Постанова 4857 № 140/664/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/664/25 пров. № А/857/23742/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року, головуючий суддя Шепелюк В.Л., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: Позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУДПС у Волинській області, в якому просила визнати протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320 та №Ф-1739-0320-У. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що позивач є фізичною особою підприємцем про що 28.02.2017 року внесено дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач помилково подала звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Форми №Д5 (річна) за 2019 рік №3010 від 13.01.2020 року, в якому зайво зазначена сума внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 11016,72 грн. 04.11.2024 року позивач отримала вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1739-0320 від 14.02.2024 року та №Ф-1739-0320-У від 14.02.2024 року на суму 11016,72 грн, а також розрахунок заборгованості з єдиного соціального внеску. Не погодившись із вказаними вимогами, позивач подала скаргу від 15.11.2024 року, однак рішенням Державної податкової служби України (далі ДПС України) №36995/6/99-00- 06-02-01-02 від 11.12.2024 вказану скаргу залишено без розгляду. Зазначає, що вона є пенсіонером по інвалідності ІІ групи та отримує відповідно до закону пенсію, а відтак на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI), пункту 4 Розділу II Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі Інструкція №449) звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, однак позивач договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала. Також нею неодноразово повідомлялося, що звіт подано помилково. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320 та від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320-У. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з 01.01.2017 роек фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта статті 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774). Інформації щодо пільг позивача в ДПІ немає. Вказує, що особливості подання Звіту передбачено Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 10.09.2024 року №435 (далі Порядок №435). Подання страхувальником змінених (уточнених) показників таблиць 1, 2 додатка 5 до Порядку №435, після закінчення строків подання звітності та/або коригування (зміна) показників органами ДПС не передбачено. Відповідно до вищезазначеного анулювати поданий особисто Звіт за 2019 рік №3010 від 13.01.2020 року та нарахування єдиного внеску згідно даного Звіту, які відображенні в інтегрованій картці платника по коду платежу «71040000» не передбачено законодавством. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 28.02.2017 року була зареєстрована як фізична особа підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, про що свідчить пенсійне посвідчення серії № НОМЕР_1 від 17.01.2018 року серії НОМЕР_2 . ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320 та від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320-У, в яких зазначена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 11016, 72 грн. Вказані вимоги були надіслані позивачу листом ГУ ДПС у Волинській області від 21.10.2024 року №15968/6/03-20-13-04-06 у відповідь на її заяву та отримані останньою 04.11.2024, про свідчить трекінг відправлень «Укрпошти». Позивач звернулася до ДПС України із скаргою на вказані вимоги, однак ДПС України прийнято рішення від 11.12.2024 року №36995/6/99-00-06-02-01-06 про залишення скарги без розгляду. Не погоджуючись із прийнятими вимогами про сплату (боргу) недоїмки позивач звернулася з даним позовом до суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнена від сплати єдиного внеску, позаяк має статус пенсіонера та отримує відповідно до закону пенсію по інвалідності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція №449). За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску - окремо фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Натомість в ІКП наявна інформація про нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Разом з тим за приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення») особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13 травня 2020 року №592-IX «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинний з 01 січня 2021 року) розширено перелік осіб - платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, та види пенсійного забезпечення, які надають право не сплачувати такий внесок (у частині четвертій цифру « 4» замінено цифрами « 4, 5», а після слів «отримують пенсію за віком» доповнено словами або за вислугу років). Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Наведені норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI дають підстави виснувати, що досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим випадком, який поруч з інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 сформувала висновок, за змістом якого якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Аналізуючи вищенаведене, необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, про що свідчить пенсійне посвідчення серії № НОМЕР_1 від 17.01.2018 року серії НОМЕР_2 Наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості підтверджується, що недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 11016,72 грн згідно із оскаржуваними вимогами була нарахована позивачу 10.02.2020 року на підставі звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми №Д5 від 11.01.2020 рокуза 2019 рік, однак формування такої вимоги не відповідає приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки позивач у цей період був звільнена від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, адже вона є особою з інвалідністю 2 групи, отримує пенсію, при цьому відсутні докази про укладення ним договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція №449), розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь. Відповідно до пунктів 1, 2 розділу V Інструкції №449 порядок укладення договорів про добровільну сплату врегульовано статтею 10 Закону. Перелік платників, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, визначено частиною першою статті 10 Закону. Згідно з частиною третьою статті 10 Закону №2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений Інструкцією №449. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №240/4809/19, від 04.09.2019 року у справі №806/1503/16, від 17.10.2018 року у справі №806/1575/16, від 05.11.2018 року у справі №806/2169/16. Отже, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Колегія суддів зазначає, що позивач як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнена від сплати єдиного внеску, оскільки має статус пенсіонера та отримує відповідно до закону пенсію по інвалідності. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимог про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2024 року №Ф-1739-0320, №Ф-1739-0320-У, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі №140/664/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар Т. В. Онишкевич