Постанова 4851 № 520/6639/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р. Справа № 520/6639/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О.) у справі №520/6639/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 21.01.2025; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.01.2025; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.01.2025 та прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (через сімейні обставини у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років). - стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 , витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.01.2025 року про звільнення з військової служби на підставі абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти за наслідками його розгляду відповідне рішення. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги зазначає, що у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) та не дотримання позивачем вимог наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 - рапорт позивача було повернуто на доопрацювання. Зазначає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби є правомірною. Посилається на те, що відповідач діяв в межах чинного законодавства України. Вказує, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 21.01.2025 повернуто на доопрацювання разом з доданими документами, а тому в розпорядженні відповідача зазначені документи - відсутні. Відтак, висловлює незгоду із зобов`язальною частиною оскаржуваного рішення суду, вважаючи її такою, що неможливо виконати без зобов`язання позивача подати відповідний рапорт з доданими документами. Крім того, посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом, який передбачений ч.5 ст.122 КАС України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що рішення суду постановлене у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника необґрунтовані, просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач перебуває на військовій службі за контрактом, укладеним з 30.07.2021, строк дії контракту продовжено до оголошення демобілізації (наказ командира військової частини НОМЕР_1 №148 від 30.06.2022), що підтверджується Довідкою (форма 5) №1035/50/577, виданою 10.09.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 та контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладений 30.07.2021 між ОСОБА_1 та командиром військової частини НОМЕР_2 . На утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб № 161/0405-19 від 23.02.2024 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які фактично проживають з матір`ю, ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 . Згідно рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2019 у справі № 362/5255/18 з ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання дітей, ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини від заробітку /доходу щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 21 вересня 2018 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Відповідно до довідки Нововодолазького відділу Державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.01.2025 року №4 станом на 16 грудня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня. ОСОБА_1 подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з лав Збройних сил України через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцять статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України „Про військову службу і військовий обов`язок: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. До рапорту долучено копії документів: копії паспорта ОСОБА_1 , картки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , довідки форми 5 №1035/50/577 від 10.09.2024 року ОСОБА_1 , контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, згоди на обробку персональних даних, нотаріально посвідчені копії документів: свідоцтва про народження дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , свідоцтва про шлюб із ОСОБА_6 , рішень Васильківського міськрайонного суду від 12.06.2016 poку № 362/3163/16-ц про розірвання шлюбу та від 20.05.2019 року №362/5255/18 про стягнення аліментів, копія листа №868886910 від 04.07.2019 року Нововодолазького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, копія Постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 04.07.2019 року / ВП 59318749/, довідка № 4 від 03.01.2025 про відсутність заборгованості по аліментах, довідка/витяг про зареєстрованих у приміщенні/будинку осіб № 161/04054 від 23.02.2024 року. Відповідачем 27.01.2025 рапорт позивача від 25.01.2025 повернуто на доопрацювання з підстав відсутності документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що вбачається з листа відповідача від 26.02.2026 №1035/18/626. Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, звернувся з позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що не розглянувши рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, та не прийнявши за результатами їх розгляду відповідного рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII). Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно з ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, зокрема п. "г" ч.5 вказаної статті, передбачено що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до ч.12 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: зокрема, під час воєнного стану (п. 3): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні триває. Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008). Відповідно до п.п.6,7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Згідно з п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них . Щодо порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008). Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу. Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. На підставі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Таким чином, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Судом встановлено, що позивач перебуває на військовій службі за контрактом, укладеним з 30.07.2021, строк дії контракту продовжено до оголошення демобілізації. На утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років. ОСОБА_1 поданий рапорт до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з лав Збройних сил України через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцять статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. До вказаного рапорту позивачем додано документи на підтвердження підстав для звільнення з військової служби. 27.01.2025 вищевказаний рапорт відповідачем повернуто на доопрацювання з підстав відсутності документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що командиром Військової частини НОМЕР_1 не вирішувалось питання про суті рапорту (задоволення або відмову ) звільнення з військової служби шляхом прийняття відповідного рішення (наказу). Матеріали справи не містять доказів на спростування наведеного вище. Судом встановлено, що рапорт направлений на доопрацювання працівником юридичної служби, при цьому, колегія суддів зазначає, що з урахуванням ст.100 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України до повноважень помічника командира військової частини з правової роботи не входить прийняття рішення про звільнення військовослужбовців з військової служби. Повноваженнями приймати рішення щодо звільнення військовослужбовців з військової служби наділений виключно командир відповідної військової частини. Заперечення помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи, старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_7 на рапорті позивача не може вважатися належним доказом розгляду рапорту по суті, оскільки помічник командира військової частини з правової роботи не наділений повноваженнями щодо розгляду та прийняття вмотивованого рішення по суті питань, зазначених в рапорті позивача. Таким чином, не розглянувши по суті рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, та не прийнявши за результатами їх розгляду рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність, про що правильно зазначено судом першої інстанції. Доводи апелянта щодо ненадання позивачем до рапорту документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану), а також недотримання останнім вимог наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 щодо зазначення дати складання такого рапорту , колегія суддів вважає такими, що не звільняють відповідача обов`язку розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності у спірних правовідносинах. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв в межах чинного законодавства України, правомірно відмовивши позивачу у звільненні з військової служби, є необґрунтованими та такими, що суперечать висновкам суду. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 25.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз.5 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Доводи апеляційної скарги щодо неможливість виконання відповідачем зобов`язальної частини рішення суду першої інстанції без зобов`язання позивача подати відповідний рапорт з доданими документами, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони стосуються виконання судового рішення та не є такими, що звільняють відповідача від обов`язку розглянути належним чином рапорт про звільнення. Щодо витрат на правову допомогу. Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною 3 ст.132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, ч. 7 ст.139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. На підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду надано наступні документи: договір про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024 року; розрахунок вартості правничих послуг до договору №78/24 про надання правничої допомоги від 28.11.2024; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.03.2025 до Договору про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 22.03.2025 року. Судом встановлено, що представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснював адвокат Мякота Т.М. (далі по тексту - виконавець), що підтверджується договором про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024 року. За умовами цього договору позивач дає завдання виконавцю та зобов`язується оплатити послуги, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання позивача надавати йому юридичні послуги. На підтвердження факту надання виконавцем позивачу юридичних послуг відповідно до умов цього договору складається акт в строк двох днів. За надані послуги позивач виплачує виконавцеві плату в розмірі вартості фактично наданих послуг відповідно до розрахунку вартості послуг, який є невід`ємною частиною договору (п.1.1, п.1.2, 4.1 вказаного Договору). Згідно розрахунку вартості правничих послуг до договору про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024, складеного між позивачем та виконавцем, розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між сторонами за договором та становить: консультація з правових питань щодо способів захисту порушеного права, вартість послуги тривалістю одна година - 1000,00 (одна тисяча) грн. Підготовка правового висновку щодо спірних правовідносин з урахуванням судової практики Верховного Суду, вартість послуги тривалістю одна година - 1000,00 (одна тисяча) грн. Підготовка матеріалів до позовної заяви, позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги - вартість послуги тривалістю одна година становить 2000,00 (дві тисячі) грн. Підготовка інших процесуальних документів по справі (клопотання, запити, додаткові пояснення, заперечення, відповіді), ознайомлення з матеріалами справи, вартість послуги тривалістю 1 година становить 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) грн. Участь у судовому засіданні при розгляді справи судами першої, апеляційної інстанції - 1200,00 (одна тисяча двісті) грн. за 1 годину участі. Відповідно до акту №1 приймання - передачі наданих послуг від 22.03.2025 до Договору про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024 року, складеного між позивачем та виконавцем, надані наступні послуги: консультації щодо способів захисту порушеного права в зв`язку з не розглядом та не ухваленням Військовою частиною НОМЕР_1 рішення про звільнення з військової служби відповідно до поданих рапортів про звільнення від 03.10.2024 року та від 21.01.2025 на підставі пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - вартість послуги 1 000,00 (одна тисяча) грн.; підготовлений адвокатський запит №16/25 від 14.02.2025 року про направлення наказів командира Військової частини НОМЕР_1 прийнятих за результатами розгляду рапортів військовослужбовця ОСОБА_1 від 03.10.2024 та від 21.01.2025 - вартість послуги 2 000,00 (дві тисячі) грн. підготовлений правовий висновок щодо спірних правовідносин з вивченням чинної судової практики - вартість послуги 2 000,00 (дві тисячі) грн. підготовлена позовна заява до Харківського окружного адміністративного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вартість послуги - 5 000, 00 (п`ять тисяч) грн. Всього вартість наданих послуг становить 10 000,00 (десять тисяч) грн. Правничі послуги надані в повному обсязі, сторони претензій по наданим послугам один до одного не мають Позивач передав виконавцеві кошти в сумі 10 000,00 грн. за виконану роботу. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 22.03.2025 виконавцем прийнято від позивача кошти в сумі 10 000,00 грн. згідно договору про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024, акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 22.03.2025 до Договору про надання правової допомоги №78/24 від 28.11.2024 року. Так, позивач просив суд відшкодувати судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., проте судом першої інстанції частково задоволено такі вимоги, стягнуто на користь позивача 3000,00 грн., виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності та співмірності таких витрат. Колегія суддів зазначає, що надані послуги мають бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною справі. Крім того, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Вищевказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.08.2022 у справі №640/14930/20. З оскаржуваного рішення слідує, що наведене вище прийнято судом першої інстанції до уваги та враховано. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права та посилань на правові позиції Верховного Суду. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп., колегія суддів не надає правову оцінку рішенню суду в цій частині. Щодо строку звернення до суду. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з ч.ч.1,3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. З огляду на викладене, строк звернення до суду у даній справі становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Як вже зазначалося вище, позивачем оскаржується в даній справі бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду його рапорту про звільнення з військової служби. Судом встановлено, що про направлення рапорту позивача на доопрацювання та не розгляду його по суті позивачу стало відомо лише з листа відповідача від 26.02.2026 направленому на адвокатський запит №16/25 від 14.02.2025 . Колегія суддів вважає, що з моменту отримання цього листа у позивача виникли підстави для звернення до суду за захистом своїх прав. Відтак, звернувшись 24.03.2026 із позовом, позивачем не пропущено, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, місячний строк звернення до суду, а тому доводи скаржника щодо пропуску позивачем такого строку, є необґрунтованими. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення ст.139 КАС України, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 у справі №520/6639/25 в частині задоволення позову залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц