Постанова 4855 № 620/1070/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1070/20 Суддя (судді) першої інстанції: Поліщук Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати повністю рішення відповідача від 04.02.2020 № 409/25-01-53-05-23 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Обґрунтовуючи позов, позивач зазначила, що є пенсіонером, інвалідом 3 групи, інвалідом дитинства, отримує пенсію по інвалідності з 17.01.1996 безстроково. За період 2017-2018 роки позивач помилково подала звітність ЄСВ, яку не повинна була подавати, оскільки є особою з інвалідністю та отримує пенсію. Заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування позивач не подавала, договір про добровільну участь не укладала. За вказаних обставин у період 2017-2019 роки позивач, як особа з інвалідністю, що отримує відповідну пенсію по інвалідності за законом, не повинна сплачувати єдиний внесок (не є платником вказаного збору), що виключає можливість застосування до неї фінансової санкції за неперерахування або несвоєчасне перерахування єдиного внеску за вказаний період. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням чинного законодавства, її прав та охоронюваних законом інтересів, проте самостійно скасувати вказану помилкову звітність вона позбавлена можливості, у зв`язку з чим звернулася до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 04.02.2020 № 409/25-01-53-05-23 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій ГУ ДПС у Чернігівській області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що судом першої інстанції надано невірну оцінку обставинам справи, зокрема тому, що між сторонами у справі не укладався договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту за 2017-2018 роки не свідчить про її добровільну участь у системі страхування. У дійсності позивачем добровільно визначено у звіті внесок за зазначений період, проте сплату здійснено з порушенням терміну, у зв`язку з чим винесено оскаржуване рішення. Судом першої інстанції, на думку апелянта, зазначених обставин не враховано, в основу рішення покладено лише позицію позивача у справі. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, відкрито апеляційне провадження у справі №620/1070/20, встановлено строк до 23 грудня 2020 року для подання відзиву на апеляційну скаргу. Іншою ухвалою від 25 листопада 2020 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 23 грудня 2020 року. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що апелянтом не наведено аргументів та доказів на підтвердження неправильності або неповноти дослідження судом першої інстанції доказів та встановлення фактичних обставин у справі, а обмежено апеляційну скаргу виключно цитатами із законодавства. Натомість, фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, свідчать про те, що відповідачем не надано доказів добровільної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, не враховано обставин помилковості подання нею звіту по сплаті зі сплати єдиного внеску, а також того, що ОСОБА_1 є пенсіонером, інвалідом 3 групи, інвалідом дитинства, отримує пенсію по інвалідності з 17.01.1996 безстроково, тому на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону №2464 в редакції Закону №2148-VІІІ від 06.12.2016 року. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.03.2020 ОСОБА_1 з 08.04.2008 зареєстрована, як фізична особа-підприємець, 30.01.2020 позивач здійснила реєстрацію дії «Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем». Отже, з 30.01.2020 позивач знята з обліку, як платник податків. Окрім того встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, що підтверджується Довідкою медико-соціальної експертної комісії від 17.01.1996 сер.МСЕ-ЧНВ № 006127, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності (3 група) з 17.01.1996 довічно (інвалід з дитинства), що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.02.2020 №

187. Зазначене вище також підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 . Згідно довідки ГУ ДПС у Чернігівській області про ідентифікаційні дані позивача з 01.01.2016 по 30.01.2020 ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування та 09.05.2019 та 22.05.2019 подала звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік та 2017 рік відповідно. ГУ ДПС у Чернігівській області 04.02.2020 прийнято оскаржуване рішення №409/25-01-53-05-23, згідно з яким на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до позивача застосовано штраф у розмірі 2 756,55 грн та нараховано пеню у розмірі 3 802,25 грн. Із скаргою на рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 04.02.2020 № 409/25-01-53-05-23 позивач звернулася до Державної податкової служби України, в якій просила скасувати зазначене рішення та провести коригування інформаційних систем і відобразити відсутність нарахувань з єдиного внеску за нею та зазначила, що вона є особою з інвалідністю і отримує пенсію по інвалідності, а також надала копію довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.02.2020 № 187, копію довідки медико-соціальної експертної комісії № 006127. За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 16.03.2020 № 9473/6199-00-08-06-01-06, згідно якого оскаржуване рішення залишено без змін, а скарга без задоволення. Такі обставини стали передумовою звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 21 травня 2020 року. Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 21 травня 2020 року та оцінюючи відповідні висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частинами першою та другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Як вірно зазначено судом першої інстанції, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 499). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За приписами пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 2464). В частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VI закріплено перелік осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI, є набуття особою статусу особи з інвалідністю. При цьому, єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно положень частини першої статті 9 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Позивач наполягає, і це підтверджується матеріалами справи, що повідомляла контролюючий фіскальний орган про те, що вона є особою з інвалідністю та отримує пенсію по інвалідності, в тому числі надавала копію довідок Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та медико-соціальної експертної комісії. Також, позивач вказувала на те, що вона є платником єдиного податку, договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала. Зазначені обставини свідчать про те, що у позивача відсутні підстави для сплати єдиного внеску, а тому, його нарахування не відповідає приписам чинного законодавства, а більше з тим за умов, якщо платник податків помилково подав таку звітність. Наявність у позивача статусу особи з інвалідністю є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій, що виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, виключно на добровільних засадах. Фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз. 3 частини третьої статті 10 Закону № 2464-VI). Отже, добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як встановлено з матеріалів справи, що сторонами по справі не заперечується, між позивачем та ГУ ДПС у Чернігівській області не укладався договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту за 2017 та 2018 роки не свідчить про її добровільну участь у системі страхування. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04.09.2019 у справі № 806/1503/16. Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу, що в частині доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянтом жодних аргументів не наведено, не зазначено які саме матеріали, що мають значення для правильного вирішення справи, не досліджено судом першої інстанції, не наведено інших доводів на підтвердження іншої, ніж було представлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, позиції. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дотримано норм процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року у справі №620/1070/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко