Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/2637/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/2637/23 пров. № А/857/14833/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Носа С.П., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року (судді Мартиць О.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 04.08.2023) у справі №500/2637/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 31.05.2023 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби ОСОБА_1 , за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що суд першої інстанції рішенням встановив, що необхідність тітки позивача, яка є особою з інвалідністю І групи у постійному сторонньому догляді не є підставою для позивача у звільненні його від проходження військової служби, оскільки на думку суду, необхідність у здійсненні (огляду особи не дорівнює обов`язку позивача здійснювати такий догляд. Вважає, що таке трактування закону судом, є необґрунтованим, (скільки формулювання «обов`язок здійснювати постійний догляд» не закріплено в Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу», а є суб`єктивним трактуванням чинного законодавства. Зокрема абзац 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить формулювання, що «військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час воєнного стану, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи». Суд приймаючи рішення у справі, а відповідач, приймаючи рішення щодо рапорту позивача, повинен трактувати закон виходячи із формулювань, якими він викладений. Законодавець не вказав, що військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби через обов`язок постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а саме через «необхідність здійснювати догляд». Зазначає, що суд, а також, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, взяв на себе повноваження із тлумаченням законодавства та не діяв відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Акцентує увагу суду на тому, що законодавець формуючи підстави для звільнення військової служби виходив з тієї логіки, що необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи є окремою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Натомість, необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), тобто за особами щодо яких у військовослужбовців відповідно до норм Сімейного кодексу України, є потенційний обов`язок щодо їх утримання, є окремою підставою для звільнення з військової служби відповідно до абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Отже, можна дійти до висновку, що законодавець в контексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не ототожнює поняття «необхідності» та «обов`язку» здійснювати догляд як це зробив суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення. Звертає увагу апеляційного суду, що апелянт подаючи рапорт на звільнення з військової служби додав усі необхідні документи які підтверджують необхідність здійснення ним постійного догляду за його тіткою: документи, що підтверджують інвалідність тітки, документи, які підтверджують, що лише він може здійснювати такий догляд, висновок лікарської комісії та згода позивача такий догляд надавати. Рідна тітка позивача ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, і відповідно до Довідки до Висновку МСЕК, інвалідність встановлена довічно і вона потребує постійного стороннього догляду, у неї відсутні чоловік, діти та внуки чи інші особи, які б могли здійснювати такий догляд за нею. Як зазначалось у позовній заяві, саме позивач до його мобілізації постійно проживав із нею та доглядав за нею. Разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані рідний брат позивача і його мама, проте вони фактично не проживають там, оскільки уже тривалий час проживають за кордоном, що підтверджується відомостями Акта обстеження житлових умов №16 від 07.02.2023. Враховуючи вказане, саме на позивача ОСОБА_1 лежить фактичний обов`язок по догляду за тіткою, він не може залишати її і надалі в безпорадному стані, про що він вказував у своєму рапорті від 08.02.2023. Варто акцентувати увагу на тому, що системний аналіз абз. 7 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності наявності інших осіб які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи. Для порівняння, в абзаці 8 пп. «г» ч. 4 вказаної статті, законодавець чітко прописав, що якщо догляд здійснюється за особою з ІІ групою інвалідності то звільнення військовослужбовця з військової служби можливе лише за відсутності інших, крім військовослужбовця, осіб які можуть здійснювати такий догляд. Також зазначає, що при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення ним були допущені й процесуальні порушення, зокрема, не взято до увага той факт, що відповідач подав відзив із пропущенням процесуального строку, при цьому не клопотаючи про поновлення такого строку, не зважаючи, на це суд прийняв відзив до розгляду. Також, суд першої інстанції, абсолютно не взяв до уваги аргументів позивача викладених у відповіді на відзив та не надав їм оцінку, обмежившись лише зазначенням у судовому рішенні того, що відповідно числа представником позивача була подана відновить на відзив. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є військовослужбовцем за мобілізацією, з 25.06.2022 по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.9, 42, 43). 08.02.2023 солдат ОСОБА_1 направив командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, що підтверджується відповідними документами, що додаються до рапорту: 1) Копія висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку від 11.01.2023 №15; 2) Копія висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг №168 від 06.02.2023; 3) Копію довідки МСЕК №064734 від 22.10.2003; 4) Акт №16 обстеження житлово-побутових умов проживання від 07.02.2023; 5) Довідка Козівської селищної ради Тернопільської області №94/3-16 від 07.02.2023; 6) Рішення Відділу соціального захисту населення Козівської селищної ради Тернопільської області 3114 від 07.02.2023; 7) Копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 (тітка позивача); 8) Копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 (батька позивача); 9) Копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 07.02.2023; 10) Копія свідоцтва про зміну імені НОМЕР_3 від 07.02.2023; 11) Копія паспорта ОСОБА_2 ; 12) Заява про згоду отримувати соціальні послуги від 26.01.2023; 12) Заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 26.01.2023 (арк.спр.15-16). Відповідні документи також долучені до позовної заяви, крім заяв про згоду від 26.01.2023 та містяться в матеріалах справах (а.с.19-28). Листом від 19.04.2023 №692/2304 Командування військової частини НОМЕР_1 повідомило солдата ОСОБА_1 про розгляд вказаного рапорту та про відсутність підстав для його звільнення з лав Збройних Сил через сімейні обставини (для догляду за рідною тіткою) (а.с.29). Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні. При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008). Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходить військову службу за призовом під час загальної мобілізації з 25.06.2022. ОСОБА_1 08.02.2023 направив командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, що підтверджується документами долученими до рапорту. Листом від 19.04.2023 №692/2304 Командування військової частини НОМЕР_1 повідомило солдата ОСОБА_1 про розгляд вказаного рапорту та про відсутність підстав для його звільнення з лав Збройних Сил через сімейні обставини (для догляду за рідною тіткою). Згідно довідки Козівської селищної ради Тернопільської області №94/3-16 від 07.02.2023 у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки МСЕК №064734 від 22.10.2003, ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, у неї довічно встановлена І група інвалідності. Згідно із висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №15 ЛКК від 11.01.2023 у ОСОБА_2 встановлений діагноз синдром Дауна та гіпертонічна хвороба II ступеня, однак вказаний висновок не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за його тіткою ОСОБА_2 , а є Рекомендацією соціальної послуги і в даному висновку підкреслено отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що стосується ОСОБА_2 також колегія суддів враховує, що заяви про згоду отримувати соціальні послуги від 26.01.2023 та про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 26.01.2023 до матеріалів справи не долучені. При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23.09.2020 №

859. Висновком №168 від 06.02.2023 про результати комплексного визначенню індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, встановлено, що ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду. Відповідно до акту №16 від 07.02.2023 про обстеження житлових умов проживання, що виданий Козівською селищною радою за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_1 (який на момент складання акту перебував на військовій службі), також зареєстровані, але не проживають ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , рідний брат позивача) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , мама позивача) - брат та мама позивача перебувають за кордоном. Також встановлено, що станом на момент його складання у житловому будинку за вказаною адресою зареєстрована та проживає ОСОБА_2 , яка є особою, що внаслідок хвороби потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Актом встановлено, що догляд здійснює ОСОБА_1 . Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про неможливість іншими членами сім`ї здійснювати догляд за ОСОБА_2 , оскільки перебування за кордоном брата і мами позивача, що вказано у акті №16 від 07.02.2023 не підтверджується іншими належними доказами, відповідно не може бути поважними причинами для невиконання обов`язків по догляду за ОСОБА_2 і не є підставою для залучення ОСОБА_1 виконувати догляд за його тіткою. Крім того, судом не встановлено, а апелянтом не доведено, що він здійснював догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до призову на військову службу. Також, перебуваючи на військовій службі з 25.06.2022, позивач жодним чином не міг здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що вказано у акті №16 від 07.02.2023 про обстеження житлових умов проживання, що виданий Козівською селищною радою за адресою АДРЕСА_1 . Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем до рапорту на звільнення не надано доказів того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за рідною тіткою, зокрема, про неможливість здійснення такого догляду іншими членами сім`ї та родини, а тому позивач не підтвердив, що він здійснює догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений законом спосіб, також позивачем не долучено до апеляційної скарги документів про призначення його особою, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі. Відносно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуального права оскільки відповідач подав відзив із пропущенням процесуального строку, при цьому не клопотаючи про поновлення такого строку, то колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції у вказаному допущено порушення процесуальних норм, однак таке порушення не вплинуло на правильність прийнятого рішення у даній справі, що у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 317 КАС України не є підставою для скасування або зміни оскарженого рішення суду. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року у справі №500/2637/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді С.П. Нос Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 10.01.2024