Постанова 4857 № 460/237/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/237/24 пров. № А/857/10318/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року , прийняте суддею Зозулею Д.П. у місті Рівному у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- встановив: ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (надалі - ГУ Нацполіції в Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнення за період з 31.03.2023 по 31.09.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність щодо не проведення з своєчасного повного розрахунку при звільненні; зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнення за період з 01.04.2023 по 30.09.2023 в сумі 140 146,89 грн. Суд виходив з того, що оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 01.04.2023 (наступний день після звільнення) по 31.09.2023, що, для проведення розрахунку, становить 183 календарних дні. Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 140146,89 грн (765,83 грн * 183 календарних днів). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ Нацполіції в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції помилково врахував період затримки розрахунку при звільненні з моменту виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення - 31.03.2023. ОСОБА_1 звільнено зі служби в органі поліції 31.03.2023, з ним проведено остаточний розрахунок. З позовом про зобов`язання виплатити позивачу компенсацій за основні та додаткові відпустки він звернувся після свого звільнення у 2023. Остаточно рішення набрало законної сили 31.10.2023, та виконане 13.12.2023. Тобто, спірною сума стала з моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою про компенсацію основних та додаткових відпусток. Таким чином, при звільненні позивача 31 березня 2023 зі служби в поліції у відповідача не існувало законодавчо встановленого обов`язку або обов`язку, встановленого рішенням суду, щодо виплати позивачеві компенсації відпусток за попередні роки (не в році звільнення), розмір яких в подальшому був визначений рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 по справі №460/9777/23 Також, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин принципи розумності, справедливості та пропорційності. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Наказом ГУ Національної поліції в Рівненській області від 31.03.2023 №74 о/с майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Рівненського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Рівненській області було звільнено зі служби в поліції з 31.03.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі № 460/9777/23 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зобов`язано ГУ Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпустки за 2021 рік та за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.03.2023; зобов`язано ГУ Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 31.03.2023. Дане рішення суду 31.10.2023 набрало законної сили . На виконання цього рішення, відповідачем 13.12.2023 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 суму у розмірі 140307,71грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Так, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні. Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі № 460/9777/23 встановлене право позивача на компенсацію за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпустки за 2021 рік та за 2022 рік Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Позивач звільнений з військової служби з 31.03.2023. Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 01.04.2023, з дня, наступного за днем, у якому позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення. Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 01.04.2023 по 12.12.2023. Вирішуючи зазначений спір, слід зазначити, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22. Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 01.04.2023 по 12.12.2023 врегульовані статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся, лише в межах шести місяців - з 01.04.2023 по 31.09.2023. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Відповідно до довідки від 06.02.2024 № 172 про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення за два повні місяці перед звільненням становив: за січень - лютий 2023, січень 2023 - 16 541,04 грн, лютий 2023 28 643,01грн, усього - 45 184,05 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача становить 765,83 грн (45 184,05 грн / 59 календарний день). Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 140146,89 грн (765,83 грн * 183 календарних днів). Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на застосування принципу пропорційності при визначенні суми компенсації з покликанням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки такі висновки були сформовані за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №460/237/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар