Постанова 4852 № 280/3765/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3765/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року (суддя Стрельнікова Н.В.) в справі № 280/3765/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі ГУ ДПС) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року № Ф-4231-50 У, сформованої ГУ ДПС у Запорізької області, про стягнення з нього боргу розміром 35 588,74 грн., зобов`язання здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35 588,74 грн., зазначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року № Ф-4231-50 У. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-4231-50 У, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізької області щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу розміром 35 588,74 грн.; зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 з єдиного соціального внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом виключення нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 35 588,74 грн., зазначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року № Ф-4231-50 У; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вважає, що позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець та не будучи особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску, зобов`язаний визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, а робота за трудовим договором не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності. Вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду, адже вимога направлена на адресу позивача 11 грудня 2020 року, повернута за закінченням терміну зберігання, тому вважається належним чином врученою. Заперечує наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, адже заявлена сума є завищеною, не співмірною зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та наданими послугами. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДПС 09 листопада 2020 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4231-50 У, якою позивача повідомлено про наявність боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 35 588,74 грн. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 . Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з листопада 2000 року по листопад 2019 року позивач перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго»; з грудня 2019 року по сьогоднішній день перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Аверс». Згідно з Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-7І індивідуальних відомостей про застраховану особу з листопада 2000 року по листопад 2019 року позивач працював в Акціонерному товаристві «Запоріжжяобленерго», з грудня 2019 року по сьогоднішній день у ТОВ «Аверс». Єдиний соціальний внесок сплачений за позивача його роботодавцем. Врахувавши, що відповідачем не доведено, що позивач отримав дохід у якості ФОП, водночас, матеріалами справи підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь позивача, є його роботодавець, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування недоїмки з єдиного внеску за період, коли позивач фактично не здійснював діяльність як фізична особа-підприємець та не отримував доходу, а вказаний внесок за нього сплачували роботодавці, є протиправним. Стосовно вимоги про зобов`язання ГУ ДПС видалити з інтегрованої картки платника податків дані про наявність у позивача заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 35 588,74 грн., суд першої інстанції зазначив, що саме у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, тому дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог. Зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, з урахуванням заперечень відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 8000, 00 грн. підлягають зменшенню до 5000,00 грн. Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 20 січня 1999 року. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 19 травня 2023 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ГУ ДПС 09 листопада 2020 року прийнято вимогу (недоїмки) № Ф-4231-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35 588,74 грн. В інтегрованій картці платника обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 35 588, 74 грн. за період з 2017 по 3 квартал 2020 року. Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків підтверджено факт виплати позивачу доходу третіми особами (роботодавцями), а також нарахування та перерахування єдиного внеску за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року Записами трудової книжки позивача підтверджено, що з листопада 2000 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго»; з грудня 2019 року по сьогоднішній день перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Аверс». Спірним під час апеляційного перегляду справи є правомірність нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, який не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходу від підприємницької діяльності, та одночасно перебуває у трудових відносинах з юридичною особою (є застрахованою особою та за нього роботодавцем сплачується страховий внесок). Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом. Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI). Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI). Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Верховним Судом в постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 440/2149/19 висловлена правова позиція, яка полягає у тому, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Таким чином, зважаючи на те, що позивач в періоді, за який сформовано оскаржену вимогу, був найманим працівником, тобто застрахованою особою, а платником єдиного внеску (роботодавцем) за нього сплачувався єдиний внесок щомісячно, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженої вимоги. Доводи апелянта стосовно того, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичну особу-підприємця, а факт перебування позивача в трудових відносинах не звільняє позивача від обв`язку сплати єдиного внеску, спростовані приведеною вище правовою позицією Верховного Суду, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права. Апелянтом не приведено будь-яких доводів у спростування обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, тому враховуючи приписи частини першої статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судом не надається оцінка цієї частині судового рішення. Доводи апелянта стосовно того, що робота позивача за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності, а Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником, спростовані приведеними вище висновками суду, а також тим фактом, що відповідачем не надано доказів отримання позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності в період, коли він був найманим працівником. Стосовно аргументу апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне. За позицією контролюючого органу вимога направлена позивачу засобами поштового зв`язку, 11 грудня 2020 року повернута за закінченням терміну зберігання, тому вважається належним чином врученою. Судом встановлено, що представник позивача ознайомився з вимогою в органах державної виконавчої служби 01 червня 2023 року, з цим позовом звернувся до суду 02 червня 2023 року. За приписами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19, Закон № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку… …Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI». Враховуючи, що про існування вимоги позивачу стало відомо 01 червня 2023 року, з цим позовом звернувся до суду 02 червня 2023 року, тому відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду. Суд відхиляє посилання апелянта на положення пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, адже ці положення підзаконного нормативно-правового акту не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, позаяк частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а про порушення своїх прав позивач дізнався 01 червня 2023 року. Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Стосовно доводів апелянта про необґрунтованість стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне. В позовній заяві позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Судом першої інстанції стягнуто на користь позивача такі витраті в розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження понесення таких витрат позивачем до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги від 01 червня 2023 року, укладений між позивачем та адвокатом Рогозіним Олексієм Вікторовичем, додаткову угоду від 01 червня 2023 року, в якій конкретизовано перелік правничої допомоги, що надається, а саме первинна консультація; ознайомлення з документацією, опрацювання нормативно правових актів, що регулюють спірні відносини, вивчення судової практики в правовідносинах подібних до тих, що склались між сторонами по справі; складання та подання позову до ГУ ДПС в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги; складання клопотання про забезпечення позову; представництво у судових засіданнях у справі; складання та подання клопотань, заяв, пояснень, додаткових пояснень, адвокатських запитів, інших процесуальних документів у справі. Загальний розмір витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи, складає 10 000,00 грн. ОСОБА_1 сплачено цю суму відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 24 від 02 червня 2023 року. Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС). За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За змістом частин третьої п`ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС). Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18. Таким чином, враховуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., а апелянтом не спростовано неспівмірність стягнутої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу із складністю справи та її значенням для позивача. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, встановлених цим пунктом. Керуючись статтями 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року в справі №280/3765/23 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року в справі № 280/3765/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 11 січня 2024 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених цим пунктом. Повне судове рішення складено 11 січня 2024 року. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко