Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6498/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2025 р. Справа № 520/6498/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 29.04.25 по справі № 520/6498/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виконати певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 19 червня 2024 року, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 19 червня 2024 року, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту, у встановленому законом порядку та строк. В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 19 червня 2024 року відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII), оскільки за вимогами підпункту 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40 (далі по тексту Інструкція № 40) такий рапорт має бути розглянутий протягом 30 днів з моменту його реєстрації у стройовій частині, що не мало місця у спірних правовідносинах. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 по справі № 520/6498/25 позов - задоволено. Зроблено вихід за межі позову. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2024р. про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2024р. про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» у строк 10 календарних днів від дати набрання законної сили рішенням суду у справі №520/6498/25. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати у повному обсязі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 520/6498/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та зобов`язання звільнити з військової служби, відмовити за безпідставністю, недоведеністю позовних вимог, а також внаслідок пропуску строку звернення до суду. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про прийняття оскаржуваного рішення з грубим порушенням як норм матеріального так і норм процесуального права, не встановлення обставин справи, які мають вагоме значення для правильного вирішення заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим прийняте рішення є необґрунтованим, передчасним та таким, що підлягає скасуванню. З посиланням на пункт 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту Положення № 1153/2008) зазначив, що судом першої інстанції проігноровано, що виконання даного судового рішення в частині звільнення позивача зі служби не входить до повноважень Військової частини НОМЕР_1 , оскільки відповідне рішення приймається командувачем військ оперативного командування. До того ж, звертаючись до суду із цим позовом лише 21 березня 2025 року, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, при цьому не обґрунтував жодними об`єктивними причинами поважність причин пропуску такого строку. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходить військову службу на штатній військовій посаді у Військовій частині НОМЕР_2 , має військове звання лейтенант, 19.06.2024 склав і подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом Рапорт) у зв`язку із відсутністю інших родичів, здатних забезпечити догляд за рідним братом ОСОБА_2 (який унаслідок виконання військового обов`язку під час захисту Батьківщини і відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України отримав поранення/травму (01.03.2022 - 02.03.2022р.), яка спричинила розлад здоров`я до стану І групи інвалідності). На підставі матеріалів рапорту командиром Військової частини НОМЕР_2 були сформовані матеріали подання про звільнення заявника з військової служби. Супровідним листом від 19.06.2024 матеріали рапорту були спрямовані до Військової частини НОМЕР_1 . До матеріалів справи жодним учасником суспільних відносин не подано доказів прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 будь-якого рішення за Рапортом. Стверджуючи про протиправність бездіяльності відповідача з приводу неприйняття жодного рішення за Рапортом, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги , оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами статей 72-77, 90, 211 КАС України, суд першої інстанції дійшов до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не забезпечено дотримання частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, позаяк не прийнято рішення по суті Рапорту заявника. З огляду на приписи частини 2 статті 5 та частини 2 статті 9 КАС України, статей 17, 65 Конституції України, зважаючи на стан здоров`я рідного брата заявника, а також причини настання такого стану здоров`я, суд вважав за справедливе вийти за межі позову і обтяжити суб`єкта владних повноважень обов`язком прийняти рішення по суті рапорту заявника у строк 10 календарних днів від дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 520/6498/25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. На виконання приписів статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-ХІІ. Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. За нормами частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. За визначенням, наведеним у частині шостій статті 2 Закону № 2232-ХІІ, видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Положеннями Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII (далі по тексту - Закон № 1932-XII) встановлено засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони. Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був призваний на війську службу під час дії особливого періоду на території України та, у подальшому, висловив небажання продовжувати військову службу через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1). Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_3 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України. Пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням визначено Інструкцією №

40. Пунктом 2.1.6 Інструкції № 40 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку. Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції). Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі Інструкція № 735). Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону. У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів. З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви). Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 по справі № 280/7446/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування. Колегією суддів встановлено, що 19.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи. На підтвердження зазначених у рапорті обставин позивачем було долучено, зокрема, нотаріально засвідчені копії: - акту встановлення факту здійснення догляду; - паспорту громадянина України НОМЕР_4 , виданого 11.02.2011, Міловським РВУМС України в Луганській області; - картки платників податків НОМЕР_5 ; - довідки внутрішньо переміщеної особи; - свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ; - паспорту громадянина України НОМЕР_7 , виданого 09.02.2023 органом 8029; - свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 ; - довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 19930604-10771; - довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 765976; - посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_9 ; - довідки ВЛК; - довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України; - довідки про обставини поранення. Командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 складено подання про звільнення лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І групи. Отримання вказаного рапорту ВЧ НОМЕР_1 підтверджується відміткою про реєстрацію документа за вих. № 1302 від 19.06.2024. Водночас, будь-яких відомостей про те, що позивачу була надана відповідь на рапорт від 19.06.2024 матеріали справи не містять. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В обґрунтування правомірності своїх дій відповідачем у апеляційній скарзі зазначено, що листом від 08.07.2024 відповідач повідомив позивача про неможливість погодження рапорту через відсутність документів, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї, що можуть здійснювати догляд за членом сім`ї першого ступеня споріднення. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять ані листа від 08.07.2024, ані доказів його надсилання позивачу. У свою чергу, наявність або відсутність інших членів сім`ї, що можуть здійснювати догляд за членом сім`ї першого ступеня споріднення жодним чином не нівелює обов`язок відповідача належним чином здійснювати свої обов`язки щодо надання наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення. При цьому, в межах даної справи суд апеляційної інстанції не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби за абзацом 4 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки суб`єктом владних повноважень відповідне рішення ще прийнято не було. Крім того, оскільки відомостей про те, що позивач отримував у передбачений законодавством спосіб та строк відповідь на свій рапорт від 19.06.2024, матеріали справи не містять, підстави вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом у колегії суддів також відсутні. За встановлених у справі обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розгляду відповідачем рапорту позивача від 19.06.2024, колегія суддів дійшла висновку про допущення ВЧ НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо нездійснення розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві. У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи. В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб. У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави. Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку. Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» у строк 10 календарних днів від дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 520/6498/25. При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав відповідача звільнити позивача з військової служби, оскільки резолютивна частина спірного рішення містить зобов`язання із прийняття рішення по суті рапорту, а не про звільнення з військової служби. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 по справі № 520/6498/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій