Постанова 4807 № 333/6898/13-ц

Дата документу 08.07.2025 Справа № 333/6898/13-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/6898/13-ц Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г. Провадження № 22-ц/807/1203/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А., секретар: Волчанова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення суду та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Олійника В.В. звернувся до суду з заявою про зміну способу виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015, ухваленого у справі № 333/6898/13-ц. В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27.01.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017, частково задоволено позов ОСОБА_1 ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Визнано незаконним наказ голови правління ПАТ «Банк Форум» № 1026 к від 09.08.2013 про звільнення з роботи ОСОБА_1 за п. 6 ст. 36 КЗпП України та поновлено його на роботі на посаді керуючого відділенням №1700 «Запорізька дирекція ПАТ «БАНК ФОРУМ». Стягнуто з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 159765,72 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. На виконання зазначеного рішення Комунарський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист. Державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві направив виконавчий лист до уповноваженої особи фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ». До теперішнього часу рішення суду №333/6898/13-ц в частині стягнення заробітку та моральної шкоди адміністрацією ПАТ «БАНК ФОРУМ» не виконано. 04.07.2019 відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим. З дати набрання сили рішенням суду у справі №333/6898/13-ц уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ» ігнорувала та не виконувала рішення Комунарського районного суду в частині виплати заробітної плати та моральної шкоди. Внаслідок ліквідації ПАТ «Банк Форум» рішення суду про стягнення коштів з ПАТ «Банк Форум» на користь заявника залишається не виконаним. На думку заявника, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою на яку державою покладено обов`язок з виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Олійника В.В. просив суд змінити спосіб та порядок виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 у справі № 333/6898/13-ц в частині стягнення З ПАТ «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12.08.2013 в загальній сумі 159765,72 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 грн, та ухвалити: «Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12.08.2013 в загальній сумі 159765,72 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 грн.» Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції на виконання судового рішення, яке є складовою права на судовий захист, просить скасувати ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року та задовольнити його заяву. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи первісної заяви ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з неможливістю виконання судового рішення, ухваленого на його користь у 2015 році, порушено його право на володіння заробітною платою, а також право на судовий розгляд. У своєму відзиві Фонд гарантування вкладів фізичних осіб заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Зазначає, що міна способу та порядку виконання судового рішення у цій справі, призведе до фактичної заміни сторони виконавчого провадження (банку) на особу, яка не є і не може бути її правонаступником у спірних правовідносинах ФГВФО, і як наслідок безпідставне перекладення обов`язку виконання судового рішення. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 наполягав на задоволенні заяви, скасуванні оскаржуваної ухвали та задоволенні заяви. Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченко Ю.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відмовляючи в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду про стягнення заборгованості з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке. Відповідно до частин першої, третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого ст.16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст.16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду підлягають з`ясуванню обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому, у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті. При вирішенні питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен з`ясовувати обставини, що свідчать про неможливість такого виконання. Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» №14 від 26 грудня 2003 року при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що, відповідно до ст. 373 ЦПК та ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Так, апеляційний суд встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували учасники справи, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 позов ОСОБА_1 ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним наказ голови правління ПАТ «Банк Форум» № 1026 к від 09.08.2013 про звільнення з роботи ОСОБА_1 за п. 6 ст. 36 КЗпП України та поновлено його на роботі на посаді керуючого відділенням № 1700 «Запорізька дирекція ПАТ «БАНК ФОРУМ». Рішення в цій частині піддано негайному виконанню. Стягнуто з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.08.2013 у загальній сумі 159765,72 грн. Стягнуто з ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь ОСОБА_1 та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн. Вказані суми повинні бути виплачені на підприємстві з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27.01.2016 апеляційну скаргу ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ» відхилено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 касаційну скаргу ПАТ «БАНК ФОРУМ» відхилено. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27.01.2016 залишено без змін. Таким чином, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 набрало законної сили, та відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України, ст. 129, ст. 129-1 Конституції України, є обов`язковим до виконання. З метою примусового виконання зазначеного рішення суду, Комунарський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист, який державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві направив до уповноваженої особи фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «БАНК ФОРУМ». На час ухвалення рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015, яке набрало законної сили 27.01.2016, повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Форум» здійснювалися Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноважених осіб. На підставі постанови Правління НБУ №135 від 13.03.2014 «Про віднесення ПАТ «БАНК ФОРУМ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №043/14 про введення з 14.03.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БАНК ФОРУМ». На підставі постанови Правління НБУ №355 від 13.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 49 від 16.06.2014 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК ФОРУМ» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким у ПАТ «БАНК ФОРУМ» з 16.06.2014 відкликано банківську ліцензію, розпочато процедуру ліквідації банку. 04.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк - ліквідованим. Станом на час розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 18.05.2015 в частині стягнення з ПАТ «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.08.2013 у загальній сумі 159765,72 грн, а також моральної шкоди в сумі 5000 грн, вказане рішення суду не виконано. Колегія суддів зауважує, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року). Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Зазначені положення національного законодавства кореспондується з висновками висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції. А у справі «Півень проти України» суд констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. У Рішенні Конституційного суду від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.2 ст.17, п.8 ч.1 ст.26, ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження») зазначено, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Крім того, в зазначеному рішенні взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Також у рішенні Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України; право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя. Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст.55 Конституції України права кожного на судовий захист. Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст.129-1, ч.2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Також Конституційний Суд України, взявши до уваги ст.ст.3, 8, ч.ч.1, 2 ст.55, ч.ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційним Судом України наголошено, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. У Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст.6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява №6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява №30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04). На підставі аналізу ст.ст.3, 8, ч.ч.1, 2 ст.55, ст.129, ч.ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст.129, 129-1 Конституції України, ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». З огляду на вищевикладене, оскільки апеляційний суд встановив наявність обставини, що унеможливлює виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015, що набрало законної сили, колегія суддів доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни способу виконання цього рішення. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо необхідності зміни саме способу виконання рішення суду, як прийняття нових заходів для реалізації рішення, шляхом встановлення судом нового заходу для реалізації права ОСОБА_1 на отримання стягнутих на його користь рішенням суду грошових коштів, а саме присудженого до стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Колегія суддів зауважує, що зобов`язання перед ОСОБА_1 виникли після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «БАНК ФОРУМ», у зв`язку з його звільненням з банку. Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії і початок процедури його ліквідації, як юридичної особи зумовили настання для ОСОБА_1 таких правових наслідків, коли початок процедури ліквідації відповідача унеможливив стягнення з банку належних їй за рішенням суду коштів. Відповідно до ст. 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Крім того, у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року визначено, що, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП України). Постановою Правління Національного банку України від 13.06.2014 №355 відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ «Банк Форум», призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». Таким чином, на час ухвалення рішення судом першої інстанції 18.05.2015 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснювала процедуру ліквідації банку, владні повноваження щодо ведення тимчасової адміністрації банку, мала повноваження з розпорядження майном банку. Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків. Відповідно до ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); 2-1) накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій); 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; 4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; 5) нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами; 6) заміна кредитора у зобов`язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов`язань приймаючому або перехідному банку. Відповідно до п.3 ч.6 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку, зокрема, щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю працівників банку. Зобов`язання банку, передбачені п.2, 6 ч.6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак, виплата заробітної плати не обмежується і не пов`язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена п.3 ч.6 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Початок процедури ліквідації банку, про наслідки якої зазначено у ст.ст.46, 48 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до п.3 ч.6 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ст.43 Конституції України гарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами ст.97 та гарантіями ст.233 КЗпП України, ст.21 ЗУ «Про оплату праці». Тобто, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не можуть бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №274/3529/16-ц. При цьому, обмеження, встановлені ст.36 Закону про гарантування вкладів, поширюються також і на вимоги до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація або розпочата ліквідація, про стягнення відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, які за своєю природою хоч і стосуються відповідальності роботодавця за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати праці, проте, не є вимогами про стягнення заробітної плати. Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц (провадження №61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17 (провадження №14-254цс18). Також відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №362/7975/15-ц (провадження №61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі №127/10129/17 (провадження №14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі №559/1777/15-ц (провадження №14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі №910/23398/16 (провадження №12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі №711/2644/16-ц (провадження №61-505св17), у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №757/5583/15-ц (провадження №6-350цс17), від 20 січня 2016 року у справі №127/2709/15-ц (провадження №6-2001цс15), запровадження тимчасової адміністрації банку та початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. Крім того, відповідно до ст.11 Конвенції Міжнародної організації праці №95, яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, визнано, що у разі банкрутства або ліквідації підприємства працівники, «зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством» і яку буде виплачено, як привілейований кредит, до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту має визначатися національним законодавством. Такий порядок передбачено у п.2 ч.1 ст.52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Таким чином, стягнення присуджених до стягнення заявнику сум середньої заробітної плати за рішенням суду повинно здійснюватися в порядку, визначеному ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який під час розгляду судом справи та ухвалення рішення мав повноваження розпоряджатися майном ПАТ «Банк Форум», зокрема, повноваження на задоволення вимог фізичних осіб, у тому числі щодо виплати працівнику середнього заробітку та присудженої суми моральної шкоди. Обставини справи свідчать про те, що станом на час розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення, ухваленого на його користь, ОСОБА_1 , по суті, не може реалізувати своє право на виконання рішення суду в зазначених частинах, у зв`язку з припиненням юридичної особи ПАТ «Банк Форум», який був відповідачем у справі, внаслідок його ліквідації без правонаступників, та припиненням повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з ліквідацією банку. Саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який під час розгляду судом справи, ухвалення рішення та набрання ним чинності мав повноваження розпоряджатися майном ПАТ «Банк Форум» щодо виплати працівнику середнього заробітку та присудженої суми моральної шкоди, повинні покладатися обов`язки щодо виконання судового рішення, оскільки відсутній інший спосіб виконати судове рішення та захистити порушені трудові права заявника. Колегія суддів враховує надзвичайну важливість принципу обов`язковості виконання судового рішення, що є важливою складовою права особи на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст.129, 129-1 Конституції України, ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», та знаходить своє відображення в низці рішень ЄСПЛ, якими констатовано його порушення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим на підставі ст. 376 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року та ухвалити нову постанову про задоволення заяви. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою: «Заяву ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року у справі № 333/6898/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримки виконання рішення суду та моральної шкоди задовольнити. Змінити спосіб та порядок виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року у справі № 333/6898/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 присуджені за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2015 року у справі № 333/6898/13-ц, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2013 року в загальній сумі 159765 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) гривень 72 копійки та моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень.» Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Повна постанова складена 10 липня 2025 року. Головуючий: Судді: