Постанова 4854 № 420/30471/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30471/24 Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О., Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту:04.12.2024р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі в/ч НОМЕР_1 ) про: - визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 30 серпня 2024 року включно; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 30 серпня 2024 року включно у сумі 391 354 гривні 08 копійок. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 30 липня 2019 року №165 його звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту та у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 2 268,10 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 156 696,37 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою (додаток №6 до позовної заяви). Таким чином, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 31 липня 2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31 серпня 2024 року, то відповідачем затримано розрахунок на 1 857 днів. Позивач, посилаючись на вказані обставини, практику Верховного Суду, просить задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що стягненню підлягає середній заробіток за період затримки, який обмежений шістьма місяцями, а компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами ст. 117 КЗпП України. Відповідач наголосив, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений, цей механізм має свої відмінності, а тому доводи позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75 781,55 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім суттєвим обставинам справи, що стало причиною неправильного вирішення даної справи. Доводи апеляційної скарги: - стягненню підлягає середній заробіток за період затримки, який обмежений шістьма місяцями; - на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не поширюються; - у даній справі Відповідачем є військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, а не власник в розумінні 117 КЗпП України; - з огляду на те, що на дату звернення позивача із цим позовом, обмеження строку стягнення середнього заробітку шістьма місяцями відповідно частині 1 статті 117 КЗпП України, враховуючи істотність частки індексації грошового забезпечення (156 696,37 грн. ) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (760 682,91 грн.), яка складає 20% ((156 696,37 грн. : 760 682,91 грн.) х 100), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 409,63 грн. (середня заробітна плата за один день) х 20% х 182 календарні дні (шість місяців) = 14 910,53грн. Також, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій вказав, що рішення суду першої інстанції має бути скасоване, а позовні вимоги задоволені у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 посилається на те, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України редакції, яка діяла до19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Судом першої інстанції упущено той факт, що загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23 складає: 302 296,24 грн (за період з 01 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року). + 89 057,84 грн.(з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року) = 391 354,08 грн. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг в/ч НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. ОСОБА_1 у період з 22 липня 2004 року по 31 липня 2019 року проходив службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 липня 2019 року №165 звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 2 268,10 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 156 696,37 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою (додаток №6 до позовної заяви). Таким чином, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 31 липня 2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31 серпня 2024 року, то відповідачем затримано розрахунок на 1 857 днів. Не погоджуючись із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з вказаним позовом з метою захисту власних порушених прав та законних інтересів. Колегія суддів, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, доходить наступних висновків. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011). Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно положень ч. 2 та 3 ст. 9 Закону №2011, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Пунктом 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10 травня 2019 року у справі №П/811/276/16, від 31 жовтня 2019 року у справі №828/598/17, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України , при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому доводи апелянта в/ч НОМЕР_1 в цій частині є безпідставними. Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30січня 2019 року у справі №910/4518/16. Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Як правильно встановив суд першої інстанції та підтверджено колегією суддів, ОСОБА_1 у період з 22 липня 2004 року по 31 липня 2019 року проходив службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 30 липня 2019 року №165 звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 2 268,10 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №420/10945/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 156 696,37 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Таким чином, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 31 серпня 2024 року, а отже бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2024 року є протиправною. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні. Водночас, суд першої інстанції помилково не звернув увагу, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі Закон №2352-ІХ), яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19 липня 2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У постанові від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22. Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 01 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється ст. 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19 липня 2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 31 серпня 2025 року, лише в межах шести місяців з 19 липня 2022 року по з 19 січня 2023 року. Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 24 червня 2021 року у справі №480/2577/20, встановлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Абзацами 3, 4 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках (за виключенням працівників, які пропрацювали на підприємстві менше року) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Таким чином Порядком №100 обмежено кількість місяців, що можуть братися до розрахунку середньої заробітної плати. Відповідно до абз. 7 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Відповідно до абз. 4, 5 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Відповідно до абз. 1, 2, 4 п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 п. 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Так, згідно довідки про доходи №251 від 10 жовтня 2024 року за останні два повні місяці служби позивачу нараховано грошове забезпечення у травні 2019 у сумі 12 439,50 грн., у січні 2029 у сумі 12 493,50 грн., всього 24 987,00 грн. Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 409,63 грн. ((12 493,50 грн.+ 12 493,50 грн.)/61). Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду, період затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2019 року по 18.07.2022 року складає 1 084 календарних днів. Також при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, відповідач має виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наявні підстави для часткового задоволення позовної вимоги щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом стягнення такого. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Відтак, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті , з огляду на таке. Так, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Розмір належних позивачу при звільненні виплат, які виплачені складає 116 685,02 грн., а сума недоплачених коштів при звільненні склала 158 964,47 грн. З урахуванням невиплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 158 964,47 грн. (сума виплачена у серпні 2024 року), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 275 649,49 грн. Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 57,6% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((158 964,47 грн. / 275 649,49 грн.) х 100%). Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26 січні 2022 року у справі №240/12167/20, від 10 лютого 2022 року у справі №580/2264/20. Водночас, у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому , суд вказує, що в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні працівникові виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а не середнє грошове забезпечення. Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням ст. 117 КЗпП України, становить: (409,63 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 57,6 % = 236,22 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотної частики: 236,22 х 1084 (робочих днів затримки розрахунку з 01 серпня 2019 року (день виключення із списків) по 18 липня 2022 року) = 256 073,07 грн. середній заробіток. Стосовно періоду з 19 липня 2022 року слід також враховувати положення чинної редакції ст. 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахунок якої проведено шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату. Так, згідно довідки про доходи №251 від 10 жовтня 2024 року за останні два повні місяці служби позивачу нараховано грошове забезпечення у травні 2019 у сумі 12 439,50 грн., у січні 2029 у сумі 12 493,50 грн., всього 24 987,00 грн. Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 409,63 грн. ((12 493,50 грн.+ 12 493,50 грн.)/61). Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 184 календарні дні. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 409,63 грн. х 184 = 75 371,92 грн. При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, колегія суддів не вбачає. З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 01 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року (1 084 дні) складає 256 073,07 грн., з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, але за шість місяців (184 дні) складає 75 371,92 грн., загальний розмір 331 444,99 грн. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахування та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2019 року по 19 січня 2023 року у сумі 331 444,99 грн. Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Враховуючи, що суд першої інстанції дійшовши висновку про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, водночас обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи) та невірно застосував норму ст. 117 КЗпП з урахуванням змін від 19 липня 2022 року, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 30 серпня 2024 року включно; Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 30 серпня 2024 року включно у сумі 331 444 гривні 99 копійок. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 21 серпня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.