Постанова 4854 № 420/554/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/554/25 Головуючий в 1 інстанції: Караван Р.В. Час і місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), в якому просив: - визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року у справі №420/29756/23, виходячи з його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, протиправною; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року у справі №420/29756/23, виходячи з його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що рішенням від 10.04.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. На виконання вказаного рішення 07.12.2024 відповідачем на рахунок позивача сплачено 134547,78 грн. 17.012.2024 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку. 30.12.2024 надійшла відповідь від відповідача, в якій зазначено, що відсутні підстави для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби. Вважає, що дії відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати грошового забезпечення, які не отримано ним під час служби, протиправними, у зв`язку з чим має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подалв апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй скарзі апелянт зазначає, що відповідачем несвоєчасно проведено з ним розрахунок при звільненні, у зв`язку з чим він має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. На думку апелянта, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності після 19.07.2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Військової частини НОМЕР_1 від 30 липня 2021 року №239-OС Про особовий склад ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби є 1 серпня 2021 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року у справі №420/29756/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року, із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), та з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, урахуванням раніше виплачених сум індексації. 07 грудня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року у справі №420/29756/23 ОСОБА_1 було виплачено 134 547,78 гривень, що підтверджується випискою з карткового рахунку, відкритого ОСОБА_1 в АТ КБ Приватбанк. Як свідчать матеріали справи представник позивача 17.12.2024, в інтересах ОСОБА_1 , через Урядовий контактний центр звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. За результатами розгляду вказаного звернення, Військова частину НОМЕР_1 листом № 09/С-361/347 від 24.12.2024 повідомила, що пунктом 1 Розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі-Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати визначені випадки, до яких можливо застосовувати зазначений Порядок. Оскільки перерахунок індексації грошового забезпечення не передбачений Порядком, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, виходячи із його середнього грошового забезпечення, відсутні. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі № 420/32950/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №420/32950/23 змінено та абзац третій його резолютивної частини викладено в такій редакції: Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року, у розмірі 183 370 (сто вісімдесят три тисячі триста сімдесят гривень) грн. 72 коп.. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №420/32950/23 - залишено без змін. Вказаною постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду зокрема встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі 200/225/23, зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, допомогу для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідній тарифній коефіцієнт згідно із додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 25 жовтня 2023 року проведено остаточний розрахунок належних позивачу сум при звільненні та перераховано останньому 164 873 грн. 68 коп., що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Після того, як на виконання судового рішення у справі №200/225/23 позивач отримав кошти, 23 листопада 2023 року останній звернувся до суду з цим позовом і з наведених в ньому мотивів просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що іншим рішенням суду, що набрало законної сили відповідача вже було зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року, у розмірі 183 370 (сто вісімдесят три тисячі триста сімдесят гривень) грн. 72 коп. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі Закон № 2011). Статтею 1 Закону № 2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно положень ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 року у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 року у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України , при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15, проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Як вбачається з матеріалів справи, при звільнення з Військової частини позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року включно. Індексація грошового забезпечення за вказаний період виплачена позивачу 07.12.2024 року у розмірі 134 547,78 грн, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 року у справі №420/29756/23. Таким чином, при звільненні позивача з ним не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.08.2021 року, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, що вірно зазначено судом першої інстанції. Позивача було виключено зі списків особового кладу та знято із забезпечення Військової частини - 01.08.2021 року. Проте, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 07.12.2024 року, а отже бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 01.08.2021 року по 07.12.2024 року є протиправною. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 01.08.2021 року по 07.12.2024 року. Водночас, 19.07.2022 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 року № 2352-IX, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У постанові від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 року регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 року у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22. Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 01.08.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст. 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 07.12.2024 року ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 07.12.2024 року, лише в межах шести місяців з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року. Колегія суддів зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що іншим рішенням суду, що набрало законної сили (у справі №420/32950/23) відповідача вже було зобов`язано нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 02.08.2021 року по 02.02.2022 року, у розмірі 183 370 (сто вісімдесят три тисячі триста сімдесят гривень) грн. 72 коп. Так, у вказаній справі, 420/32950/23, розглядалось питання нарахування та виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за розрахунком на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі 200/225/23. Наведене стосується, зокрема зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, допомогу для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідній тарифній коефіцієнт згідно із додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. У справі, що розглядається, затримка розрахунку стосується виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Отже, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення нарахування та виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення. Суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про їх задоволення. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким: Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2021 року по 19.01.2023 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатній ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2021 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатній ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, з урахуванням раніше виплачених сум. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 29 липня 2025 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова