Постанова 4852 № 160/4208/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 серпня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4208/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Трошиної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (головуючий суддя Віхрова В.С.) в адміністративній справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ревункова Віталія Михайловича до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Представник ОСОБА_1 (далі Позивач) - адвокат Ревунков Віталій Михайлович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі Відповідач), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати повністю вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4202-58 від 17.02.2021 року на суму 37788,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки), винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; - зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити дії щодо коригування сум єдиного внеску ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення суми єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки). В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4202-58 від 17.02.2021 року на суму 37788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки Позивач фактично підприємницьку діяльність не здійснює, починаючи з 2018 року Позивач була офіційно працевлаштована. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково (а.с.54-58). Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4202-58 від 17.02.2021 року на суму 37 788,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що неврахування Відповідачем всіх обставин статусу Позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою. Разом із тим, суд зазначив, що оскільки протиправність вимоги № Ф-4202-58 від 17.02.2021 року встановлено цим судовим рішенням, яке на даному етапі не набрало законної сили, суд вважає, що вимоги стосовно зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити дії щодо коригування сум єдиного внеску ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення суми єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн. є передчасними. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач, із посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що приймаючи до уваги те, що Позивач у справі зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою та зняття з обліку не відбувалось, що свідчить про те, що на момент прийняття Відповідачем у справі спірного рішення мав статус фізичної особи-підприємця та повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі та строки, визначені Законом, незважаючи на те, отримував він чи ні дохід від підприємницької діяльності. Позивач належним чином сповіщений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи. Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представника Відповідача, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що Позивач була зареєстрована 09.06.2005 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 22080000000000241. 18.03.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності Позивача. 17.02.2021 року Відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу № Ф-4202-58 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37 788,74 грн. Підставою для формування вимоги № Ф-4202-58 від 17.02.2021 року є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент розгляду цієї справи: - за 2017 рік по терміну сплати 09.02.2018 року в сумі 8 448,00 грн.; - за І квартал 2018 року по терміну сплати 19.04.2018 року в сумі 2457,18 грн.; - за II квартал 2018 року по терміну сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн.; - за III квартал 2018 року по терміну сплати 19.10.2018 року в сумі 2457,18 грн.; - за IV квартал 2018 року по терміну сплати 20.01.2019 року в сумі 2457,18 грн.; - за І квартал 2019 року по терміну сплати 19.04.2019 року в сумі 2754,18 грн.; - за II квартал 2019 року по терміну сплати 19.07.2019 року в сумі 2754,18 грн; - за III квартал 2019 року по терміну сплати 21.10.2019 року в сумі 2754,18 грн.; - за IV квартал 2019 року по терміну сплати 20.01.2020 року в сумі 2754,18 грн.; - за І квартал 2020 року по терміну сплати 21.04.2020 року в сумі 2078,12 грн.; - за II квартал 2020 року по терміну сплати 20.07.2020 року в сумі 1039,06 грн.; - за III квартал 2020 року по терміну сплати 19.10.2020 року в сумі 3178,12 грн.; - за IV квартал 2020 року по терміну сплати 19.01.2021 року в сумі 2200,00 грн. Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 37 788,74 грн. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI(далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19. Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VIщодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Судом встановлено, підтверджено довідкою вих. №67 від 16.03.2021 року, виданою ТОВ «Стиль Д», що Позивач працює у ТОВ «Стиль Д» на посаді заступник керуючого магазином Національної дирекції «Центр», з 19.01.2018 року (наказ №309-к від 18.01.2018 року) до теперішнього часу. Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про особу» з січня 2018 року по грудень 2020 року за Позивача ТОВ «Стиль Д» було сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений мінімум. Таким чином, у вказаний період з січня 2018 року по грудень 2020 року, який включає строк, за який Позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцем Позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за Позивача до бюджету. Доказів отримання Позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI Позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (протягом 2017 року - січень 2021 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску Позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18. Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Позивач протягом січня 2018 року по грудень 2020 року, які включені у періоди нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою № Ф-4202-58 від 17.02.2021 року, була найманим працівником, отримувала заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру. Неврахування Відповідачем всіх обставин статусу Позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою, відтак, оскаржувана вимога № Ф-4202-58 від 17.02.2021 року підлягає скасуванню в повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 29 квітня 2021 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року по справі №160/4208/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 18 серпня 2021 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов