становить 192 902,90 грн, яка складається з: 50 000 грн сума прострочених платежів по тілу кредиту; 138 906,88 грн сума прострочених платежів по процентах; 3 996,02 грн сума прострочених платежів за комісією. Позов мотивований тим, що 06 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №475123-КС-004 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 35 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника. Також, 09 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору №475123-КС-004 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов цієї додаткової угоди, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало позичальнику додатково кредит в сумі 15 000 грн. Комісія, пов`язана з наданням додаткового кредиту становить 2 250 грн. Позивач зазначає, що до теперішнього часу ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором №475123- КС-004 про надання кредиту належним чином не виконала, в зв`язку з чим у неї виникла заборгованість в загальному розмірі 192 902, 90 грн. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання кредиту від 06.01.2024 у загальній сумі 192 902 (сто дев`яносто дві тисячі дев`ятсот дві) грн. 90 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму за кредитом у розмірі 50 000 грн та суму прострочених платежів по процентах у розмірі 50 000 грн. У скарзі зазначає, що позивачем на підставі п.2.11 кредитного договору нараховано 138 906,88 грн заборгованості за нарахованими процентами, яка є протизаконною та надмірною за своїм розміром. Вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. За змістом ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Судом не взято до уваги посилання відповідача на ряд міжнародно-правових актів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 06 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачем укладено договір №475123-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.12-16). В ході розгляду справи позивачем не заперечувався факт укладення вказаного договору. За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 35 000 грн., строк дії договору - до 22.06.2024, стандартна процентна ставка за кредитом в день - 2,00000000, комісія за надання кредиту 5 250 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 63 000 грн. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір № 475123-КС-004 про надання кредиту. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, надало позичальнику грошові кошти в розмірі 35 000, 00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що також підтверджується банківською випискою по банківській картці № НОМЕР_1 , що була витребувана судом за клопотанням позивача в АТ «Універсал Банк» (а.с.199-200). 09 січня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №475123-КС-004 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 35-36). Відповідно до умов Додаткової угоди ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає позичальнику додатково кредит в сумі 15 000,00 грн. Комісія пов`язана з наданням додаткового кредиту 2 250,00 грн., орієнтовна річна процентна ставка 1359,40 грн. Відповідачем також не заперечувався факт укладення вказаного договору. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов`язання виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 15 000, 00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що також підтверджується банківською випискою по банківській картці № НОМЕР_1 , що була витребувана судом за клопотанням позивача в АТ «Універсал Банк» (а.с. 199-200). Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів не виконала, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з даним позовом про стягнення заборгованості. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства. З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України). Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором, що спричинило виникнення заборгованості за кредитним договором, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову. З апеляційної скарги слідує, що ОСОБА_1 фактично не погоджується лише із розміром заборгованості за процентами, при цьому не заперечує розмір заборгованості за тілом кредиту, період нарахування процентів та їх розмір, а також розмір заборгованості за комісією. У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за договором №475123-КС-004 про надання кредиту від 06 січня 2024 року, яка станом на 25 липня 2024 року становить 138 906,88 грн. Встановлено, що договір укладено строком на 24 тижні і строк його дії визначений до 22 червня 2024 року. Пунктом 2.4 кредитного договору визначено два види процентної ставки: стандартна та знижена. Стандартна процентна ставка за кредитом в день становить 2,00000000%, фіксована; знижена процентна ставка за кредитом в день становить 0,56255541%, фіксована; фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. За умовами п. 3.2.3 договору, сторонами було передбачено повернення кредиту, сплату процентів та комісії за відповідним графіком платежів, який передбачає зобов`язання позичальника щодо внесення в рахунок повернення кредиту, сплати процентів та комісії періодичних платежів. При цьому у графіку вказано, що загальна сума платежів за договором складає 63 000 грн., з яких: 35 000,00 грн. частковий платіж основної суми; 22 750 грн проценти за користування кредитом; 5 250 грн комісія за надання кредиту. Згідно додаткової угоди №1, сторонами було змінено загальну суму платежів за договором, яка після внесення змін складає 89 690,72 грн., з яких: 50 000,00 грн. частковий платіж основної суми; 31 403,16 грн проценти за користування кредитом; 2 250 грн комісія за надання кредиту; 787,56 грн несплачені проценти; 5 250 грн несплачена комісія. Графік погашення заборгованості розрахований виходячи з того, що позичальник буде його дотримуватись і сплачувати платежі вчасно та у визначеному розмірі. Разом з тим, п. 3.2.2. договору визначено, що сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3 та додатку №1 до договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4 договору. Нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п.3.2.3 та додатку №1 до договору, та до закінчення строку дії договору. Оскільки ОСОБА_1 не дотримувалася графіку погашення заборгованості, вказане призвело до збільшення суми нарахованих процентів відносно орієнтовної суми, що зазначена у графіку погашення заборгованості. При цьому згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою нараховані позивачем в межах дії договору (24 тижні), а саме з 06 січня 2024 року по 22 червня 2024 року. Загальна сума нарахованих відсотків становить 138 906,88 грн, і зазначена сума після закінчення строку дії договору (22 червня 2024 року) не змінювалася. Таким чином, встановивши під час розгляду справи, що позичальник не виконав в повному обсязі визначені кредитним договором обов`язки по поверненню одержаних в якості кредиту грошових коштів та сплати процентів в межах строку користування кредитом, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що за змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, і такі умови продавець не повинен включати у договори із споживачем. Вказані доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки сторони, укладаючи договір про надання кредиту, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Позивач обґрунтовано нараховував проценти у розмірі та в межах строку, визначених кредитним договором, що відображено у розрахунку заборгованості. Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов договорів із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. У до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Однак, дана норма стосується вимог щодо нарахування пені, яку позивач не нараховував. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У зв`язку з цим відхиляються також і посилання скаржника на ряд міжнародно-правових актів, які стосуються споживачів. Також ОСОБА_1 зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що відображено у п. 8.38 постанови. По-перше, у вказаному пункті йде мова про проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, тобто відсотки як відповідальність за час прострочення грошового зобов`язання. По-друге, правова позиція в пункті 8.38 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду є неактуальною, внаслідок конкретизації, відповідно до пункту 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24, в частині твердження: «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання». Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 06 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 серпня 2025 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.Ю. Береговий О.В. Ковальчук