Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3883/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/3883/23 пров. № А/857/1079/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Шевчук С.М., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року (судді Боброва Ю.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/3883/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 26.06.2023 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в якому просить визнати протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у відмові звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 у ході розгляду та при вирішенні рапорта старшого солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 від 17.04.2023 (вх. №1929) про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути та вирішити рапорт старшого солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 від 17.04.2023 (вх. №1929) про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу відповідно до висновків суду, наведених в описовій частині рішення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вважає, що Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Підпунктом 1 пункту 11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків. В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку. Аналіз наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК свідчить що необхідність постійного стороннього догляду за повнолітньою особою відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. За таких обставин, норми Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413 не містять конфлікту щодо їх змісту, оскільки положення Постанови конкретизують суб`єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду. З огляду на відсутність розбіжностей та суперечностей між положеннями Закону №2232-XII та Постанови КМУ №413, висновок суду щодо не приведення Кабінетом Міністрів України своїх актів у відповідність законодавствує помилковим, оскільки як вбачається з доводів вище та підтверджено судовою практикою те що нормами вказаного Закону встановлено загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Постанови №713 розмежовуються повноваження таких органів в залежності від суб`єкта, якому надається відповідний висновок. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу командира в/частини НОМЕР_2 від 03.06.2022 №4 старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у цій в/частині на посаді старшого стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 24). 17.04.2023 ОСОБА_1 подав командуванню в/частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме, через необхідність здійснення постійного догляду за його дідусем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. До рапорта були додані нотаріально засвідчені копії наступних документів: паспорт громадянина України ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; свідоцтво про народження ОСОБА_3 ; паспорт ОСОБА_3 ; довідка РНОКПП ОСОБА_3 ; довідка комунального підприємства «Городенківський некомерційний центр первинної медичної допомоги» Городенківської районної ради Івано-Франківської області від 06.04.2023 №2178; довідка комунального підприємства «Городенківський некомерційний центр первинної медичної допомоги» Городенківської районної ради Івано-Франківської області від 20.06.2023; акт обстеження житлово-побутових умов від 17.03.2023. Рапорт вирішувався по суті в управлінні Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (в/частина НОМЕР_1 ) (а.с. 9, 10-23, 25). За результатами розгляду рапорта старшого солдата ОСОБА_1 командування в/частини НОМЕР_1 листом від 05.05.2023 за №501/3/852 відмовило у його задоволенні через те, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» відсутні підстави для його звільнення, зокрема, до рапорта не додані наступні документи: рішення районної (селищної) ради про затвердження висновку органу опіки і піклування та призначення помічника дієздатній особі, висновок органу опіки та піклування, посвідчення помічника фізичної дієздатної особи, довідка про те, що особа здійснює догляд за особою з інвалідністю. Не погодившись з вказаною відмовою, позивач був вимушений звернутись за захистом порушених прав до суду. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні. При цьому, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації. Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008). Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170). Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач подав рапорт і просить його звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, через необхідність здійснення постійного догляду за його дідусем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Аналізуючи поданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я апеляційний суд зазначає, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дідусем, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є висновок медико-соціальної експертної комісії з урахуванням наступного. В свою чергу, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ містить посилання на таку передумову звільнення з військової служби як «постійний догляд», що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я. В контексті наведеного, суд зазначає, що постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе. Втім, соціальна послуга догляду вдома - це заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавачем і полягає у надання допомоги із самообслуговування особи, яка частково, або повністю втратила, чи не набула здатності до самообслуговування. Отже, терміни, які визначені законодавчо як «постійний догляд» і «догляд вдома» не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання. При здійсненні правозастосування суд має комплексно та системно застосовувати законодавство, враховуючи при цьому мету (ціль) та завдання того чи іншого нормативно-правового акта. Так, наказом Міністерства охорони здоров`я України 09 березня 2021 року № 407 затверджено, крім іншого, форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі також Висновок) та Інструкцію щодо її заповнення (далі - Інструкція № 407). Згідно пункту 4 Інструкції № 407 Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Порядок № 859). Відповідно до пункту 9 Інструкції № 407 Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та м. Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, Висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, Висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб Висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 11 Інструкції № 407). При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки встановлює Порядок №

859. Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету видачі Висновку та його призначення - отримання компенсації за догляд, що не кореспондує із цілями підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317). Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Підпункт 1 пункту 11 Положення № 1317 визначає, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають серед інших: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. У свою чергу, механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу ЛКК за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності та фізичної особи-підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, передбачено Порядком організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189). Пункти 1-3 Розділу IІІ Порядку № 189 визначають, що при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК. ЛКК у своїй діяльності керується стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання медичної допомоги за спеціальностями, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами. До основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). У разі виявлення порушень щодо таких медичних висновків про тимчасову непрацездатність ЛКК виносить на своє засідання питання щодо обґрунтованості формування такого медичного висновку про тимчасову непрацездатність. Здійснює аналіз якості наданих медичних послуг у межах відповідного випадку тимчасової непрацездатності: період, на який сформовано медичний висновок/-ки; обґрунтування потреби формування нового медичного висновку в разі продовження лікування в амбулаторних умовах після стаціонарного лікування; своєчасність направлення хворого до стаціонару при наявності медичних показань з урахуванням профілю захворювання; правильність оформлення медичної первинно-облікової документації; правильність відбору при направленні хворих до санаторно-курортних закладів, реабілітаційних центрів та реабілітаційних відділень санаторно-курортних і спеціалізованих закладів охорони здоров`я; якість надання медичної допомоги; якість ефективності спостереження, оздоровлення хворих, які часто та тривало хворіють; внесення відміток про порушення пацієнтом режиму лікування до медичного висновку про тимчасову непрацездатність; роботу лікуючого лікаря з вивчення і профілактики захворюваності та інвалідності; 5) надає керівнику суб`єкта господарювання за результатами вжиття заходів, визначених у підпункті 4 пункту 3 розділу II цього Порядку, аналіз якості експертизи тимчасової непрацездатності, пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи; 6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК. Пункт 4 Розділу IV Порядку № 189 визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особою, що досягла повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком ЛКК. Колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного стороннього догляду за його дідусем, до рапорту не надав. При цьому, саме на наявності висновку МСЕК як належного медичного документу, який підтверджує необхідність стороннього догляду за хворими батьками, наголошує Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №п/811/1375/16. Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності документів з урахуванням висновку ЛКК, позаяк положення статті 26 Закону №2232-XII, встановлено загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини, а приписи Постанови №1317 розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб`єкта, якому надається відповідний висновок. За приведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем довідка ЛКК не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати лише відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років. Апеляційний суд звертає увагу, що апелянт не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних доказів на підтвердження права на звільнення з військової служби. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволені заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За правилами частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі №300/3883/23 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді С.М. Шевчук В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 11.04.2024