Постанова 4801 № 149/1647/22

Справа № 149/1647/22 Провадження № 22-ц/801/647/2023 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2023 рокуСправа № 149/1647/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року, ухвалене суддею Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області Робак М.В., ВСТАНОВИВ: В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 23.07.2020 на 36 км+850 м а/д М-06 Київ-Чоп, в межах Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю сідлового тягача DAF XF 105.460. д.н.з. НОМЕР_1 у зчеплені з напівпричепом SCHMITZ SKO 24 д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який проявив неуважність та допустив зіткнення з попутним напівпричепом SCHMITZ SO1, д.н.з. НОМЕР_3 , у зчепленні з сідловим тягачем DAF XF 95/530, д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби позивача отримали механічні ушкодження. Винуватцем ДТП був водій ОСОБА_3 . Позивач вказує, що тягач DAF XF 105.460. д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 на праві власності належить ОСОБА_4 , згідо Полісу № АР/4115038. Водій ОСОБА_3 згідно ТТН від 22.07.2020, яка наявна в матеріалах кримінальної справи був водієм перевізника, тобто водієм ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок ДТП він зазнав матеріальну шкоду в розмірі 447900,30 грн. Позивач звернувся до ПрАТ"УПСК", яка є страховиком ОСОБА_4 . Відповідно до Полісу із заявою про виплату страхового відшкодування. ПрАТ"УПСК" здійснило виплату страхового відшкодування в межах ліміту:123705,82 грн. за заподіяні збитки тягача DAF XF 95.530 та 6294,18 грн. за збитки заподіяні напівпричепу SCHMITZ SO1, що в сумі становить 130000,00 грн. Відтак, страхова компанія виконала свої зобов`язання в межах встановленого ліміту. Враховуючи викладені обставини, позивач посилаючись на ст.ст. 1187, 1172 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_2 , яка була перевізником. на свою користь матеріальні збитки в розмірі 317900,30 грн., зокрема: 229705,70 грн. матеріального збитку заподіяного сідловому тягачу DAF XF 95.530 ВС 3387 СМ; 143634,60 грн. матеріального збитку заподіяного напівпричепу SCHMITZ SO1 д.н.з. НОМЕР_3 ; 10000,00 грн. витрат понесених на здійснення оцінки матеріального збитку, завданого власнику КТЗ; 40000,00 грн. витрат понесених на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП; 20000,00 грн. витрат понесених на евакуацію транспортного засобу до м. Львова; 4650,00 грн. витрат понесених за зберігання КТЗ; а також 30000 грн.- моральної шкоди та 15000,00 грн. судових витрат. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Пославшись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, постановити нове, яким його позовні вимоги задовольнити. В якості основного доводу посилається на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність існування трудових відносин між водієм ОСОБА_5 та відповідачем, адже на підтвердження цієї обставини він надав товарно-транспортну накладну , в якій вказано, що відповідач ОСОБА_2 є автоперевізником, а ОСОБА_3 водієм. Відповідач не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється власником транспортного засобу DAF ХF 95.530", д.н.з. НОМЕР_5 та SCHMITZ SO1 д.н.з. НОМЕР_3 25.09.2020 у відповідності до постанови про закриття кримінального провадження 23.07.2020 дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху. 01.02.2020 ОСОБА_4 укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі Полісу № АР /4115038, яким забезпечено транспортний засіб "DAF ХF 105/460", д.н.з. НОМЕР_6 . 13.08.2020 позивач уклаво договори про проведення оцінки вартості матеріального збитку КТЗ SCHMITZ SO1 д.н.з. НОМЕР_3 та DAF 95/530 д.н.з НОМЕР_4 , та відповідно до звіту №1693 від 02.11.2020 визначено вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ DAF ХF 95.530", д.н.з. НОМЕР_5 в розмірі 1155345,85 грн. Відповідно до звіту №1682 від 02.11.2020 визначено вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ SCHMITZ SO1 д.н.з. НОМЕР_3 в розмірі 309872,54 грн. Позивачу ОСОБА_1 ПрАТ "УПСК" відшкодовано максимальну страхову суму в розмірі 130000 грн за пошкодження транспортного засобу, що підтверджується платіжними дорученнями. Відповідно до договорів надання транспортних послуг від 23.07.2020 укладених між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 , останній взяв на себе зобов`язання про перевезення пошкодженого транспортного засобу, вартість наданих послуг становить 60000,00 грн. Згідно ТТН №102-64455414 від 22.07.2020 перевізником вказано ФОП ОСОБА_2 , є водієм ОСОБА_3 , що також підтверджується відповіддю ТОВ "Нова пошта" від 21.02.2022 №344. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2021, позивачу ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 завданої внаслідок ДТП шкоди. Відмовляючи в задоволенні даного позову суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не надано доказів, які підтверджували б факт існування трудових відносин між водієм ОСОБА_5 та відповідачем. Суд виходив із того, що надана позивачем товарно-транспортна накладна не свідчить про наявність трудових правовідносин між відповідачем та ОСОБА_5 , а є лише доказом одноразового перевезення вантажу, що може свідчити про укладення цивільно-правового договору. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). За положеннями ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого. У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України). Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 369/4994/16 (провадження № 61-25940св18). Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. Згідно з ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. За змістом п.22.1 ст.22 вказаного Закону при настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що матеріали справи містять докази перебування водія ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем та, що дорожньо-транспортна пригода сталася під час виконання ним трудових обов`язків. Так, в матеріалах справи наявна товарно транспортна накладна №102-64455414 від 22.07.2020 перевізником вказано ФОП ОСОБА_2 , а водієм ОСОБА_3 . Проте, вона не доводить наявність трудових правовідносин між відповідачем та водієм ОСОБА_3 . В свою чергу позивачем в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України не доведено факт виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов`язків , а саме виконання своїх трудових обов`язків. Тобто , як правильно зробив суд відповідач не є відповідальною особою за шкоду, заподіяну в результаті ДТП. Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України та ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що матеріали справи не місять належних доказів, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із відповідачем, що вказує на відсутність підстав для відшкодування завданої шкоди. Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу, що позивач рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18.11.2021 у цивільній справі за позовом Жовніра до ОСОБА_4 про стягнення з завданої внаслідок ДТП шкоди не оскаржував, хоча не був позбавлений такої можливості. На дану обставину звертав увагу суд в ході розгляду справи. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на суть ухваленого рішення та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та додаткового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 07 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 квітня 2023 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало