Постанова 4809 № 385/1054/24

ПОСТАНОВА Іменем України 04 серпня 2025 року м. Кропивницький справа № 385/1054/24 провадження № 22-ц/4809/720/25 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2025 року у складі судді Венгрина М. В. і В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовної заяви В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути на свою користь вартості автомобіля марки Opel Astra 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , в розмірі 81 750 грн 85 коп, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Позовна заява мотивована тим, що з 24.06.2017 ОСОБА_1 з ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23.06.2024. З час перебування в шлюбі сторони придбали автомобіль марки Opel Astra 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що був зареєстрований на відповідача. Після розірвання шлюбу позивачу стало відомо, що відповідач продав автомобіль без її згоди, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 81 750 грн 85 коп грошової компенсації частини вартості автомобіля Opel Astra 2006 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , 1 211 грн 20 коп сплаченого судового збору та 5 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 87 962 грн 05 коп. Рішення суду мотивовано тим, що спірний автомобіль, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, було відчужено відповідачем без отримання на це згоди позивача, доказів використання коштів від продажу в інтересах сім`ї немає, а тому ОСОБА_1 має право на відшкодування їй 1/2 частини вартості спірного автомобіля, визначеної станом на час розгляду справи в розмірі 163 501 грн 70 коп, тобто на 81 750 грн 85 коп. Крім того, суд першої інстанції врахував, що перебіг строку позовної давності з часу виникнення правовідносин підлягав продовженню та, на даний час зупинений, а тому підстави для відмови в позові у зв`язку з спливом строку позовної давності відсутні. Короткий зміст апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 просять скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції допущено порушення положень матеріального та процесуального права. Позовна заява не містить доказів щодо врегулювання спірних питань між сторонами до подачі позову, а при розгляді справи № 385/650/21 не ставилося питання щодо поділу майна подружжя. Суд першої інстанції не мав права відкривати провадження у справі без письмових доказів щодо продажу та оцінки спірного майна подружжя, і в ході розгляду справи витребовувати відповідні докази. 20 січня 2025 року в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що спірний автомобіль було придбано подружжям за рахунок коштів їх батьків, а судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у виклику та допиті останніх в якості свідків. В матеріалах справи відсутня оцінка продажу майна, а дійсна його вартість є нижчою за ту, що визначена судом першої інстанції. На час продажу транспортного засобу позивач перебувала в м. Києві, була обізнана щодо його продажу та не заявляла жодних претензій. Обгрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача не надав суду першої інстанції повного розрахунку з таблицею, як це передбачено законом. У зв`язку із зазначеними порушеннями 20.01.2025 відповідачем головуючому судді було заявлено три відводи, за наслідками розгляду яких винесено лише дві ухвали про відмову в їх задоволенні. Відзив на апеляційну скаргу Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, ціна позову становить 81 750 грн 85 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2025 становить 90 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 24.06.2017, який в подальшому було розірвано рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23.06.2021 у справі № 385/650/21. Рішення набрало законної сили 26.07.2021. З листа ТСЦ МВС 3545 від 31.10.2024 вбачається, що автомобіль OPEL ASTRA 2006 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 14.04.2019 був зареєстрований за ОСОБА_2 в ТСЦ 8046 м. Київ. 15.05.2021 автомобіль перереєстровано на нового власника. Договором купівлі-продажу 8041/2021/2583351 від 15.05.2021 підтверджується, що ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 автомобіль OPEL ASTRA 2006 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , що був зареєстрований за продавцем 14.04.2019. Ціна автомобіля, за домовленістю сторін, складає 100 000 грн. Згідно інформації з сайту авторіа вартість автомобілів OPEL ASTRA 2006 року випуску, 1,4 л бензин становить 4999, 4200, 3300, 4200, 3000 доларів США, середня вартість 3939,80 доларів США, що станом на момент пред`явлення позову становить 163 501 грн 70 коп. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Щодо позовних вимог про стягнення компенсації вартості частки у спільному майні подружжя Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Відповідно достатті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України). Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)). Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)). В доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказано, що «у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено, що: «з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України). Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 23 червня 2021 року у справі № 385/650/21 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований 24 червня 2017 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №

307. Після реєстрації розірвання шлюбу відновлено ОСОБА_6 дошлюбне прізвище ОСОБА_7 (а. с. 10-11). Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серіх НОМЕР_3 з 14.04.2019 власником автомобіля 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 є ОСОБА_2 (а. с. 9). Копією договору купівлі-продажу № 8041/2021/2583351 від 15.05.2021 підтверджується, що ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 транспортний засіб марки OPEL, модель ASTRA, 2006 року випуску, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_6 , зареєстрований за продавцем 14/04/2019 підрозділом МВС ТСЦ 8041 (а. с. 104-105, 108). За змістом п. 3.1. вказаного договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 100 000 грн. Відповідно до інформації з сайту Авторіа, яка надана позивачем, порівняльна ринкова вартість п`яти автомобілів однакової марки та року випуску, які відповідають за своїми якостями (технічними характеристиками) щодо спірного автомобіля, складає 163 501,70 грн (а. с. 14-18). З наведеного вбачається, що спірний автомобіль було придбано в період шлюбу, укладеного між сторонами, а тому останній в силу вимог ст. 60 СК України належав ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Даних про те, що відповідачем спірний автомобіль був відчужений за письмовою згодою позивача або даних про те, що кошти, отримані внаслідок відчуження транспортного засобу, були витрачені в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять. Встановивши, що сторони придбали автомобіль марки OPEL, модель ASTRA, 2006 року випуску, під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що відповідач розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу. Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала інформацію з сайту Авторіа, відповідно до якої порівняльна ринкова вартість щодо спірного автомобіля складає 163 501,70 грн. В свою чергу, відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, а тому надана позивачем інформація підлягає врахуванню під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя. Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи № 385/650/21 не ставилося питання щодо поділу майна подружжя, оскільки відсутність спору про поділ сумісного майна у справі про розірання шлюбу між сторонами, не позбавляє права одного з них у випакдку виникнення спору в подальшому звернутись до суду за захистом порушених прав з відповідним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав права відкривати провадження у справі без письмових доказів щодо продажу та оцінки спірного майна подружжя, з огляду на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23). Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що спірний автомобіль було придбано подружжям за рахунок коштів їх батьків, оскільки вказана обставина не доведена відповідачем належними та допустимими доказами. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що дійсна вартість транспортного засобу є нижчою за ту, що визначена судом першої інстанції, а в матеріалах справи відсутня оцінка продажу майна, є безпідставними, оскільки матеріали справи містять інформацію з сайту Авторіа, в якій зазначена ринкова вартість спірного автомобіля та яка є належним доказом його дійсної вартості на час розгляду справи, а ОСОБА_2 у встановлениму процесуальним законом порядку на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав та не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи. Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що на час продажу транспортного засобу позивач перебувала в м. Києві, була обізнана щодо його продажу та не заявляла жодних претензій, оскільки вказані доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами, і матеріали справи не містять доказів, що позивач надавала свою згоду на продаж спірного транспортного засобу. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що 20.01.2025 відповідачем головуючому судді було заявлено три відводи, за наслідками розглядами яких винесено лише дві ухвали про відмову в їх задоволенні, з огляду на те, що в судовому засіданні суду першої інстанції, призначеному на 20 січня 2025 року представником відповідача було заявлено головуючому судді відвід у письмовій формі та відвід в усній формі, як відповідно були розглянуті судом першої інстанції, що підтверджується протоколом судового засідання (а. с. 116-122). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенц/ії зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що/ вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу Положеннями статті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з частинами першоюп`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частин першої, третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позовуна відповідача; 2) у разі відмови в позовіна позивача; 3) у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що договір про надання правової допомогидомовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливимз подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкодиу найближчий можливий строк. Додоговору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20). В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, щообов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, щосаме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. В постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, щозгідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, представник позивача адвокат Медвідь В. А. просив за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати та зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається із судового збору і витрат на професійну правничу допомогу, розмір якої складає 5 000 грн (а. с. 1-4). Ордером на надання правничої допомоги серії ВА № 1082792 від 21 червня 2024 року підтверджується, що ОСОБА_1 уповноважила адвоката Медвідя В. А. на представництво її інтересів у Гайворонському районному суді Кіровоградської області (а. с. 23). Згідно копії Договору № 07/06 про надання правової допомоги від 20 червня 2024 року адвокат Медвідь В. А. з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої уклали договір, згідно якого клієнт дає завдання доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завдання доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів клієнта (а. с. 22). Також на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, адвокатом було надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом для надання правничої допомоги від 18.07.2024 (а. с. 24-25), акт № 2/07 (виконання наданих послуг) приймання-предачі коштів за надання юридичних послуг від 18 липня 2024 року (а. с. 27) та квитанцію до прибуткового касового ордера № 78 від 18.07.2024 (а. с. 26). Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати підтверджені належними та допустими доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що представник позивача не надав суду першої інстанції повного розрахунку таблицею, як це передбачено законом, є безпідставними та такими, що спростовуються наданими представником позивача детальним описом виконаних робіт. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник). Клопотань відповідача щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції матеріали справи не містять. Таким чином, враховуючи відсутність клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, з огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню суду у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в порядку розподілу судових витрат з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді О. Л. Карпенко О. І. Чельник