Постанова 4824 № 759/921/19

справа № 759/921/19 головуючий у суді І інстанції Шум Л.М. провадження № 22-ц/824/15291/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Гуля В.В., Сержанюка А.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Решнюком Анатолієм Валерійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення Ѕ частини вартості майна, - В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року позивач звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення Ѕ частини вартості майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 2002 року по 2016 рік сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, протягом якого сторонами в інтересах сім`ї придбано спільне майно - транспортний засіб OPEL ASTRA, який відчужено відповідачем без дозволу та відома позивача, у зв`язку з чим вона просила суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію спільного майна подружжя, що становить 1/2 частину вартості автомобіля марки OPEL ASTRA, 2011 року випуску у сумі 120 525, 00 грн., а також судові витрати у сумі 1 205,25 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1\2 частини вартості майна задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, - в розмірі 120 525 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1205 грн. 25 коп.. Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Решнюка Анатолія Валерійовича, подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначає, що відповідачем надавалися суду докази, що автомобіль було продано за 80 000 грн., що підтверджується довідкою з регіонального сервісного центру в м. Києві від 16.04.2019 р., однак, судом дана довідка не була взята до уваги. Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у повторному призначенні експертизи. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 04 грудня 2020 року до суду надійшов відзив позивача та його представника, згідно якого просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому у відзиі зазначено, що відсутні підстави для задоволення клопотання про призначення повторної експертизи. Відповідь з регіонального сервісного центру у м. Києві від 16.04.2019 р. подано з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, в даній справі ціна позову становить 120 525, 00 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2002 року між сторонами укладено та зареєстровано шлюб у Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУ юстиції у місті Києві, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, актовий запис № 1633. 30 грудня 2016 року шлюб між сторонами розірвано у Святошинському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану ГТУ юстиції у місті Києві, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, актовий запис №

445. У період шлюбу сторони придбали автомобіль марки OPEL ASTRA 2011 року сірого кольору НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 (а.с. 6). Згідно відповіді Регіонального сервісного центру у м. Києві № 31/26-5аз від 08.01.2019 на адвокатський запит транспортний засіб OPEL ASTRA 2011 року (сірого кольору), номерний знак НОМЕР_1 належав відповідачу з 07.12.2011 по 01.03.2016, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 01.03.2016 року № 3416/8041 зазначений транспортний засіб відчужено ОСОБА_3 (а.с.7). Відповідно до Висновку ПП «Інформаційно-консультаційного центру» від 26.12.2018 р. вартість транспортного засобу складає 241 050,00 грн. (вартість 1/2 - 120 525,00 грн.). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль, придбаний за час шлюбу сторін по справі та матеріали справи не містять доказів того, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю відповідача, поділ у натурі спільного майна є неможливим, тому оскільки відповідач здійснив відчуження даного автомобіля на власний розсуд без згоди позивачки, позовні вимоги щодо компенсації половини вартості спірного автомобіля є обґрунтованими та доведеними. Оцінюючи висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки другий з подружжя не довів іншого. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що спірний транспортний засіб придбаний відповідачем за його особисті кошти, як і не містить доказів того, що автомобіль був придбаний не в інтересах сім`ї. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Аналогічна правова позиція щодо правомірності стягнення коштів за правочином, вчиненим одним з подружжя без згоди іншого висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 726/2165/15-ц (провадження № 61-5530св18). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне майно, транспортний засіб OPEL ASTRA, було відчужено відповідачем без дозволу та відома позивача і доказів протилежного матеріали справи не містять, майно не підлягає поділу в натурі, оскільки є неподільною річчю, а тому його вартість слід врахувати при поділі майна. Вказані обставини не заперечувалися та не спростовувалися апелянтом. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог та стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивачки за 1/2 частину вказаного автомобіля, саме у розмірі 120 525,00 грн.. Колегія суддів вважає, що позивач має право отримати грошову компенсацію, від дійсної вартості майна, яка вказана у наданій суду експертній оцінці аналогічного транспортного засобу, а не від суми вказаній у листі Регіонального сервісного центру у м. Києві № 31/26-218Аз, яка є невиправдано заниженою. Крім того, суд критично оцінює долучену до апеляційної скарги відповідь Регіонального сервісного центру у м. Києві № 31/26-218Аз від 16.04.2019 року, згідно якої 01.03.2016 року транспортний засіб «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску був перереєстрований на іншого власника на підставі договору купівлі - продажу № 3416/8041 від 01.03.2016 року, що був виданий ТСЦ № 8041. Вартість вказаного автомобіля на момент відчуження складала 80 000 грн. (а.с.97). Вказаний лист не було подано стороною відповідача до суду першої інстанції при ухваленні рішення, а відтак, з урахуванням положень ст. 367 ЦПК України, він не приймається до уваги колегією суддів, так як жодні поважні причини щодо неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції в матеріалах справи відсутні і апелянтом не зазначені. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що будь-яких належних та допустимих доказів, які вказують на те, що вартість спірного автомобілю на час розгляду справи, відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) є іншою ніж та, що визначенау висновку ПП «Інформаційно-консультаційного центру» від 26.12.2018 р.відповідачем не надано, як і не доведено, що кошти отримані від продажу автомобіля було витрачено в інтересах сім'ї. Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в судовому рішенні. При цьому, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, як таке, що постановлене з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Решнюком Анатолієм Валерійовичем залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: В.В. Гуль А.С. Сержанюк