Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/1991/25

29.07.25 22-ц/812/1160/25 Провадження № 22-ц/812/1160/25 Головуючий суду першої інстанції Шикеря І.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 484/1991/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Крамаренко Т.В., Серебрякової Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 травня 2025 року , постановлену під головуванням судді Шикері І.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про стягнення майнової та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про стягнення майнової та моральної шкоди. В своєму позові ОСОБА_1 просив суд стягнути 181 980 грн майнової шкоди та 134 200 грн компенсації моральної шкоди, спричиненої внаслідок протиправних дій посадових осіб відповідача щодо надання медичної та паліативної допомоги його матері ОСОБА_2 , 1931 року народження. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 квітня 2025 року вищезазначений позов було залишено без руху, через невідповідність його вимогам частини 3 статті 175 ЦПК України, а саме: позивачем не зазначено його реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу місця знаходження відповідача, поштовий індекс та відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси, адреси електронної пошти, ціну позову, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. На виконання вимог ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 надав заяву, в якій фактично уточнив позовні вимоги та просив визнати протиправними дії (бездіяльність, зловживання службовим становищем, самоуправство) посадової особи (сімейний лікар) при здійсненні своїх обов`язків та визнання їх (протиправних дій) такими, що призвели до матеріальної та моральної шкоди, стягнути 181 980 грн майнової шкоди та 134 200 грн компенсації моральної шкоди. Також подав заяву про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 травня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору при поданні позовної заяви та позовну заяву повернуто позивачу, як неподану. У зв`язку з несплатою судового збору. Ухвала суду мотивована тим, що позивач ставить питання про визнання дій відповідача протиправними, стягнення 181 980 грн матеріальної шкоди та 134 200 грн моральної шкоди, за які повинен бути сплачений судовий збір відповідно як за одну вимогу майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру. Так, за позовну вимогу майнового характеру, в розмірі 181 980 грн, позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1 відсотку, що складає 1 819.80 грн, а за дві позовні вимоги немайнового характер - двічі в розмірі 1 211. 20 грн. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, не зазначивши який документ, окрім довідки про доходи за попередній календарний рік від податкової, може бути визнаний судом таким, що відображає граничний розмір доходу позивача за попередній календарний рік, який орган, організація, установа видає такі довідки, не зазначає назву документу який може характеризувати майновий стан заявника на момент подання заяви, як незадовільний. Суд першої інстанції зазначив про наявність недоліку апеляційної скарги та зобов`язав позивача самостійно вирахувати суму судового збору, також судом не зазначено рахунок на який позивач зобов`язаний сплатити судовий збір. Суд першої інстанції відмовив позивачу у судовому захисті прав і свобод людини, в справедливому суді, що встановлено законом. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції, що оскаржується позивачем зазначеним вимогам не відповідає. Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на таке. У пункті 1 частини 2 статті 129 Конституції України зазначено, що однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. За приписами частин 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звертатися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту у вибраний спосіб. Цивільне судочинство відбувається на сторінках засад змагальності (частина 1 статті 12 ЦПК України ). Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спільних правовідносин), та дає можливість ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом запитувача. За такого, кожна сторона сама розглядає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на стороні спору, а суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Між тим, згідно з принципом «суд знає закони» суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору та вчинення процесуальної дії виконує саме суд. Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 176 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановлюється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд у такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві ( частина 2, 3 статті 185 ЦПК України). Як встановлено з матеріалів справи ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог статті 175 ЦПК України щодо змісту позовної заяви та несплати судового збору у зв`язку з чим запропоновано позивачу виправити недоліки. Позивач у визначений судом строк на виконання ухвали суду першої інстанції від 21 квітня 2025 року надав до суду новий текст позовної заяви, де виклав обґрунтування по кожному пункту, зазначеному судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху та уточнив позовні вимоги, заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним майновим станом. Між тим, ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 травня 2025 року позовну заяви повернуто позивача та зазначено про те, що позивачем не сплачено судовий збір за заявлені три позовні вимоги у розміру 4 242.20 грн (1 819.80 грн за вимогу майнового характеру та по 1 211.20 грн за кожну вимогу немайнового характеру), а клопотання про звільнення позивача від сплату судового збору залишено без задоволення з підстав недоведеності скрутного майнового стану. Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції при визначені розміру судового збору фактично дана оцінка уточненій позовній заяві та залишено поза увагою клопотання, викладені в позовних заявах щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір. Так, звертаючись 15 квітня 2025 року до суду першої інстанції, ОСОБА_1 зазначив в прохальній частині: «Стягнути з держави Україна (за можливістю з порушників) на мою користь сто вісімдесят одну тисячу дев`ятсот вісімдесят гривень (181 980 грн) матеріальної шкоди та сто тридцять чотири тисячі двісті гривень (134 200 грн) моральної шкоди, з врахуванням рішення ЄСПЛ від 10 квітня 2008 г. № 21071 (п. 49) яке зобов`язує призначити національні суди суми компенсації моральної шкоди не менше ніж 500 євро по курсу Національного Банку на день винесення рішення, яке є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»)» При цьому зазначив, що звільняється від сплати судового збору, як позивач за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (а.с. 15). Виходячи з заявлених вимог позивачем заявлено дві вимоги майнового характеру - одну вимогу про стягненні майнової шкоди, і друга вимога про компенсування моральної шкоди, яка визначається в грошовому виразі. Судом першої інстанції в даному випадку не враховано, що ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справи № 761/11472/15-ц). Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, не дав оцінку доводам відповідача щодо звільнення відповідача від сплати судового збору на підставі пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», не обрахував суму судового збору, яку повинен сплатити позивач з урахуванням його позовних вимог та не зазначив відповідних реквізитів для сплати судового збору. Водночас, в оскаржуваній ухвалі при повернення позовної заяви позивачу суд першої інстанції безпідставно виходив з вимог уточненої позовної заяві та обраховував судовий збір вже з трьох позовних вимог. Крім того, знову ж таки не звернув увагу, що позивач вже вдруге зазначає, що його слід звільнити від сплати судового збору, як позивача за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. У зв`язку із наведеним, місцевий суд повертаючи позовну заяву допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши доводи позивача щодо сплати судового збору та обрахування його розміру. Згідно пунктів 3, 4 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та дійшов помилкового висновку про те, що зазначені недоліки є підставою для повернення позовної заяви. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя, тому відповідно до вимог пункту 4 статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду для продовження розгляду. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду першої інстанції підлягають розподілу після вирішення справи по суті спору. Керуючись статтями 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 травня 2025 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Первомайський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» про стягнення майнової та моральної шкоди направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.В. Крамаренко Т.В. Серебрякова Повне судове рішення складено 29 липня 2025 року.