Постанова 4856 № 240/7940/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7940/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 15 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в якому просила: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди судді Богунського районного суду Житомирської області у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Богунського районного суду міста Житомира №32-к від 24.10.2023 р.; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди з врахуванням доплати за вислугу років з 01 лютого 2024 року на підставі частин 2,5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Богунського районного суду міста Житомира № 32-к від 24.10.2023 р. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що указом Президента України «Про призначення суддів» №425/2016 від 29.09.2016 року ОСОБА_1 призначено суддею Лисичанського міського суду Луганської області строком на п`ять років. Рішенням голови Верховного Суду від 17.10.2022 р. №483/0/149- 22 позивача відряджено до Богунського районного суду міста Житомира на підставі статей 24, 55 пункту 56 розділу XII ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасове переведення), затвердженого рішенням ВРП № 54/0/І5-І7 від 24.10.2017 р. Наказом в.о. голови Богунського районного суду міста Житомира № 36-К від 21.10.2022 р. позивача тимчасово зараховано до штату Богунського районного суду міста Житомира з 25.10.2022 р. та встановлено доплату за вислугу років в розмірі 20% посадового окладу. Наказом голови Богунського районного суду міста Житомира № 32-к від 24.10.2023 р. на підставі ч.5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, даний наказ є чинним, у судовому порядку не скасованим та не оспореним. Повноваження на здійснення правосуддя ОСОБА_1 припинилися 30.09.2021 у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень, на який її було призначено. Відповідно пункту 8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IІІ квартал 2023 року та пункту 3.1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IІІ квартал 2023 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА в Житомирській області за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року. За результатами проведеного державного фінансового аудиту, Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області складено Акт № 08-30/10 від 28 грудня 2023 року. 01 лютого 2024 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області складено вимогу № 260608-14/317-2024 «Про усунення порушень законодавства», у якій вказано, зокрема: в порушення вимог частини 10 статті 135 Закону України № 1402-VIII, в період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року 18 суддям місцевих загальних судів Житомирської області, які не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну (призначені на посаду до 30 вересня 2016 строком на п`ять років до набрання чинності Закону України № 1402-VIII) нараховано та виплачено доплат до посадового окладу в загальній сумі 5635229,31 грн та, як наслідок, зайво сплачено єдиний соціальний внесок в сумі 1227151,51 грн, чим завдано матеріальної шкоди ТУ ДСА України в Житомирській області на загальну суму 6862380,82 грн. З огляду на зазначену вимогу, відповідач з 01 лютого 2024 року припинив нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з доплатою за вислугу років. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача по нарахуванню та виплаті суддівської винагороди без урахування доплати за вислугу років, позивач звернулася до суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статті 43 Основного Закону, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У преамбулі Закону України №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За змістом частини 5 статті 135 Закону України №1402-VIII, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу. Згідно з частиною 10 статті 135 Закону України №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Згідно пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом. Пунктом 20 цього розділу передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII (далі Закон України №1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. У пункті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) закріплено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VІ (далі Закон України №2453-VІ). Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) визначено що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України №2453-VІ. За змістом підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX (далі Закон України №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII. Згідно частин 1 3 статті 133 Закону України №2453-VI, в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII (далі Закон України №192-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Частинами 5 та 7 названої правової норми передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу. Відповідно до частини 10 статті 133 Закону №2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частин 3, 10 статті 133 Закону України №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, зокрема, за якими суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Зі змісту підпункту 3.4 рішення Конституційного Суду України убачається, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом України №2453-VI у редакції Закону України №192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом України №1402-VIII. Окрім того, названим рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема, відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом України №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина 1 статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина 8 статті 56, частини 1, 2 статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина 3 статті 82, частини 6, 7 статті 147). Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону України №2453-VI у редакції Закону України №192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Суд зазначає, що застосований законодавцем у положенні частини 10 статті 133 Закону України №2453-VI у редакції Закону України №192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15). Суд зауважує, що положення частини 10 статті 133 Закону України №2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII, які рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року за №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини 10 статті 135 Закону України №1402-VIII. Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі №120/1655/21-а дійшов висновку, що з набранням чинності законами №1401-VIII та №1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково. Водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у такій категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини 5 статті 86 Закону України №1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (обставини, з якою рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді). Таким чином, від чіткої відповіді на питання щодо причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу, і залежить правильне вирішення спору. Суд зазначає, що на сьогодні позивач обіймає посаду судді Богунського районного суду м. Житомира, але не здійснює правосуддя з 30.09.2021, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень на посаді судді. При цьому, як убачається з інформації, розміщеної на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі 18 січня 2024 року визнано суддю Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді. Внесено до Вищої ради правосуддя рекомендацію щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Лисичанського міського суду Луганської області. Відповідно, суд приходить до висновку, що кваліфікаційне оцінювання позивача не завершено через обставини, що від неї не залежали, та не обумовлені її поведінкою. З урахуванням наведеного суд указує, що позивач не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежать від неї особисто та не обумовлені її поведінкою, а тому, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04 грудня 2018 року№11-р/2018, вона має право на отримання доплати до посадового окладу відповідно до наказу голови Богунського районного суду міста Житомира № 32-к від 24.10.2023 р. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що вимога Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області № 260608-14/317-2024 від 01 лютого 2024 року не є нормативно-правовим актом, який може регулювати питання нарахування та виплати суддівської винагороди. Аналогічний висновок наведений у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 280/3286/23 та від 15 травня 2023 року у справі № 280/348/23. Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд уважає, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Однак, у цьому випадку відповідач проводив нарахування та виплату суддівської винагороди, однак без доплати за вислугу років, а тому вчинив активні дії. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України уважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення з 01 лютого 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Богунського районного суду м.Житомира ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу без урахування доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу в.о. голови Богунського районного суду міста Житомира № 32-к від 24.10.2023 р. З метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років з 01 лютого 2024 року на підставі частин 2, 5 статті 135 Закону України №1402-VIII у відповідності до наказу голови Богунського районного суду міста Житомира № 32-к від 24.10.2023 р. Визначаючись щодо наявності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може під час ухвалення рішення у справі. Також, зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках. Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, це є правом а не обов`язком суду. Враховуючи обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення на даний час відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.