Постанова 4857 № 460/7924/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7924/24 пров. № А/857/29555/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (головуюча суддя: Недашківська К.М., місце ухвалення - м. Рівне, повний текст рішення складений 10.10.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,- встановив: ОСОБА_1 , 19.07.2024 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо призову його під час мобілізації та направлення його до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ); - визнати протиправним та скасувати наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині про його зарахування № 141 від 18.05.2024; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 звільнити його з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та виключити позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Обґрунтовує позов тим, що у спірному випадку, протягом усього часу вчинення щодо нього дій, спрямованих на його мобілізацію, останнім своєчасно та послідовно висловлювалась позиція щодо сповідування ним віровчення, яке не допускає користування зброєю та належності до релігійної громади євангельських християн-баптистів, а також про наявність підстав для заміни виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу. Відповідна заява подавалась безпосередньо для службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 до прийняття рішення про його мобілізацію. Відтак, при прийнятті будь-яких інших подібних рішень та вчинення дій щодо його фактичної мобілізації позивача, як суб`єкту владних повноважень, було достеменно відомо про наявність у нього релігійних переконань, які не допускають користування зброєю, дійсна його належність до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, а також про готовність останнього до виконання покладеного на нього обов`язку у спосіб, визначений частиною четвертою статті 35 Конституції України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції допущено посилання на недоведені обставини (що визнані судом встановленими), наведено висновки, що не відповідають встановленим обставинам справи, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому просить скасувати рішення і прийняти нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити повністю. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що суб`єктом владних повноважень не забезпечено виконання повноважень, вчинення дій та оформлення документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов та його виконання, а вчинені відповідачем дії суперечать його повноваженням, а саме: Згідно частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, а також частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни зобов`язані прибувати (з`являтись) до ТЦК лише за викликом. У цій справі встановлено і відповідачем не оспорюється, що жодні заходи оповіщення щодо позивача не застосувались і ІНФОРМАЦІЯ_3 не видавалось та не вручалось позивачу жодної повістки (ні на уточнення даних, ні на відправку), а так само жодного мобілізаційного розпорядження. На переконання сторони позивача, непроведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби та відсутність відповідної належним чином оформленої постанови є підставою для безумовного висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, на особливий період. Також зазначає, що жодних заходів професійно-психологічний відбору відносно позивача не було організовано та проведено і висновки щодо придатності не формувались. Таким чином, відповідачем не виконано вимоги пункту 11 Положення про ТЦК № 154 та не забезпечено дотримання Інструкції з організації професійно-психологічного відбору, що затверджена Наказом МОУ № 272 від 12.09.2022, що унеможливлювало прийняття обґрунтованого та законного рішення щодо мобілізації позивача. Крім того зазначає, що жодним національним законом, у розумінні терміну «закон», яке прийнято Конвенцією та Конституцією України, не передбачено право держави на втручання у свободу сповідувати свою релігію або переконання, в тому числі, не запроваджено жодного обмеження або припинення права на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. Відтак вважає, що виконання обов`язків перед державою особами, які підпадають під гарантії передбачені частиною четвертою статті 35 Конституції України та частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII, здійснюється шляхом проходження служби, яка повністю відокремлена від військової служби. При цьому, надання особі такої невійськової служби та її проходження за жодних обставин не може вважатись ухиленням від виконання військового обов`язку або його невиконанням. Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом встановлено, що відповідно до довідки Релігійної громади Євангельських баптистів, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 є членом релігійної громади Євангельських християн баптистів, що проводить богослужіння за адресою: АДРЕСА_1 ; Водне хрещення прийняв у 2016 році; за своїм віровченням релігійна громада відноситься до напрямку євангельських християн баптистів; відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.199 № 2066 релігійні громади євангельських християн баптистів знаходяться у «Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю» (а.с. 29). ОСОБА_1 15.05.2024 був затриманий військовослужбовцями прикордонного оперативно-розшукового відділу, після чого його поміщено СП « ІНФОРМАЦІЯ_6 », де утримувався до 17.05.2024 о 11:10 та в подальшому його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 18.05.2024 подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про наявність релігійних переконань та не можливість проходити військову службу зі зброєю у руках та виконання обов`язків військовослужбовця, що передбачають її використання та застосування, відсутність наміру ухилятись від виконання обов`язків передбачених законами (а.с. 26). Відповідно до Довідки ВЛК від 15.05.2024 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби (а.с. 139). Старшим військової команди, до складу якої входив ОСОБА_1 , під час приймання військовозобов`язаних 18.05.2024, відповідальним посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 , були надані: військовий квиток на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с. 145); обліково-послужна картка ОСОБА_1 до військового квитка серії НОМЕР_2 ; довідка військово-лікарської комісії № 7418 від 15.05.2024 (згідно з цією довідкою ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби); поіменний список військовозобов`язаних, які призвані та відправлені з ІНФОРМАЦІЯ_2 вих. № 7419 від 17.05.2024. Після здійснення приймання особового складу, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 141 від 18.05.2024 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 (далі - Наказ № 141) (а.с. 153). Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідачів не допущено жодних порушень вимог законодавства щодо позивача. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Як передбачено частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Положеннями статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Поряд з цим, ст. 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. У відповідності до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий обов`язок включає проходження військової служби. За правилами частини 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Статтею 3 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Слід розмежовувати поняття призов громадян України на строкову військову службу та призов громадян України на військову службу під час мобілізації. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 2232-ХІІ, для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (частина третя статті 15 Закону № 2232-XII). Порядок організації підготовки та проведення призову громадян України на строкову військову службу визначається цим Законом і нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України (частина п`ята статті 15 Закону № 2232-XII). Для проведення призову громадян України на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії (частина перша статті 16 Закону № 2232-XII). На районні (міські) призовні комісії покладається, зокрема надання призовникам відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених статтею 17 цього Закону (частина третя статті 16 Закону № 2232-XII). Згідно з абзацом 4 частини 13 статті 17 Закону № 2232-XII відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається громадянам призовного віку священнослужителям, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку, на час виконання обов`язків священнослужителя. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Частиною 8 статті 4 Закону № 3543-ХІІ визначено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється. Стаття 23 Закону № 3543-ХІІ містить перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках. З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 посилається на те, що є членом релігійної громади Євангельських християн баптистів, а відтак має право на заміну військової служби альтернативною. Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Статтею 1 Закону № 2232-ХІІ врегульовано, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-ХІІ (далі - Закон № 1975-ХІІ). Відповідно до статті 1 Закону № 1975-ХІІ, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. За правилами статті 2 Закону № 1975-ХІІ, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Частиною 1 статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону № 1975-ХІІ). Згідно статті 5 Закону № 1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України. Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення № 2066). Пунктами 2, 3 Положення № 2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією. З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме «строкової військової служби». Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі. Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. Враховуючи те, що позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, в розумінні частини першої статті 15 Закону № 2232-XII, підстави для заміни військової служби альтернативною були відсутні. Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487), визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям. Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154). Відповідно до пункту 8 Положення № 154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Абзацом одинадцятим пункту 9 Положення № 154 закріплено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Згідно з абз. 8 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів. Відповідно до п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. За змістом частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Підпунктом 10 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що військовозобов`язані повинні звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов`язку громадян України. Отже, на ІНФОРМАЦІЯ_7 покладено обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Як зазначалось вище, згідно з Довідкою ВЛК від 15.05.2024 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби. При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи, позивач під час проходження військової служби жодних скарг на стан здоров`я не заявляв та за медичною допомогою не звертався. З наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_2 під час мобілізації та направлення його до Військової частини НОМЕР_1 необхідно відмовити. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до списків особового складу, слід зазначити наступне. Відповідно до частин 2, 5 і 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі Закон № 3543-XII) загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа. Як передбачено ч. 5 статті 22 Закону № 3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Статтею 23 Закону № 3543-XII, визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Цією нормою не передбачене право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які мають право на заміну строкової військової служби альтернативною (невійськовою) службою. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008). За приписами пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Як зазначалось вище, старшим військової команди, до складу якої входив ОСОБА_1 , під час приймання військовозобов`язаних 18.05.2024, відповідальним посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 , були надані: військовий квиток на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с. 145); обліково-послужна картка ОСОБА_1 до військового квитка серії НОМЕР_2 ; довідка військово-лікарської комісії №7418 від 15.05.2024 (згідно з даною довідкою ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби); поіменний список військовозобов`язаних, які призвані та відправлені з ІНФОРМАЦІЯ_2 вих. № 7419 від 17.05.2024. Після здійснення приймання особового складу, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №141 від 18.05.2024 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 . Відтак, дії щодо зарахування позивача до списків Військової частини НОМЕР_1 здійснювалися посадовими особами військової частини виключно в межах Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Положення про проходження військової служби в Збройних Силах України» та Наказу МВС № 73 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України». При цьому, позивач не вказав, в чому, на його думку, полягає протиправність наказу від 18.05.2024 № 141 про зарахування останнього до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та які норми законодавства порушені Військовою частиною НОМЕР_1 під час його винесення. Крім того, ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження факту звернення до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо неможливості проходження військової служби як такої, що суперечить його релігійним переконанням. За змістом пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби визначає Закон № 2232-XII). Пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Отже, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця. При цьому, наказ від 18.05.2024 №141 є виконаним з моменту зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що є початком проходження військової служби. З цієї дати (18.05.2024) припинились правовідносини щодо призову позивача на військову службу та виникли правовідносини між позивачем та Державою Україна щодо проходження військової служби, врегульовані Законом № 2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження військової служби. Суд апеляційної інстанції, окрім іншого, зауважує, що індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, наказ від 18.05.2024 № 141 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача, направлення його для проходження військової служби та зарахування до особового складу військової частини. Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові. У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21). Таким чином, скасування після реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії , порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності. Скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов. Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Частиною 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зокрема, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання. При цьому, пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Пунктом 233 Положення № 1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ і організацій, кораблів і підрозділів і створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції. За змістом пункту 11.1 розділу 11 Інструкції від 26.05.2014 року № 333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням № 1153/2008, і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби. При цьому, проекти наказів до подання їх на підпис командирам (керівникам) повинні бути перевірені (вичитані), звірені з документами персонального обліку військовослужбовців та завізовані на звороті останнього аркуша наказу безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою. Зразок звороту останнього аркуша наказу наведено в додатку 52 до цієї Інструкції (пункт 12.10 Інструкції № 333). Після цього проекти наказів проходять правову експертизу в юридичній службі. Віза посадової особи юридичної служби проставляється на звороті кожного аркуша першого примірника наказу (пункт 12.11 Інструкції № 333). Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Пунктом 1.5 Інструкції від 10.04.2009 № 170 визначено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби. Згідно з пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції від 10.04.2009 року № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Таким чином, виключенню особи зі списків особового складу військової частини, передує винесення наказу військової частини про звільнення військовослужбовця, зокрема на підставі рапорту останнього про звільнення зі служби, розгляд якого відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про припинення проходження служби та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити останнього зі списків особового складу військової частини. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачі, діяли на підставі закону та в межах своїх повноважень. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат на користь відповідача не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 460/7924/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін