Постанова 4856 № 240/31883/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/31883/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 26 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо не проведення йому нарахування та виплати суддівської винагороди за вислугу років з врахуванням доплат за кваліфікаційний клас, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, відпускних, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, премії та інших доплат, індексації заробітної плати за період з 27.06.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 01.01.2012, з компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до вимог Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити йому недоплачену суддівську винагороду за вислугу років з врахуванням доплат за кваліфікаційний клас, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, відпускних, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, премії та інших доплат, індексації заробітної плати за період з 27.06.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 01.01.2012, з компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до вимог Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом управління Державної судової адміністрації в Житомирській області від 11.01.2006 №2, прийнятим на підставі Указу Президента України від 14.12.2005 №1764/2005, ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Олевського районного суду Житомирської області. Натомість, наказом голови Олевського районного суду Житомирського області від 05.02.2020 №9-к його було відраховано зі штату Олевського районного суду Житомирського області у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 28.01.2020 №216/0/15-20. Таким чином, в період з 11.01.2006 по 05.02.2020 ОСОБА_1 працював на посаді судді Олевського районного суду Житомирської області. Згідно записів у трудовій книжці, рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу від 17.03.2006 ОСОБА_1 присвоєно п`ятий кваліфікаційний клас. Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 13.07.2006 №65 встановлено виплачувати ОСОБА_1 з 01.07.2006 надбавку за вислугу років в розмірі 20 % з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді, у зв`язку з наявністю станом на 01.07.2006 стажу державної служби для виплати надбавки за вислугу років 13 років 7 місяців 20 днів. Наказом Олевського районного суду Житомирської області від 07.05.2007 №37 встановлено виплачувати ОСОБА_1 з 01.05.2007 надбавку за вислугу років в розмірі 20 % з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді, у зв`язку з наявністю станом на 01.05.2007 стажу державної служби для виплати надбавки за вислугу років 14 років 7 місяців 14 днів. На підставі рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу від 26.06.2009 ОСОБА_1 наказом Олевського районного суду Житомирської області від 03.07.2009 №13-к було присвоєно четвертий кваліфікаційний клас судді. Відповідно до інформації, вказаній в наказі Олевського районного суду Житомирської області від 10 січня 2012 року №2-к станом на 01.01.2012 стаж роботи ОСОБА_1 становив 19 років 1 місяць 2 дня, а розмір надбавки за вислугу років 40 %. Дослідивши наявні у матеріалах справи розрахункові листи на виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за 2007- 2011 роки суд встановив, що: - в 2007 році розмір надбавки за вислугу років, яка виплачувалась позивачу, становив 553,00 грн, що становить 20 % від його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас (2490,00 грн (посадовий оклад) + 275,00 грн (доплата за кваліфікаційний клас) * 20 % = 553,00 грн); - в 2008 році розмір надбавки за вислугу років, яка виплачувалась позивачу, становив 553,00 грн, що становить 20 % від його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас (2490,00 грн (посадовий оклад) + 275,00 грн (доплата за кваліфікаційний клас) * 20 % = 553,00 грн); - в 2009 році розмір надбавки за вислугу років, яка виплачувалась позивачу, становив 553,00 грн, що становить 20 % від його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас (2490,00 грн (посадовий оклад) + 275,00 грн (доплата за кваліфікаційний клас) * 20 % = 553,00 грн); - в 2010 році розмір надбавки за вислугу років, яка виплачувалась позивачу, становив 558,00 грн, що становить 20 % від його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас (2490,00 грн (посадовий оклад) + 300,00 грн (доплата за кваліфікаційний клас) * 20 % = 558,00 грн); - в 2011 році розмір надбавки за вислугу років, яка виплачувалась позивачу, становив 558,00 грн, що становить 20 % від його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас (2490,00 грн (посадовий оклад) + 300,00 грн (доплата за кваліфікаційний клас) * 20 % = 558,00 грн); Відтак, в спірний період з 27.06.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 розмір надбавки за вислугу років, що виплачувалась ОСОБА_1 , визначався як відсоткове відношення від суми його посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас. Вважаючи, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області протиправно не враховувало посадовий оклад, доплату за кваліфікаційний клас, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, відпускні, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, премію, інші доплати та індексацію заробітної плати при визначенні йому розміру надбавки за вислугу років у спірний період, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Таким чином, спірним в цих правовідносинах є питання правильності визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років в періоди з 27.06.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012, а саме: у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, який включає посадовий оклад, доплату за кваліфікаційний клас, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, відпускні, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, премію, інші доплати та індексацію заробітної плати. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Згідно частини четвертої статті 44 Закону від 15.12.1992 №2862-XII «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-ХІІ, який втратив чинність з 01.01. 2012) суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Статтею 113 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі - Закон № 3235-IV) установлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону № 2862-ХІІ, від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям. Таким чином, з 01.01.2007 вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ. Згідно підпункту «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28.12. 2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону № 2862 слова «загальної суми щомісячного заробітку» замінено словами «посадового окладу». Рішенням від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу ІІ Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін. Таким чином, в період з 01 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Водночас, після 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) частина четвертої статті 44 Закону № 2862-ХІІ передбачала, що надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 (яка набрала чинності з 01.03.2008) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Отже, після 22.05.2008, тобто з часу ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-XII та Постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років. Суд зазначає, що виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22.05.2008 - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-XII, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - Постанову №

865. Правильність зазначеної позиції була також підтверджена і правовим висновком Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа № 816/301/16), Верховним Судом України у постановах від 13.01.2015 (№ 21-582а14) та від 20.09.2017 (№ 2а-19282/10/0570). При цьому, Законами про Державний бюджет України на 2007, 2009, 2010, 2011 роки обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям, як це було зроблено підпунктом «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не встановлювалися. Відтак, виходячи із визначених у частині третій статті 7 КАС України (частина четверта статті 9 КАС України на час виникнення спірних правовідносин) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що в період з 27.06.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 01.01.2012, позивач мав право на нарахування і виплату йому надбавки за вислугу років, розрахованої у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку, який включає посадовий оклад, доплати до посадового окладу, доплату за кваліфікаційний клас, надбавку за виконання особливо важливої роботи, премій всіх видів, відпускних, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки (матеріальної допомоги на оздоровлення), матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, інших доплат та нарахувань, нарахувань, індексації доходу. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19. Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років, розрахованої у відсотках від посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 за період з 27.06.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 перерахунок надбавки за вислугу років, визначивши її розмір від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, та здійснити йому виплату перерахованої надбавки, з урахуванням раніше виплачених сум . Крім того, виплата за період з 27.06.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 надбавки за вислугу років призвело до отримання ним у зменшеному розмірі заробітної плати за вказаний період. Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації. Частиною п`ятою статті 44 Закону № 2862 встановлено, що суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Відповідно до пп. 2 п. 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання судді відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати. Пунктами 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року. Одержаний результат, перемножується на число календарних днів відпустки. Отже, сума заробітної плати за період відпустки судді залежить від виплат, які нараховуються судді за 12 календарних місяців роботи. За таких обставин, вказані виплати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань залежать від розміру заробітної плати судді. Додатковий посадовий оклад та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у спірному періоді виплачувались позивачу при наданні щорічної основної відпустки відповідно до пп. 2 п. 2-1 Постанови про оплату праці суддів № 865 від 03.09.2005, відповідно до яких у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України "Про статус суддів", а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді. У зв`язку із встановлення судом наявності підстав для здійснення перерахунку надбавки за вислугу років, тобто сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі цих складових. Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)). За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)). Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог за зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період за період з 27.06.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012 (з урахуванням проведених виплат) заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за вказані періоди. Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ(далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159(далі - Порядок №159). Відповідно до ст. 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону №2050-IIIпередбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Відповідно до п. 1 Порядку №159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Пунктом 2 Порядку №159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Відповідно до абз. 6 п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) виплата громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Відповідно до статті 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІвиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17) від 15 квітня 2019 року (справа №727/7818/16-а). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер. Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, зазначила, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такий висновок суду касаційної інстанції підтриманий у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20. Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що в період з 27.06.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 01.01.2012 позивачу не виплачувалась надбавка за вислугу років в належному розмірі, що в свою чергу призвело до отримання зменшеному розмірі заробітної плати за вказаний період. В судовому порядку позивачем такі обставини доведені, а тому позивач має право на виплату компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а. З огляду на зазначене позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.