Постанова 4857 № 460/3821/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3821/20 пров. № А/857/15655/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Бруновської Н.В., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року, ухвалене суддею Борискін С.А. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі №460/3821/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - ВСТАНОВИВ: 22 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Рівненській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2020 №Ф-541-23 на суму 5071,30 грн. В обґрунтування позовних вимог, покликаючись на те, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи, вказує на наявність передбачених статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» умов для звільнення від сплати єдиного внеску. При цьому, позивач зазначає, що звіти про суми нарахованого єдиного внеску за 2015-2017 роки ним подано помилково, у зв`язку з чим звертався до контролюючого органу із заявою про коригування заборгованості з ЄСВ. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування правомірності оскаржуваної вимоги скаржник вказав на те, що подаючи самостійно звіт у 205, 2016 та 2017 роках, платник самостійно надав згоду на взяття його на облік як платника єдиного внеску. Згідно доводів контролюючого органу судом не враховано, що нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування проведено згідно інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 , оскільки станом на 25.06.2020 за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) у сумі 5071,30 грн, яка у встановлені законодавством строки позивачем не сплачена та є недоїмкою. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 22.07.2004 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку відповідача. З 2007 року позивач має статус особи з інвалідністю (ІІІ група) та отримує пенсію по інвалідності (а.с.7). В період з 2015 по 2017 роки позивач подав відповідачу звіти про нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, в якому самостійно визначав базу нарахування єдиного внеску. 22.04.2020 Головним управлінням ДПС у Рівненській області виставлено позивачу вимогу №Ф-541-23 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 5071,30 грн (а.с.6, 25). Вказуючи на помилковість подання звітів по ЄСВ за 2015-2017 роки та його часткову сплату, позивач до винесення згаданої вимоги звертався до контролюючого органу з заявою про коригування заборгованості по ЄСВ та повернення помилково сплаченого ЄСВ (а.с.10). ОСОБА_1 , вважаючи вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області №Ф-541-23 від 22.04.2020 протиправною, звернувся до суду з позовом про її скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску, оскільки він є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, та одночасно особою з інвалідністю ІІІ групи. Крім того, суд вказав на те, що подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску не може прирівнюватись до добровільної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного страхування. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. З огляду на предмет спору в межах спірних правовідносин судом підлягає дослідженню оцінка правомірності винесеної вимоги про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) особі, що зареєстрована як фізична особа-підприємець та одночасно є отримувачем пенсії по інвалідності, однак у 2015-2017 роках подавала звіт, у якому самостійно визначила суми зі сплати єдиного внеску. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, від сплати за себе єдиного внеску звільняються особи, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас такі особи можуть бути платниками ЄСВ лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь. Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є особою з інвалідністю та отримує відповідну пенсію. Відтак, позивач підпадає під дію частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI, якою звільняється від сплати за себе єдиного внеску. Позивач може бути платником такого внеску виключно за умови укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Колегія суддів зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого за приписами статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів наявність укладеного договору з позивачем про його добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказані обставини виключають необхідність сплати позивачем єдиного внеску. Сліз зазначити, що добровільна участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування - це можливість забезпечити страховий стаж та створити умови для збільшення розміру майбутньої пенсії. Якщо особа у певні періоди не сплачувала страхові внески, то єдиною можливістю для включення цих періодів до страхового стажу є добровільна сплата таких внесків. Також колегія суддів звертає увагу, що вимога у цій справі сформована відповідно до приписів статті 25 Закону № 2464-VI, якою вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ. При цьому доводи скаржника про самостійне подання позивачем звіту про суми нарахованого єдиного внеску за 2015-2017 роки колегія суддів вважає необґрунтованими. Так, відповідно до частин другої - четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до підпунктів 14.1.153 і 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, податкова вимога і вимога про сплату недоїмки з ЄСВ не є тотожними документами, підстави їх формування є різними. Крім того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Тобто спеціальним законом у цих правовідносинах є саме Закон № 2464-VI. Подання позивачем звітів фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов`язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов`язаннями, які за правилами пункту 56.11 статті 56 ПК України не підлягають оскарженню. Отже, з фактом подання звіту з ЄСВ в особи не виникає обов`язку здійснювати його сплату. Вказане відповідає правовій позиці Верховного Суду, висловленій у постановах: від 11 лютого 2020 року у справі № 240/4809/19, від 04 вересня 2019 року у справі № 806/1503/16, від 05 листопада 2018 року № 806/2169/16. Враховуючи, що за встановленими у справі обставинами позивачем не укладався договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що у сукупності з іншими обставинами вказує про відсутність в нього обов`язку зі сплати ЄСВ, а помилкова подача позивачем звітів за 2015-2017 роки не свідчить про його добровільну участь у системі страхування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесена Головним управлінням ДПС у Рівненсткій області вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.04.2020 №Ф-541-23 на суму 5071, 30 грн є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі №460/3821/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний