Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4798/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/4798/24 пров. № А/857/20318/24 Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Друзенко Н.В. в м. Рівне) у справі № 460/4798/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби та зобов`язання звільнити з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідки ЛКК №208 від 02.05.2023 потребує постійного стороннього догляду. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він був призваний на військову службу під час мобілізації, станом на дату звернення з цим позовом до суду проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Зазначає, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки ЛКК №208 від 02.05.2023 потребує постійного стороннього догляду. За наведеного, позивач вважає, що має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Бажаючи реалізувати своє право на звільнення з військової служби на підставі вказаної норми, позивач 11.03.2024 звернувся з відповідним рапортом та необхідними документами, однак 23.04.2024 отримав відповідь ТВО командира військової частини НОМЕР_1 про відмову, з покликанням на те, що рішення ЛКК не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України. Однак, позивач вважає зазначену відмову протиправною. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, що діяла до викладення статті 26 Закону №2232-XII в новій редакції за Законом №3633-IX від 11.04.2024, що набув чинності з 18.05.2024), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи належними і достатніми для підтвердження того, що батько позивача потребує постійного догляду, а відтак і приходить до висновку, що ОСОБА_1 мав повне право звільнитися з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком. Також суд повністю відхилив доводи апелянта про те, що висновок ЛКК не може бути визнаний як документ для звільнення позивача зі служби, з огляду на те, що згідно положень постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 підтвердженням необхідності постійного стороннього догляду для осіб понад 18 років є висновок МСЕК, а не ЛКК. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач призваний на військову службу по мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану 25.02.2022 військовою частиною НОМЕР_2 . В подальшому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №38-РС від 21.02.2024 переведений для подальшого проходження військової служби до 305 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 17.02.1924, що видане повторно на підставі актового запису №15 від 06.08.1981, батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.80). Разом з тим, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.84). ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має рідного брата - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який з 25.02.2022 також перебуває на військовій службі, але у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.85, 100, 102-114). Відповідно до довідки ЛЛК №208, що видана КНП «Демидівська ЦРЛ» Демидівської селищної ради 02.05.2023, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, як невиліковно хворий, який через порушення функцій організму не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись. Цією ж довідкою йому підтверджено такий діагноз: «Хронічний ерозивний гастродуоденіт. Важка білково-ентерична харчова недостатність. Кахексія. Вторинна дисметаболічна КМП. Синусова стійка тахікардія СН I-II ст. Полінейропатія нижніх кінцівок. Жировий гепатоз. Вторинний коліт.» (а.с.86). 29.06.2023 за №316 ЛКК КНП «Демидівська ЦРЛ» надала Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі по формі №080-4/о, яким рекомендувала ОСОБА_2 отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.92). 29.06.2023 за №317 ЛКК КНП «Демидівська ЦРЛ» надала Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі по формі №080-2/о, яким рекомендувала ОСОБА_2 отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.93). Довідкою про склад сім`ї №167/09-16/23 05.05.2023, що видана Боремельською сільською радою підтверджено, що до складу сім`ї ОСОБА_1 , входить батько ОСОБА_2 та брат ОСОБА_4 . При цьому в довідці міститься відмітка про те, що ОСОБА_4 в сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає (а.с.90). 11.03.2024 ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини, а саме через необхідність постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідки ЛКК від 02.05.2023 №208 потребує постійного стороннього догляду (а.с.8). Командир взводу резерву 305 запасної роти та командир 305 запасної роти військової частини НОМЕР_1 клопотали по суті рапорту старшого солдата ОСОБА_1 . До рапорту було додано: засвідчені копії: паспорта, довідки РНОКПП та свідоцтва про народження ОСОБА_1 , паспорта, довідки РНОКПП та пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , а також оригінали: довідки №1490/969нт від 05.07.2023 щодо перебування на військовій службі ОСОБА_4 , довідки ЛКК №208 від 02.05.2023, акту обстеження матеріально - побутових умов сім`ї №188/09-16/23 від 31.05.2023, довідки про склад сім`ї №167/09-16/23 від 05.05.2023, акту встановлення факту здійснення догляду №1 від 07.02.2024, висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №316 від 29.06.2023, висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, довідки Боремельської сільської ради Рівненської області №168/09-16/23 від 05.05.2023, довідки КУ «Центр з надання соціальних послуг» Боремельської сільської ради №23 від 24.05.2023 (а.с.80-95). 23.04.2023 військова частина НОМЕР_1 надала письмову відповідь щодо розгляду рапорта ОСОБА_1 за №1488/5/1975, в якій вказала, що командування військової частини не вбачає підстав для звільнення, оскільки до рапорта не додано належних документів які б підтвердили можливість на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232- ХІІ, з вказівкою на те, що на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 було додано медичний висновок ЛКК, а не висновок МСЕК (а.с.9-10). Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту г пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з п. 20 ч. 1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні. При цьому, Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації. Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частинами 3, 4, 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до пп.«г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008). Підпунктом 2 п. 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час загальної мобілізації. 11.03.2024 ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини, а саме через необхідність постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до довідки ЛКК від 02.05.2023 №208 потребує постійного стороннього догляду (а.с.8). Командир взводу резерву 305 запасної роти та командир 305 запасної роти військової частини НОМЕР_1 клопотали по суті рапорту старшого солдата ОСОБА_1 . В свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 надала письмову відповідь щодо розгляду рапорта ОСОБА_1 за №1488/5/1975, в якій вказала, що командування військової частини не вбачає підстав для звільнення, оскільки до рапорта не додано належних документів які б підтвердили можливість на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232- ХІІ, з вказівкою на те, що на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 було додано медичний висновок ЛКК, а не висновок МСЕК (а.с.9-10). Відтак, спірним у даному випадку, як вірно зазначив суд першої інстанції, є питання допустимості рішення ЛКК для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком позивача та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами. Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі Положення № 1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. За правилами пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Підпунктом 1 пункту 11 вказаного Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків. Таким чином, аналіз норм Положення № 1317 дає суду підстави для висновку, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності. Комісія, у свою чергу, при встановленні особі інвалідності, також встановлює, чи потребує така особа в стороннього нагляду, догляду або допомоги чи реабілітації. При цьому, суд відмічає, що Положення № 1317 не наділяє медико-соціальні експертні комісії надавати довідки про потребу в постійному сторонньому догляді особам, яким інвалідність не встановлена. У свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку. Із аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК. Аналогічний підхід щодо застосування норм права щодо надання висновків ЛКК про необхідність постійного догляду як підстав для реалізації законодавчих положень, пов`язаних з проходженням військової служби, застосовано Верховним Судом у постановах від 21.02.2024 справа №120/1909/23 та від 11.04.2023 справа №420/16689/23, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Крім цього, суд першої інстанції вірно зазначив, що наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» №407 від 09.03.2021 затверджено також форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та Інструкцію щодо її заповнення. Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової докуметації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №110 від 14.02.2012, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859. Оцінюючи фактичні обставини цієї справи крізь призму наведених норм права та висновків Верховного Суду, викладених у згаданих вище постановах, щодо допустимості рішення ЛКК на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду та звільнення із військової служби за сімейними обставинами, суд зауважує на тому, що позивач разом з рапортом надав: Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форми №080-4/о) ЛКК КНП «Демидівська ЦРЛ» за №316 від 29.06.2023, Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форми №080-2/о) ЛКК КНП «Демидівська ЦРЛ» за №317 від 29.06.2023, якими ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а також довідку ЛЛК №208, що видана КНП «Демидівська ЦРЛ» Демидівської селищної ради 02.05.2023, за змістом якої ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, як невиліковно хворий, який через порушення функцій організму не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись. Враховуючи наведене вище колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи належними і достатніми для підтвердження того, що батько позивача потребує постійного догляду, а відтак і приходить до висновку, що ОСОБА_1 мав повне право звільнитися з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком. Щодо доводів апелянта про те, що висновок ЛКК не може бути визнаний як документ для звільнення позивача зі служби, з огляду на те, що згідно положень постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 підтвердженням необхідності постійного стороннього догляду для осіб понад 18 років є висновок МСЕК, а не ЛКК то апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови №

413. Що стосується доводів апелянта про необхідність доведення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за хворим батьком позивача, то суд зауважує, що відповідач безпідставно наполягає на застосуванні умов для звільнення позивача з військової служби, які передбачені абзацом восьмим підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, оскільки позивач звертався до відповідача з вимогою звільнити його з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, тим більше що саме цей абзац поширюється на випадки необхідності здійснення постійного догляду за хворими батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність відмови відповідача звільнити позивача з військової служби та, що його (позивача) порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 . При цьому, суд першої інстанції вірно відхилив доводи сторони відповідача про наявність у нього в спірних правовідносинах дискреційних повноважень під час вирішення питання про звільнення позивача з огляду на таке. Враховуючи, що норма абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у відповідній редакції) містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я, - звільняються з військової служби під час воєнного стану, тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства. Аналогічні правові висновки з даного питання наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23, від 30.06.2024 у справі №140/8768/23 та від 06.06.2024 у справі №140/25460/23. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 460/4798/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар