Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/15627/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/15627/23 пров. № А/857/20026/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року (головуючого судді Недашківської К.М., ухвалене у письмовому провадженні в м. Рівне повний текст рішення складено 05.10.2023) у справі №460/15627/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Регіонального управління СТрО «Захід») треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 та 102-га окрема бригада територіальної оборони ім. полковника ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30.06.2023 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (Регіонального управління СТрО « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 та 102-га окрема бригада територіальної оборони ім. полковника ОСОБА_2 в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо незвільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю дружини, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 08.05.2023 заступником командира РВП з МПЗ капітаном Шкрібляком Ю.І. було подано рапорт на ім`я командира військової часини НОМЕР_2 про звільнення на підставі пп. «г» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з потребою здійснення постійного догляду за матір`ю дружини. До рапорту додано: оригінал висновку ЛКК №118; акт встановлення факту здійснення догляду; довідку №148; копію свідоцтва про народження дружини; копію паспорту матері дружини; копію паспорту військового; копію паспорту дружини; заяву матері. Листом від 12.06.2023 № 1454/1532 Військова частина НОМЕР_1 повідомила командиру військової частини НОМЕР_3 , що клопотання щодо звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 не реалізовано у зв`язку з не погодженням помічником начальника управління з правової роботи начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 . Вважаючи такі дії відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні. При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації. Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008). Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 за призовом під час загальної мобілізації. В той же час, 08.05.2023 заступником командира РВП з МПЗ капітаном ОСОБА_1 було подано рапорт на ім`я командира військової часини НОМЕР_2 про звільнення на підставі пп. «г» ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з потребою здійснення постійного догляду за матір`ю дружини. До рапорту додано: оригінал висновку ЛКК №118; акт встановлення факту здійснення догляду; довідку №148; копію свідоцтва про народження дружини; копію паспорту матері дружини; копію паспорту військового; копію паспорту дружини; заяву матері. Листом від 12.06.2023 № 1454/1532 Військова частина НОМЕР_1 повідомила командиру військової частини НОМЕР_3 , що клопотання щодо звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 не реалізовано у зв`язку з не погодженням помічником начальника управління з правової роботи начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 . Разом з тим, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову покликався на те, що позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за матір`ю дружини, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби. Однак, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими і передчасними, оскільки відповідачем та Військовою частиною НОМЕР_2 до якої звертався позивач із рапортом не подано будь яких доказів до суду, що поданий рапорт був розглянутий відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого, було прийнято відповідне рішення про його задоволення або відмову із обґрунтуванням, окрім написання листа Військової частини НОМЕР_1 за №1454/1532 від червня 2023 року адресованому Командиру військової частини НОМЕР_3 «Повідомляю Вас, що клопотання від 22 травня 2023 року №1472/4/1598, щодо звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 та капітана ОСОБА_3 не реалізовано у зв`язку з не погодженням помічником начальника управління з правової роботи начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 » (аркуш справи 4). У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»). Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07). В контексті вимог наведених вище положень суд зазначає, що критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем у розглядуваних спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 не прийнято мотивованого рішення за наслідками подання рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 5 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Так, звертаючись з позовом з позовом до суду, ОСОБА_1 просив лише визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо незвільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю дружини, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством і є прийнятним при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами належним чином, тобто Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, а тому для належного захисту порушених прав необхідно зобов`язати суб`єкта владних повноважень розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ на підставі поданого ним рапорту. У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 вказує, що клопотання та рапорт до неї не надходили, тобто є хибним відповідачем, однак вважає, що оскаржуване рішення є законним та аргументованим, аналізуючи вказані доводи колегія суддів вважає, що такі обґрунтування не відповідають матеріалам справи, оскільки як вже було вказано апеляційним судом у листі Військової частини НОМЕР_1 за №1454/1532 від червня 2023 року адресованої Командиру військової частини НОМЕР_3 , - повідомлено, що клопотання від 22 травня 2023 року №1472/4/1598, щодо звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 не реалізовано у зв`язку з не погодженням помічником начальника управління з правової роботи начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів статті 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового про часткове задоволення позову. Колегія суддів наголошує, що в межах даної адміністративної справи судом надана оцінка виключно процедурним аспектам прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та встановлено невідповідність останнього критеріям, які визначені частиною 2 статті 2 КАС України. Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №460/15627/23 скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Регіонального управління СТрО «Захід») треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 та 102-га окрема бригада територіальної оборони ім. полковника ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 08.05.2023 про звiльнення ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобiлiзацiї пiд час воєнного стану за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язати Вiйськову частину НОМЕР_1 розглянути питання про звiльнення ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобiлiзацiї пiд час воєнного стану за сімейними обставинами, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на підставі поданого ОСОБА_1 рапорту від 08.05.2023. У задоволенні решти позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 26.01.2024.