Постанова КЦС ВС № 757/54135/21-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2025 року м. Київ справа № 757/54135/21-ц провадження № 61-4145св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., учасники справи за первісним позовом: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, учасники справи за зустрічним позовом: позивач - ОСОБА_3 , відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , та касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року в складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., Історія справи Короткий зміст вимог за первісним та зустрічним позовами У жовтні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки. Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року вирішено відібрати у них малолітню дитину ОСОБА_6 , без позбавлення батьківських прав, а також встановлено опіку над дитиною, призначено опікуном ОСОБА_7 , стягнено з них аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, починаючи з 14 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. До причин відібрання дитини від батьків судом зазначено: відповідачі не працюють; відсутні навички відповідального батьківства; ухиляються від медичної допомоги для доньки; дитина відстала від розвитку і хворіла; умови проживання не відповідали гігієнічним вимогам для проживання; під час фактичного відібрання дитини відповідачі не виявили наміру спілкування з дитиною, не цікавились її здоров`ям, інтересами, успіхами. не намагалися зустрітися і облаштувати для дитини належні умови для повноцінного життя і розвитку. На час звернення з цим позовом вони працевлаштовані, мають намір та бажання лікувати, виховувати та розвивати свою дитину, здобули навички відповідального батьківства, проте опікун чинить перешкоди у реалізації батьками своїх прав та обов`язків. На даний час вони проживають в трикімнатній квартирі у м. Києві, яка належить на праві власності матері позивача, в квартирі підготовлена дитяча кімната з окремим ліжком, книгами, проведено ремонт, власники квартири надали нотаріальну згоду на те, щоб дитина проживала за вказаною адресою. Крім того, позивачі пройшли медичний огляд та обстеження в закладах охорони здоров`я, на обліку у психіатра не перебувають. Хатні тварини (коти), які проживають разом з ними, проліковані, пройшли щеплення, отримали ветеринарні паспорти. Таким чином, обставини, які стали підставою для відібрання дитини у позивачів, відпали, вони переглянули своє ставлення до батьківських обов`язків та готові реалізовувати їх повною мірою. З огляду на викладене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: повернути малолітню дитину ОСОБА_6 , 2016 року народження, на виховання матері ОСОБА_2 та батьку ОСОБА_1 , яка була відібрана рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц та передана опікуну ОСОБА_3 ; припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; припинити опіку ОСОБА_3 над ОСОБА_6 , 2016 року народження. У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав. На обґрунтування зустрічного позову зазначала, що після відібрання нею дитини у батьків було пройдено значний шлях з метою нормалізації фізичного та психічного здоров`я дитини. Завдяки зусиллям лікарів, інших фахівців, баби і діда дитина перестала відставати у розвитку, її психічне та фізичне здоров`я значно покращилось, дитина стала соціалізованою, ходить на розвиваючі заняття. Дитина має зареєстроване місце проживання, чого не було за час проживання з біологічними батьками. Проблеми зі сном, затримка розвитку мовлення, постійне прохання їжі, нетримання сечі, яким страждала дитина, може бути пов`язане з досвідом пережитого насилля, порушенням сну та відсутністю достатнього харчування та піклування у дитини за час проживання її з батьками. Майже за два роки знаходження дитини у баби та діда відповідачі жодного разу не подзвонили та не поцікавилися своєю дитиною, не передавали речі чи продукти через службу у справах дітей та сім`ї. Крім того, відповідачі не зверталися до служби у справах дітей та сім`ї з повідомленням про те, що у них наразі створені умови для проживання доньки і вони усунули причини, які передували відібранню дитини. Згідно з довідками-розрахунками сума заборгованості по аліментам відповідачів становить понад 309 000,00 грн. ОСОБА_3 просила позбавити ОСОБА_2 і ОСОБА_1 батьківських прав щодо їх доньки ОСОБА_6 , 2016 року народження. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2022 року прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 із вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за первісним позовом. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав залишено без задоволення. Суд першої інстанції виходив з того, що визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини. Загальновідомим є той факт, що внаслідок ракетних ударів по Україні з боку країни - агресора в Україні масово гинуть мирні люди, зокрема діти; тому дитина не може бути повернута тоді, коли повернення суперечитиме її інтересам, оскільки створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я, тому власне опікун, діючи з міркувань безпеки дитини, і виїхала з нею до Турецької Республіки, де перебуває і дотепер. З метою безпеки та задля збереження життя та здоров`я дитини на час воєнного стану в Україні є доцільним її перебування зі своїм опікуном, яка є її рідною бабусею, за кордоном. Суд першої інстанції також врахував, що дитині створені належні та безпечні умови для проживання, дитина навчається у школі і відвідує гуртки. Твердження позивачів за первісним позовом про те, що відповідач ОСОБА_3 перешкоджає у спілкуванні з дитиною, суд не прийняв до уваги, адже зазначене можна врегулювати шляхом врахування графіку занять дитини та обрання вільного для спілкування часу або звернення до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. На обґрунтування позову про позбавлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхньої малолітньої доньки ОСОБА_6 , позивач за зустрічним позовом вказала, що батьки дитини ухиляються від виконання своїх обов`язків по її вихованню, жорстоко поводяться з дитиною. Фактично відібрання ОСОБА_6 здійснено ще 07 серпня 2019 року і з цього часу дівчинка постійно перебуває під опікою своєї баби ОСОБА_3 , яка у своєму позові не посилається на те, що факти жорсткого поводження мають місце з боку батьків із часу перебування дитини під її опікою. Тому суд критично оцінив наведені підстави, адже власне позов Печерської районної в м. Києві державної адміністрації у справі № 757/43244/19-ц про відібрання дитини було подано без вимог про позбавлення їх батьківських прав і під час розгляду судом позову про відібрання дитини від батьків не було встановлено факту жорстокого поводження із дитиною. Що стосується ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, то належних доказів таких тверджень стороною позивача за зустрічним позовом суду не надано, навпаки, матеріали справи містять докази, які частково їх спростовують: батьки працювали над усуненням причин, на підставі яких доньку було відібрано, та намагалися організувати умови, для її життя і розвитку. Згідно з висновком Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 березня 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 . У висновку вказано, що після відібрання дитини батькам були надані повні і змістовні роз`яснення щодо можливості повернення доньки на виховання, але з того часу до грудня 2022 року від них не надходило жодних заяв щодо зміни їх ставлення до ситуації, жодних довідок з роботи, жодних підтверджень щодо їхньої участі у вихованні та утриманні дитини. Враховуючи, що дитиною опікуються рідні батьки ОСОБА_1 , він не намагався налагодити з ними стосунки, не прийняв жодних спроб на виправлення ситуації. Проте такий висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації суд вважав необ`єктивним, не погодився з ним, оскільки позивачі за первісним позовом надали докази протилежного - здійснення ними певних кроків у напрямку виправлення неналежного виконання ними батьківських обов`язків, що мало місце і потягло за собою відібрання малолітньої доньки, які містяться у матеріалах справи, у першу чергу на підтвердження підстав свого позову разом з позовною заявою, поданою у жовтні 2021 року, так і протягом розгляду справи з клопотаннями про долучення доказів. За таких обставин суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні і первісного позову про повернення дитини батькам, оскільки передусім суд враховує інтереси дитини, безпека якої в умовах воєнного стану не може бути забезпечена абсолютно, створення належних умови для її комфортного перебування за кордоном з опікуном та розвитку, і зустрічного про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 , так як підстави передбачені статтею 164 СК України, зокрема пунктами 2, 3, на які посилається ОСОБА_3 , не доведено. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року - без змін. Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції при вирішенні зустрічного позову правильно застосовано норми матеріального права та в повній мірі враховано правові висновки Верховного Суду, а також судову практику ЄСПЛ. Так, судом першої інстанції слушно враховано, що відібрання дитини ОСОБА_6 здійснено ще 07 серпня 2019 року і з цього часу дитина постійно перебуває під опікою своєї баби ОСОБА_3 , яка у своєму позові не посилалася на те, що факти жорсткого поводження мають місце з боку батьків з часу перебування дитини під її опікою, а позов Печерської районної в м. Києві державної адміністрації у справі № 757/43244/19-ц про відібрання дитини було подано без вимог про позбавлення їх батьківських прав, і під час розгляду судом позову про відібрання дитини від батьків не було встановлено факту жорстокого поводження з дитиною. Щодо іншої підстави позбавлення батьківських прав, а саме ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, судом першої інстанції встановлено, що належних доказів таких тверджень стороною позивача за зустрічним позовом суду не надано, натомість, батьки працювали над усуненням причин, на підставі яких доньку було відібрано, та намагалися організувати умови, для її життя і розвитку. Тому суд першої інстанції правомірно врахував, що ознакою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підставою позбавлення батьківських прав, що передбачена пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачів за зустрічним позовом відносно своєї дитини в матеріалах справи судом першої інстанції під час розгляду даної справи не встановлені. Суд першої інстанції вмотивовано не погодився з висновком Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши його необґрунтованим, оскільки батьки надали докази виправлення неналежного виконання ними батьківських обов`язків як разом з позовною заявою, поданою у жовтні 2021 року, так і протягом розгляду справи з клопотаннями про долучення доказів. Натомість, висновок Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 22 березня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав зосереджений на аналізі обставин, які мали місце до ухвалення рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року про відібрання дитини, а також на обставинах проживання дитини з опікуном, яка створила для неї належні умови, та здійснення в повному обсязі останньою обов`язків опікуна, наявність у неї самостійного доходу, хоча на вирішення органу опіки та піклування ставилося питання не визначення місця проживання дитини, що мало б значення в такому випадку, а доцільності позбавлення батьківських прав. У вказаному висновку не враховано всіх обставин, що мають значення, зокрема наявність конфлікту батьків з опікуном дитини, з якою дитина наразі проживає, та не досліджено, чи не створюються опікуном перешкоди у спілкуванні дитини та батьків. Питанню умов проживання дитини з опікуном присвячена більша частина документу, ніж власне обґрунтуванню доцільності позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав, що свідчить про формальний характер даного висновку. Також у висновку органу опіки та піклування від 22 березня 2023 року зазначено, що з грудня 2022 року від батьків не надходило жодних заяв щодо зміни їх ставлення до ситуації, жодних довідок з роботи, жодних підтверджень щодо їх участі у вихованні та утриманні дочки, а мати ОСОБА_2 повідомила, що не працює, однак проходить стажування, доказів чого не надала, але не аргументовано жодним чином, як самі по собі ці обставини і неподання певних заяв або документів до органу опіки та піклування підтверджує свідоме нехтування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками та умисне ухилення від виконання ними батьківських обов`язків. При цьому у висновку не наведено доказів, що характеризують особливості батька й матері як осіб, що становлять реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Такий висновок не містить підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачів за зустрічним позовом батьківських прав, а отже, є необґрунтованим. За таких обставин апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 , що суд першої інстанції не навів переконливих аргументів, чому не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав. Апеляційний суд врахував, що бажання повернення своєї дочки до себе, здійснення батьками активних дій, спрямованих на усунення підстав, зазначених в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2020 року в справі № 757/43244/19-ц за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про відібрання дитини, а також враховуючи дії батька, які свідчать про намагання підтримувати психоемоційний контакт з дочкою (листування у месенджері з опікуном ОСОБА_3 , у якому батько дитини ОСОБА_1 цікавиться життям дитини, її потребами, розпитує про подробиці життя). Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недостатність підстав для застосування до батьків такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення їх батьківських прав відносно їх малолітньої дочки. Наведені обставини, докази на підтвердження яких містяться в матеріалах справи, спростовують безпідставні доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , що за майже чотири роки знаходження дитини у баби відповідачі жодного разу не подзвонили і не поцікавилися дитиною. Доводи, на які посилається ОСОБА_3 , та які, на її думку, мали стати підставою для позбавлення батьківських прав, стосуються виключно тих обставин, які у 2020 році вже досліджувалися Печерським районним судом м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, та стали підставою для ухвалення рішення про відібрання дитини у позивачів та передачу її під опіку ОСОБА_3 . При цьому в межах справи № 757/43244/19-ц вимога про позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявлялася. Таким чином, наведені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі обставини, які вона вважає підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вже досліджувалися судом, їм була надана належна оцінка та ухвалене рішення, яке набрало законної сили. Апеляційний суд погодився з доводами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що вдруге одні й ті ж самі обставини не можуть використовуватися проти них та бути підставою для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги аргументи ОСОБА_3 щодо наявної сукупної заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 309 000,00 грн з огляду на активні дії, здійснені відповідачами за зустрічним позовом з погашення заборгованості. Так, згідно з наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами та квитанціями, 21 квітня 2023 року ОСОБА_2 сплатила на рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ м. Київ 15 551,79 грн за виконавчим листом № 757/43244/19, 06 квітня 2023 року - 221145,54 грн, 08 травня 2023 року - 19 800,00 грн, а 12 травня 2023 року ОСОБА_10 здійснено сплату на рахунок Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києва в розмірі 200 000,00 грн з призначенням «аліменти ОСОБА_2 за 2019 - 2020 роки, ВП № НОМЕР_2»; постановою державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 27 березня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за виконавчим листом № 757/43244/19-ц від 25 лютого 2021 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою доручено суб`єкту оціночної діяльності визначити вартість описаного майна боржника ОСОБА_1 у вигляді земельної ділянки; згідно з висновком про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності 31 березня 2023 року, ринкова вартість об`єкта нерухомості, належного ОСОБА_1 , становить 310 775,00 грн. Доводи ОСОБА_3 , що єдиною метою батьків при зверненні з позовом є мета позбутися фінансового тягаря у вигляді обов`язку зі сплати аліментів, не підтверджуються належними та допустимими доказами, є припущеннями. Посилання ОСОБА_3 на те, що за час проживання ОСОБА_6 у сім`ї баби вона почала отримувати медичну допомогу, значно покращився її фізичних стан та стан психологічного здоров`я, на даний час дитина проживає разом з бабою і дідом у Туреччині, де відвідує школу і для неї створені всі умови для безпечного та комфортного перебування за кордоном з опікуном в умовах воєнного стану в Україні, практично з народження дитина проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі баби та діда, які створили належні умови для фізичного й духовного розвитку дитини - не є передбаченими статтею 164 СК України підставами для позбавлення батьківських прав та відхиляються апеляційним судом. Аргумент апеляційної скарги ОСОБА_3 , що батьки свідомо нехтують батьківськими обов`язками, не цікавляться життям та здоров`ям дитини, не піклуються про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повернення дитини, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав, передбачених частиною третьою статті 170 СК України, для повернення дитини батькам, врахувавши інтереси дитини. Апеляційний суд погодився із вказаними висновками суду першої інстанції, адже такі є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , апеляційний суд врахував, що позивачі за первісним позовом дійсно вжили наступні заходи для усунення обставин, які стали підставою для відібрання у них дитини, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи: офіційно працевлаштувались і надали докази на підтвердження цього, зокрема, впродовж розгляду справи в суді ОСОБА_2 працевлаштувалася до Державного музею авіації ім. О.К. Антонова НАУ МОН України, а ОСОБА_1 працює в ТОВ «Голвуд» на посаді посаду оператора на автоматичних та напівавтоматичних лініях у деревообробленні, в якому позитивно зарекомендував себе; після відібрання дитини позивачі звернулися за допомогою до психолога КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий» Дніпровського району м. Києва та відповідно до консультативного висновку психолога від 18 серпня 2021 року отримували психотерапевтичну допомогу впродовж останніх шести місяців з метою відновлення психоемоційного стану внаслідок стресу та сформування навичок для відновлення батьківсько-дитячих стосунків, та здобули навички відповідального батьківства; впродовж трьох місяців 2023 року позивачі пройшли курси з підвищення батьківського потенціалу «Школа батьківства» УСЗД Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації; позивачі неодноразово зверталися до опікуна ОСОБА_3 шляхом повідомлень у месенджерах, намагалися передати дитині ліки, одяг, іграшки, цікавилися станом її здоров`я; на даний час позивачі проживають в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить матері ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , у квартирі підготовлена кімната для дитини, а власник квартири надала свою нотаріально посвідчену згоду на проживання дитини в квартирі; позивачі пройшли медичний огляд та обстеження в закладах охорони здоров`я, на обліку у лікаря психіатра не перебувають та за психіатричною допомогою не зверталися. Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали письмові гарантії від 07 лютого 2025 року, в яких гарантували суду, що: ОСОБА_6 проживатиме за межами України в Італії з матір`ю ОСОБА_6 , поки в Україні не настане мир; у випадку, якщо за будь-яких причин, пов`язаних з підготовкою документів до виїзду, станом здоров`я чи будь-чого іншого ОСОБА_6 деякий час потрібно буде перебувати в Україні, то на кожну повітряну тривогу дитина буде з матір`ю чи іншими дорослими членами сім`ї в укритті, тепло вдягнена, з їжею, водою та у випадку необхідності з медикаментами; відповідальне ставлення до здоров`я дитини - ними більше не будуть використовуватися методи народної медицини, а після перших проявів захворювання дитина буде доставлена до сімейного лікаря чи іншого профільного спеціаліста, з обов`язковою думкою щодо стану здоров`я дитини декількох, а не одного спеціаліста; профілактичний огляд у лікаря кожні 3 місяці або за іншим проміжком часу на вимогу лікарів; обов`язкова наявність медичної карти (копії) дитини у батьків; після повернення дитини батькам вона буде одразу оглянута всіма лікарями, в тому числі стоматологом, ендокринологом, дерматологом тощо (в Україні чи за кордоном), будуть здані всі необхідні аналізи, у випадку необхідності - надане лікування (у випадку необхідності - у приватній дорого оплачуваній клініці); дитина буде забезпечена новим одягом та взуттям у відповідності до свого віку та сезону, в подальшому одяг та взуття буде придбано на всі сезони; дитина буде забезпечена харчуванням - кожен день буде в наявності свіжоприготована їжа для ОСОБА_6 , завжди чистий посуд та предмети особистої гігієни; дитина проживатиме з ними у їхньому житлі - великій трикімнатній квартирі у АДРЕСА_2 , яка знаходиться у частковій власності матері ОСОБА_6 , її баби та діда, які дуже люблять ОСОБА_6 і надали суду свою нотаріально засвідчену згоду на її проживання. Фактично, кімната, у якій проживатиме ОСОБА_6 , належить матері ОСОБА_6 - ОСОБА_2 . В подальшому батьки планують придбати ще одне житло. У квартирі завжди буде чисто та затишно, завжди буде підтримуватися свіжий ремонт, провітрювання, належний стан сантехніки, дитина буде забезпечена власною кімнатою, меблями, іграшками, книгами, письмовим столом, комп`ютером для навчання; дитині буде забезпечена робота з дитячим психологом - для підтримки конструктивних взаємовідносин між ними після того, як вони не бачились вже 5 років, для забезпечення комфортного проживання доньки з ними. Буде створено максимально комфортний процес адаптації у нових умовах; вони, батьки ОСОБА_6 , будуть постійно працювати офіційно, розвиватись, робота буде підбиратися відповідно до графіку навчання ОСОБА_6 , щоб проводити з нею більше часу; ОСОБА_6 не буде залишатися вдома сама без нагляду; дитина буде влаштована в навчальний заклад, облаштований укриттям, вони будуть забезпечувати їй у випадку необхідності додаткове навчання з репетиторами (за наявності такої рекомендації у працівників освіти), вона буде розвиватися на додаткових гуртках, спортивних секціях, малюванні тощо - в залежності від інтересів дитини; вони обов`язково звернуться до служби у справах дітей за місцем проживання - щоб вони контролювали їх, перевіряли, чи повністю вони справляються зі своїми батьківськими обов`язками, з їхньої сторони будуть виконані всі їх рекомендації; влітку вони будуть відвозити дитину на море на відпочинок; щоб дитині було легше адаптуватися та звикнути до них, вони будуть надавати можливість спілкуватися їй з опікуном, за бажанням ОСОБА_6 . Апеляційний суд, з урахуванням наданих позивачами гарантій, приймає до уваги, що виконання таких гарантій, які батьки надають відносно дитини, можливе виключно за умов проживання дитини разом з ними. Водночас ОСОБА_2 та ОСОБА_1 гарантували суду, що поки в Україні не настане мир, ОСОБА_6 проживатиме за межами України в Італії з матір`ю ОСОБА_6 у її матері, а отже обов`язок дотримання належних умов проживання дитини фактично покладається позивачами на іншу особу - матір ОСОБА_2 , яка відповідних гарантій суду не надавала, і фактично ними за змістом цих гарантій перекладається виконання батьківських обов`язків на бабу неповнолітньої ОСОБА_6 , що не свідчить про свідомий, зважений та відповідальний підхід до їх виконання. Суд апеляційної інстанції врахував, що позивачами не надано доказів обстеження умов проживання матері позивача ОСОБА_12 у Італії та відповідно можливість проживання з нею малолітньої дитини. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів, що повернення батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їх дитини ОСОБА_6 , яку вони мають намір взяти у випадку задоволення їх позову для тимчасового проживання на невизначений час та для виховання з невстановленими судом умовами проживання, відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що розлука з батьками понад п`ять років призводить до тяжких психологічних травм дитини у майбутньому, є припущеннями, не підтверджується відповідними висновками спеціалістів, експертними висновками та відхиляються апеляційним судом. Суди повинні з урахуванням обставин справи оцінити найкращі інтереси дитини, зокрема забезпечення стабільного, надійного середовища перебування, навчання та розвитку дитини. Апеляційний суд врахував, що дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі повернення її батькам буде відібрана від опікуна, яка є її близьким родичем (бабою), в сім`ї якої вона проживає тривалий час з 01 серпня 2019 року, що є значною частиною її усвідомленого життя, згідно віку та зрілості. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що із відповідною заявою до органу опіки та піклування щодо визначення графіку і часу спілкування батьків з дитиною або до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зверталися. Враховуючи повну відсутність контактів батьків з дитиною, як шляхом зустрічей, так і засобами телефонного аудіо,- відеозв`язку, починаючи з 01 серпня 2019 року і по даний час, про що вони самі вказували в позові, в зв`язку з чим дитина могла втратити психоемоційний зв`язок з батьками, повернення її до батьків без попереднього поступового відновлення цього зв`язку шляхом визначення графіку і часу спілкування батьків з дитиною не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Апеляційний суд відхилив як необґрунтовані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме про витребування інформації про доходи відповідача, за рахунок якого вона могла б створювати для дитини належні умови для проживання, та доказів про те, що опікун зловживає спиртними напоями, в стані алкогольного сп`яніння впала і отримала травму, з огляду на те, що судом першої інстанції вказане клопотання розглянуто та вмотивовано відмовлено в його задоволенні. Крім того, вказані обставини, для встановлення яких стороною позивачів було заявлено клопотання про витребування відповідних доказів, не відносяться до предмету позову про повернення дитини батькам відповідно до частини третьої статті 170 СК України, а отже не підлягали встановленню судом. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що в матеріалах справи відсутні докази того, що дитина навчається у школі та відвідує гуртки, що дитині створені належні та безпечні умови для проживання в Туреччині, а також, що станом на день ухвалення рішення дитина перебуває на території Турецької Республіки, висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для повернення дитини батькам не спростовують. Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг У березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі; в іншій частині судові рішення залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що: суди застосували частину третю статті 170 СК України (щодо аргументів позивачів в частині необхідності повернення дитини батькам після того, як суди попередніх інстанцій встановили усунення підстав, які стали причиною для відібрання дитини) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому суди не врахували, що воєнні дії в Україні, які не були підставою для вилучення дитини у батьків, але які використані судами як причина відмови у задоволенні первісного позову, не наражають ОСОБА_6 на небезпеку у будь-якому випадку (з урахуванням можливості вивезти її на тимчасове проживання до Італії); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 170 СК України, зокрема в частині аргументів позивачів про необхідність повернення ним дитини у ситуації, коли: 1) якщо обставини, що стали причиною для відібрання дитини, усунуті; 2) у позбавленні їх батьківських прав відмовлено; 3) під час розгляду справи у суді першої інстанції розпочалася війна як аргумент, який суди використовують як нову причину не повертати дитину батькам, але сама по собі ця обставина не є підставою для вилучення дитини у батьків Києві; 4) суду апеляційної інстанції надано докази про те, що батьки, як і опікун, мають можливість вивезти дитину з Україну у ще більше безпечну країну, ніж Туреччина - в Італію, та надано письмові гарантії; 5) опікун не надав доказів належності умов проживання дитини у Туреччині, а батьки не надали доказів належності майбутнього проживання (якщо воно дійсно матиме місце) дитини у Італії, тобто позивачі фактично перебувають у однаковій ситуації із опікуном в аспекті забезпечення умов для дитини; 7) попри це, суди залишають дитину із опікуном, а не повертають її батькам; суди необґрунтовано відхилили клопотання позивачів та не витребували інформацію про: доходи опікуна та можливість її утримувати дитину; про місце перебування дитини на момент прийняття судового рішення; про умови проживання дитини в Туреччині, якщо вона дійсно там проживає; щодо зловживання опікуна спиртними напоями. При цьому відповідач не надала суду доказів того, що вона як опікун десь працює та має власний дохід на території Турецької Республіки (чи України), інакше за який кошт вона може створювати для дитини належні умови для проживання. Син опікуна (позивач) неодноразово заявляв у судових засіданнях, що його мати (опікун) зловживає спритними напоями впродовж усього свого життя, але суд практично забороняв позивачу озвучувати таку інформацію, зазначаючи, що вона не стосується матеріалів справи. Ця інформація про опікуна має ключове значення для вирішення питання про залишення дитини з опікуном. Позивачу відомо, що і після відібрання у них дитини, опікун неодноразово була п'яною та потрапляла до лікарні. За логікою судів, батькам, які довели суду гідні обставини свого життя, сплачують аліменти, тощо повернути дитину не можна, проте її слід залишити з бабою, яка не має власного заробітку, не отримує пенсію, зловживає спиртними напоями та утримує дитину не зрозуміло де. Крім того, зазначаючи, що дитина проживає в Туреччині та їй для цього створені належні умови для проживання, суди керувалися виключно припущеннями. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що на момент прийняття судових рішень дитина дійсно проживає у Туреччині, у нормальних умовах для дитини її віку, чи пішла дитина до школи та чи створені для неї усі необхідні умови. У квітні 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , в якій просила рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що: під час розгляду цивільної справи № 757/43244/19-ц Печерським районним судом м. Києва було встановлено, що відповідачі не працюють, у них відсутні навички відповідального батьківства, вони ухиляються від медичної допомоги для малолітньої доньки. Проживаючи з батьками, дитина відставала у розвитку і хворіла, зазнавала насильства від особи, яку називала «Тато», умови проживання не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам для проживання. Від часу фактичного відібрання і передачі дитини бабі, вони не виявляли наміру спілкування з дитиною, не цікавилися її здоров'ям, інтересами, успіхами, не намагалися зустрітися і обладнувати для неї належні умови для повноцінного життя і розвитку. Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконують належним чином свої батьківські обов'язки відносно доньки, для неї не створено умов для повноцінного розвитку: до трьох років дитина не вміла розмовляти і їла лише руками, не соціалізована, не мала чистого одягу, іграшок, дитячих книжечок, її здоров'ям не опікувалися, що призвело до гальмування фізичного розвитку: була хворою на рахіт, ослаблені тазостегнові суглоби - дитина кульгала, молочні зуби були хворі, під виглядом загартовування дитина отримувала переохолодження і запалення легень, була госпіталізована до лікарні. У квартирі проживання дитини панував безлад, бруд і сміття, недостатньо продуктів харчування, відсутня приготовлена їжа, зокрема для дитини, немитий посуд, відсутні будь-які меблі, домашні тварини, які також проживали з дитиною, мали ознаки хвороб. Дитині знадобилася допомога психолога і логопеда. Отже, суд установив, що відповідачі свідомо нехтували своїми батьківськими обов'язками, взагалі не цікавилися ні життям, ні здоров'ям дитини, не піклувалися про фізичний і духовний розвиток доньки, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечували необхідного харчування, медичного догляду, лікування. На переконання ОСОБА_3 , рішення у вказаній справі є преюдиційним під час вирішення спору в цій справі; з 2019 року дитина проживає з бабою та дідом, перебуває на їх повному утриманні. 31 травня 2021 року місце проживання малолітньої ОСОБА_6 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , належній на праві власності ОСОБА_3 . При цьому позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, оскільки з народження дівчинка проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі баби та діда, які створили належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини; під час розгляду Печерським районним судом м. Києва справи № 757/43244/19-ц Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією як органом опіки та піклування позовна вимога до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про позбавлення їх батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 , 2016 року народження, не заявлялася, тому її опікун - баба ОСОБА_3 скористалась своїм законним право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, посилаючись на преюдиційні обставини, встановлені судом під час розгляду вказаної справи; саме позбавлення батьків батьківських прав відносно їх малолітньої дочки зможе забезпечити як найкраще інтереси малолітньої ОСОБА_6 , 2016 року народження, з урахуванням всіх обставин справи та стану дитини, до якого довели її батьки під час спільного проживання дитини з ними, і тільки втручання баби з дідом, Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, Уповноваженого Президентом України у справах дітей допомогло захистити дитину від найгіршого; після відібрання дитини позивачем пройдено тривалий значний шлях з метою нормалізації фізичного та психічного здоров'я дитини, та завдяки значним зусиллям лікарів, бабусі і дідуся та інших фахівців дитина перестала відставати у розвитку, її психічне та фізичне здоров'я значно покращилося, дитина стала соціалізована. За час знаходження ОСОБА_6 з бабою і дідо їй зроблені всі щеплення за графіком у клініці «Мануфактура»; за майже чотири роки знаходження дитини у баби і діда відповідачі жодного разу не подзвонили і не поцікавилися, як їх донька, як її здоров'я, не передали речі чи продукти через службу у справах дітей та сім'ї з повідомленням про те, що у них наразі створені умови для проживання доньки і вони усунули всі причини, які передували відібранню їх доньки; на час пред'явлення до суду зустрічного позову, згідно довідок розрахунку сума заборгованості за аліментами сумарно становила 309 000,00 грн. Надалі рішенням суду в справі № 761/5056/22 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 178 487,12 грн, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 - 167 671,31 грн. Як було встановлено судом, матеріали справи не містять доказів намагання відповідачів сплачувати кошти на утримання дитини після її відібрання та до постановлений рішення суду про стягнення аліментів у справі № 757/43244/19-ц, а також до відкриття виконавчого провадження, і про такі спроби чи відмову у прийнятті позивачем коштів на утримання дитини відповідачами та їх представником суду не повідомлялися. Єдиною метою батьків дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо повернення їм дитини є намагання позбутись для них тягаря, як обов'язок сплати аліментів на утримання неповнолітньої дочки. Проте суди належної оцінки вказаним обставинам не надали та помилково відмовили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в повному обсязі. Короткий зміст відзивів на касаційні скарги У травні 2025 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду надійшов відзив за підписом представника ОСОБА_4 , в якому представник просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити, а їхню касаційну скаргу задовольнити. Відзив обґрунтований тим, що: представник скаржника безпідставно долучає до касаційної скарги докази (фото), які нібито стосуються ОСОБА_6 . Проте жодні докази не долучаються до касаційної скарги, адже вони існували і могли бути подані до суду першої чи апеляційної інстанції. Водночас скаржник не наводить у своїй скарзі клопотань про долучення цих доказів, поновлення строків на їх подання, тощо. Крім того, незрозумілим є походження зображень, їх якість та зміст не дає можливості ідентифікації, але зображення ОСОБА_6 на них відсутнє. Тому просили суд не досліджувати їх та залишити поза увагою; касаційна скарга зводиться до численних повторювань та цитувань скаржником документації, яка стала підставою для вилучення дитини у батьків у 2019 році. Серед доводів, на які посилається відповідач, які на його думку мають стати підставою для позбавлення батьківських прав, виключно ті, що у 2020 році вже досліджувались судом і були підставою для прийняття Печерським районним судом м. Києва (у тому ж складі, що і у цій справі) рішення про вилучення дитини у позивачів та передачі її під опіку відповідача. На той момент ні відповідач, ні служба у справах дітей не ставили перед судом вимоги про позбавлення позивачів батьківських прав, адже необхідності у цьому не було. Отже, підстави для вилучення дитини вже досліджувалися судом, їм була надана правова оцінка та прийнято рішення, яке набрало законної сили. Вдруге одні й ті ж обставини не можуть бути основою для прийняття рішення про позбавлення батьківських прав; якби позивачі не усунули існування таких обставин, не цікавилися та не намагалися б зустрітися з ОСОБА_6 , тоді, можливо б, суд і мав підстави для задоволення позову про позбавлення батьківських прав. Позивачі усунули всі обставини, які стали підставою для вилучення дитини, дитина має бути негайно повернута батькам, а підстав для позбавлення їх батьківських прав немає. При обґрунтуванні позову про позбавлення батьківських прав відповідач мала б надати суду докази негативного ставлення до дитини з боку позивачів, які виникли після відібрання у них дитини. Проте, за відсутності таких доказів, відповідач вкотре оперує та маніпулює уже спростованими та такими, що перестали існувати, обставинами. Посилання відповідача щодо існування преюдиції в частині неналежного виконання позивачами своїх батьківських обов'язків щодо доньки є безпідставними. Преюдиція, навіть якби вона дійсно мала місце, діяла б лише щодо обставин справи, які існували у 2019 році, тобто можна було б стверджувати, що у 2019 році батьки неналежно виконували свої батьківські обов'язки, тому дитина була вилучена. Оскільки ставлення до дитини є змінюваною категорією, обставини, які існували у 2019 році не можуть залишитися незмінними у 2025 році. Тому, неможливе застосування преюдиції до виконання батьками своїх обов'язків надалі. Отже, у спірних правовідносинах застосовуватися повинна саме частина сьома статті 82 ЦПК України, адже суди у справі про вилучення дитини встановили не преюдицію, а надали правову оцінку фактам; посилання відповідача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду в інших справах, які нібито не були враховані судом апеляційної інстанції є недоцільним, адже не стосуються подібних за змістом правовідносин. У травні 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив за підписом представника ОСОБА_5 , в якому представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині вимог за первісним позовом відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій в цій частині залишити без змін. Відзив мотивований тим, що: твердження позивачів за первісним позовом, що вони як батьки довели суду гідні обставини свого життя, сплачують аліменти, в той час як баба не має власного заробітку, не отримає пенсію, зловживає алкогольними напоями та не зрозуміло де утримує дитину, є необґрунтованими; оскільки дитина перебуває під опікою баби, то саме вона на цей час є її законним представником. Опіка встановлювалася судом з метою забезпечення інтересів дитини, яка з встановлених причин була позбавлена батьківського піклування. У зв'язку з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, постійними атаками на місто Київ із застосуванням різного виду озброєння, розуміючи небезпеку для малолітньої онуки, її баба та діду, володіючи певними заощадженнями у 2022 році тимчасово виїхали з України до Республіки Туреччина разом із дитиною, адже перебування дитини в Україні становить загрозу її життю та здоров`ю. Суди врахували ці вказані обставини при вирішенні питання про доцільність перебування дитини за кордоном разом зі своїм опікуном. Крім того, представники Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з моменту виїзду дитини за кордон постійно підтримують зв`язок з опікуном, щомісячно отримують від неї звіти з фотофіксацією фізичного стану дитини, її місця перебування, навчання, лікування, що свідчить про те, що опікун створила для неї всі необхідні умови для комфортного та безпечного проживання; наявна у батьків дитини заборгованість по аліментах є негативним фактором, який свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків позивачами щодо матеріального забезпечення дитини; після відібрання дитини відповідачем за первісним позовом було пройдено значний шлях з метою нормалізації фізичного та психічного здоров'я дитини, та завдяки значним зусиллям баби і діда лікарів, інших фахівців дитина перестала відставати у розвитку, її психічне та фізичне здоров'я значно покращилося, дитина стала соціалізована. Ті умови, які пропонують позивачі для проживання дитини не можуть і не відповідають її інтересам, адже вони не мають власного житла, автомобіля та не мають можливості сплачувати аліменти на утримання дитини навіть у мінімальному розмірі, що свідчить про і неможливість та небажання батьків забезпечити інтереси дитини на повноцінний розвиток, навчання, лікування та інше, а сім'я батьків є особливо непридатною та неблагополучною для проживання там неповнолітньої ОСОБА_6 . Тим більше, враховуючи те, в яких жахливих умовах і стані дитина проживала разом зі своїми батьками на момент відібрання її від них; суди зробили обґрунтований висновок про те, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів, що повернення батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їх дитини ОСОБА_6 , яку вони мають намір взяти у випадку задоволення їх позову для тимчасового проживання на невизначений час та для виховання з невстановленими судом умовами проживання, відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. При цьому в найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, разом з бабою та дідом. ОСОБА_3 , на відміну від батьків дитини, забезпечена власним житлом не тільки в м. Києві, а й в Республіці Туреччина в регіоні Кемер, м. Анталія, де вона проживає разом із онукою та її дідом. Крім того, вона має у власності власний автомобіль Toyota Rav-4 Hybrid, який використовує в тому числі і в інтересах дитини, в разі виникнення необхідності. Тому суди вірно встановили обставини справи, застосували норми матеріального права, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог первісного позову. У травні 2025 року від Печерської районної у м. Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому адміністрація просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог зустрічного позову. Відзив обґрунтований тим, що: Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування не вважає надання письмових гарантій батьками достатніми для повернення їм дитини. Нормами цивільного та сімейного законодавства не передбачено жодних письмових зобов'язань батьків, оскільки батьки мають обов'язки перед дитиною, що передбачено статтями 150 та 180 СК України, а тому зазначена дія в розумінні законодавства є нікчемною; посилання батьків на те, що у разі задоволення їх вимог, дитина до закінчення на території України активних бойових дій, буде проживати у баби зі сторони матері в Республіці Італії, є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що таким чином батьки намагаються перекласти виконання своїх батьківських обов'язків на іншу особу, що не свідчить про свідомий, зважений та відповідальний підхід до виконання цих гарантій; суди не взяли до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з часу прийняття рішення (16 грудня 2020 року) про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських до 28 серпня 2021 року до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації не зверталися, станом дитини не цікавились. Лише після подання ОСОБА_3 позовної заяви про позбавлення їх батьківських прав по відношенню до їх малолітньої дитини, батьки ОСОБА_6 вперше з 2019 року - 28 серпня 2021 року звернулися із заявою до Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про вчинення ОСОБА_3 перешкод у спілкуванні з їх донькою; суди не надали належної оцінки усім фактам та доказам, наданим ОСОБА_3 , яка в умовах сьогодення виконує всі рекомендації лікарів. Дитина почала одужувати та пристосовуватися до навколишнього середовища, отримувати навички соціалізації та проживання в повноцінній сім`ї. ОСОБА_6 не пам`ятає своїх біологічних батьків, яких не було в її житті протягом тривалого часу, її звичне середовище для життя та спокійного психологічного стану є у родині опікуна, у дівчинки наявна емоційна прив`язаність до баби та діда, вони є близькими для неї людьми; Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування наголошує, що ні в якому разі не можна допустити чергового травмування дитини, яка вже була травмована за участі батьків. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати. Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю; позивачем за зустрічним позовом доведено, що батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не сприяють у забезпеченні дитині необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечують харчуванням, медичним доглядом, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкуються з дитиною, не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу тощо; батьки в своїй касаційній скарзі посилаються на те, що суди відмовили у задоволенні їх клопотання про витребування доказів. Водночас обставини, для встановлення яких стороною позивачів було заявлено відповідне клопотання, не відносяться до предмету позову про повернення дитини батькам відповідно до частини третьої статті 170 СК України; відповідачі за зустрічним позовом не виконували батьківські обов'язки з моменту народження дитини, та не проявляв зацікавленості в її житті та вихованні дитини, що підтверджує факт свідомого нехтування своїми правами і обов`язками. Отже, встановлені обставини вказують на злісне ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків по вихованню й матеріальному утриманню дитини, не забезпечення законних прав дитини на нормальні умови життя, також жодним чином не беруть участі в її вихованні. При цьому батьки не надали суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконувати свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, а також прояву з їх боку щонайменшої батьківської турботи; батьки в обґрунтуванні незаконності рішень судів першої та апеляційної інстанцій посилаються на недотримання при вирішенні цієї справи висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 175/4987/23, стосовно того, що відповідно до статті 163 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними та мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Таке посилання є не обґрунтованим, адже дитину відібрано від батьків та встановлено опіку над нею відповідно до рішення Печорського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року у справі № 757/43244/19-ц, а тому дитина перебуває у ОСОБА_3 на законних підставах; орган опіки та піклування повністю підтримує позицію ОСОБА_3 , яка викладена в її касаційній скарзі. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/54135/21-ц та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У квітні 2025 року матеріали справи № 757/54135/21-ц надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 10 квітня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 175/4987/23, від 15 січня 2025 року у справі № 333/6680/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 373/120/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України); аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19; від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24; від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18; від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21; від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20; від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України). Фактично обставини Суди встановили, що ОСОБА_1 . І ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 23 серпня 2014 року та є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Актом обстеження умов проживання від 01 серпня 2019 року, складеного головними спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі повідомлення Уповноваженого Президентом України у справах дітей про порушення прав ОСОБА_6 , засвідчено умови проживання дитини за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема те, що: у квартирі брудно; у кімнаті 1 на підлозі розташований матрац; стіни розмальовано дитиною; у кімнаті розташовані тарілки з кормом та горщики; на вішалках дитячі речі; поличка з книгами; у квартирі два коти; на кухні безлад, ванна кімната у задовільному стані, відносно чиста; доступу до кімнати 2 не було, адже дитина спала на матраці, на підлозі. Наказом Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2019 року № 39 влаштовано малолітню ОСОБА_6 , 2016 року народження, яка залишилась без батьківського піклування, до родини баби дитини - ОСОБА_3 тимчасово. Згідно з консультативним висновком клініки доктора Ігнатьєва від 12 серпня 2019 року щодо пацієнта ОСОБА_6 , 2016 року народження, поставлено діагноз: остаточні проявлення м`язової кривошиї, вальгусна деформація кісток стегна під питанням, дисфункція скошеного тазу м`язово-зв`язкового генезу, вальгусна постава стоп, поздовжня плоскостопість, сколіотична постава. Відповідно до оглядів ортопеда-травматолога клініки «Мануфактура» (ТОВ «Асклепіон») від 17 серпня 2018 року, 25 січня 2020 року ОСОБА_6 , 2016 року народження, поставлено діагноз «диспластична соха плосковальгусна деформація стоп, залишкові явища рахиту (вогнута деформація грудини)». У клініці «Мануфактура» дитині ОСОБА_6 виконуються щеплення відповідно до паспорта щеплень. Згідно з висновком психологічного обстеження від 09 вересня 2019 року № 179, складеного міським центром дитини Служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації, результати обстеження дитини вказують на ознаки насильства (фізичного та психологічного) по відношенню до дитини з боку особи, яку вона називає «тато», при цьому дитина привітно реагує на дідуся, йде на контакт, зазначає, що не він робив боляче; проблеми зі сном, затримка розвитку мовлення, постійне прохання їжі може бути пов`язане з досвідом пережитого насильства, порушення режиму сну та відсутність достатнього харчування та піклування у дитини за час проживання з батьками. Відповідно до висновку консультативно-лікувального центру патології мовлення Київського міського психоневрологічного диспансеру від 17 жовтня 2019 року № 5, ОСОБА_6 поставлено діагноз розлад експресивного мовлення, вторинна затримка психічного розвитку F80.1, F83. Згідно з висновком консультативно-лікувального центру патології мовлення Київського міського психоневрологічного диспансеру від 24 жовтня 2019 року № 5, ОСОБА_6 поставлено діагноз ЗНМ 1 рівня, розвиток психічних процесів не відповідає віковій нормі, потребує корекційного впливу. Відповідно до висновків консультативно-лікувального центру патології мовлення Київського міського психоневрологічного диспансеру від 06 лютого 2020 року, від 03 серпня 2020 року щодо ОСОБА_6 спостерігається значна позитивна динаміка розвитку мовлення та розвитку психічних процесів, проте корекційний вплив є недостатнім, дитини потребує подальшої логопедичної та психологічної корекції і розвитку. 23 серпня 2019 року клінікою «Добробут» складено рекомендований план дитячого терапевтичного лікування відносно ОСОБА_6 , якій поставлено діагноз «Множинний карієс молочних зубів»; згідно актів виконаних робіт клініки «Добробут», а також ТОВ «Клініка дентальної хірургії професора Весової», пацієнту ОСОБА_6 надано послуги з реставрації молочних зубів, професійної гігієни, ремінералізуючої терапії, встановлення пломб, видалення молочних зубів. Згідно з актами приймання-передачі наданих послуг від 17 вересня 2019 року, від 19 вересня 2019 року ТОВ «Онто-Мед» надано послуги пацієнту ОСОБА_6 у вигляді консультацій логопеда та психолога, групової інтегративної сесії. Відповідно до довідки Освітньо-мистецького центру Творча майстерня «Світлиця» з вересня 2019 року ОСОБА_6 відвідує заняття творчої майстерні: сучасні танці, студія живопису, група раннього розвитку, відвідування яких оплачується опікуном ОСОБА_3 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц, яке набрало законної сили 26 січня 2021 року, за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про відібрання малолітньої дитини, призначення і встановлення опіки, стягнення аліментів на утримання позов задоволено, відібрано малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав; встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначено ОСОБА_3 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_6 ; стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, починаючи з 14 серпня 2019 року і до досягнення нею повноліття. Суд дійшов висновку про доцільність відібрання дитини, адже встановлено, що відповідачі не працюють, у них відсутні навички відповідального батьківства, вони ухиляються від медичної допомоги для малолітньої доньки, проживаючи з батьками, дитина відставала у розвитку і хворіла, умови проживання не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам для проживання, від часу фактичного відібрання і тимчасової передачі дитини бабусі, вони не виявляли наміру спілкування з дитиною, не цікавилися її здоров`ям, інтересами, успіхами, не намагалися зустрітися і облаштувати для неї належні умови для повноцінного життя і розвитку. Починаючи з 31 травня 2021 року, місце проживання ОСОБА_6 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , тобто у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_3 . Наказом ТОВ «Голвуд» від 30 липня 2021 року № 30.07-К/3 ОСОБА_1 прийнято на постійну роботу на посаду оператора на автоматичних та напівавтоматичних лініях у деревообробленні з окладом відповідно штатному розпису з 02 серпня 2021 року. Згідно з характеристикою, яка надана ТОВ «Голвуд» 20 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , він зарекомендував себе як привітний і сумлінний працівник, вміє організувати робочий процес і проконтролювати якість виконуваної роботи відповідно до поставлених завдань; завдання керівництва виконує якісно і в установлений строк; у непередбачених ситуаціях може самостійно прийняти правильне рішення; пунктуальний; у колективі з усіма підтримує рівні, дружні відносини і користується повагою і авторитетом у керівництва. Відповідно до довідки ТОВ «Голвуд» від 16 вересня 2021 року ОСОБА_1 працює в товаристві з 02 серпня 2021 року, займає посаду оператора на автоматичних та напівавтоматичних лініях у деревообробленні, дохід за період з 02 серпня 2021 року по 31 серпня 2021 року становив 8 500,00 грн. Згідно з довідкою ТОВ «Голвуд» від 10 серпня 2022 року відрахування зі сплати аліментів ОСОБА_1 почали виконуватись з січня 2022 року після отримання вимоги старшого державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві від 11 січня 2022 року та постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11 січня 2022 року. 12 липня 2021 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Шахтар-Сервіс» договір про надання послуг № ШС000000280, з терміном дії до 30 червня 2022 року, за умовами якого зобов`язалася надавати послуги з прибирання на стадіоні «НСК Олімпійський», а замовник зобов`язувався приймати і оплачувати якісно надані послуги. 20 вересня 2021 року начальником відділу персоналу ТОВ «Шахтар-Сервіс» складено рекомендаційний лист № 1, згідно з яким ОСОБА_2 з 12 липня 2021 року надає послуги по контролю порядку і забезпечення чистоти під час проведення матчів і культурно-масових заходів на стадіоні. Період співробітництва з ОСОБА_2 замовник розцінює як плодотворний і взаємовигідний, претензій до якості наданих послуг не було; рекомендує ОСОБА_2 як спеціаліста, який вміє працювати в команді і виконувати поставлені завдання. Згідно з довідкою ТОВ «Шахтар-Сервіс» від 20 вересня 2021 року дохід ОСОБА_2 за період із 12 липня 2021 року до 31 серпня 2021 року становив 12 162,59 грн. Відповідно до відповіді ТОВ «Шахтар-Сервіс» від 18 вересня 2022 року на адвокатський запит, договір з ОСОБА_2 , чинний до 30 червня 2022 року, на новий строк не укладався. Згідно з довідкою ТОВ «Принцес Україна» від 17 січня 2023 року ОСОБА_2 дійсно працює в товаристві на посаді «прибиральниця службових приміщень» на підставі наказу від 30 грудня 2022 року № 15-к, щомісячна заробітна плата згідно штатного розпису становить 15 000,00 грн. 22 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Шевченківського ВДВС у м. Києві, в якій просила призначити виплату нею аліментів відповідно до її заробітної плати з місця роботи, до якої додала копію довідки про працевлаштування та зарплату від 17 січня 2023 року. Згідно з довідкою Державного музею авіації ім. О. К. Антонова ВСП НАУ від 05 червня 2023 року № 112 ОСОБА_2 прийнята на роботу 01 червня 2023 року. Відповідно до дублікатів квитанцій за 2021 рік ОСОБА_2 здійснювала перекази за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2 зі сплаті аліментів для ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_6 . Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за аліментами, сформованої Голосіївським ВДВС у м. Києві, загальна заборгованість відповідно до виконавчого листа від 25 лютого 2021 року № 757/43244/19-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва, боржник ОСОБА_1 , станом на 01 серпня 2022 року становить 167 671,31 грн. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, сформованої Шевченківським ВДВС м. Києва, станом на 27 вересня 2021 року заборгованість зі сплаті аліментів ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 становить 121 053,24 грн. Постановами державного виконавця Шевченківського ВДВС у м. Києві від 02 грудня 2021 року в зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої за період з 14 серпня 2019 року до 01 вересня 2021 року в сумі 147 571,23 грн, що перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців, встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, у праві керування транспортними засобами, у праві полювання, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю. Постановою державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві від 27 березня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за виконавчим листом від 25 лютого 2021 року № 757/43244/19-ц призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою доручено суб`єкту оціночної діяльності визначити вартість описаного майна боржника ОСОБА_1 у вигляді земельної ділянки. Згідно з висновком про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності 31 березня 2023 року, ринкова вартість об`єкта нерухомості, належного ОСОБА_1 , становить 310 775,00 грн. Відповідно до меморіальних ордерів та квитанцій 21 квітня 2023 року ОСОБА_2 сплатила на рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві 15 551,79 грн за виконавчим листом № 757/43244/19, 06 квітня 2023 року - в розмірі 221 145,54 грн, 08 травня 2023 року - в розмірі 19 800,00 грн. 12 травня 2023 року ОСОБА_10 здійснено сплату на рахунок Шевченківського РВДВС м. Київ в розмірі 200 000,00 грн з призначенням «аліменти ОСОБА_2 за 2019 - 2020 роки, ВП № НОМЕР_2». Згідно з довідками КНП «Київський міський психоневрологічний диспансер» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 на обліку не перебуває, за психіатричною допомогою не звертався; ОСОБА_2 на обліку не перебуває. Відповідно до сертифікатів про проходження профілактичного наркологічного огляду, виданих 03 грудня 2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пройшли профілактичний наркологічний огляд, сертифікат дійсний до 03 грудня 2026 року. Довідкою Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря від 24 вересня 2021 року підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є парафіянами храму Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря м. Києва з 2018 року. Відповідно до заяви, підписи в якій посвідчені державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Праведник Н. О., заявники ОСОБА_10 та ОСОБА_16 повідомили, що не заперечують проти проживання своєї онуки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформаційною довідкою КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04 жовтня 2021 року, за даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_5 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_16 , ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 1996 року № 1868. Відповідно до акта обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 грудня 2021 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Цим актом встановлено, що для малолітньої дитини підготовлено належну кімнату для проживання та всебічного розвитку. Згідно з актом обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 грудня 2021 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Цим актом встановлено, що для розвитку та виховання дитини умови є, але батьки не створили на цей час забезпечення іграшок, одягу та меблів для дитини, оскільки немає в цьому потреби у даний час. Відповідно до акта обстеження умов проживання, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 16 листопада 2022 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Цим актом встановлено, що для дитини створено умови для проживання, виховання, навчання належним чином. Згідно з консультативним висновком психолога КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» від 18 серпня 2021 року, сімейна пара ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували психотерапевтичну допомогу впродовж останніх 6 місяців з метою відновлення психоемоційного стану внаслідок стресу, що був спричинений розлученням з донькою ОСОБА_6 , та формування навичок для відновлення батьківсько-дитячих стосунків. Батьки здобули навички відповідального батьківства. Рекомендовано довготривалий психологічний супровід сім`ї (батьки з дитиною), та корекційно-розвиваючого заняття в умовах сенсорних кімнат центру для дитини та її батьків. Відповідно до відповіді КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» від 27 січня 2022 року на адвокатський запит, протягом певного часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували психологічну допомогу від психолога КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва». Згідно з довідкою Шевченківського районного в м. Києві Центру соціальних служб від 01 травня 2023 року № 360/1-04 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно рішення від 03 квітня 2023 року № 315 про надання соціальних послуг отримують соціальну послугу Центру відповідно держстандарту «Консультування»: відвідують курси з підвищення батьківського потенціалу «Школа батьківства», ОСОБА_2 відвідує консультацію психолога; ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відвідують курси з 22 березня 2023 року, приєднались до навчання з 6 заняття (станом на 01 травня 2023 року відвідали 6 занять), по закінченню курсу (орієнтовно в середині червня 2023 року) буде видано довідку про проходження курсу «Школа батьківства» та зазначено кількість пройдених занять. Відповідно до довідки Шевченківського районного в м. Києві Центру соціальних служб від 12 червня 2023 року № 523/1-04 центр з лютого до червня 2023 року проводив курс занять «Школа батьківства», який спрямовано на підвищення виховного потенціалу батьків, ознайомлення з віковими особливостями розвитку дитини, налагодження гармонійних доброзичливих стосунків в родині, попередження конфліктів та домашнього насильства. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прослухали курс «Школа батьківства» з 22 березня 2023 року, приєднались до навчання з 6 заняття, всього відвідали 17 занять. Під час навчального курсу активно приймали участь в обговореннях, виконували рекомендації тренерів та домашнє завдання, опрацьовували самостійно рекомендовану літературу. Роздруковане листування ОСОБА_1 в додатку Viber з абонентом « ОСОБА_3 », номер телефону НОМЕР_1 , з травня 2021 року до серпня 2021 року, в якому ОСОБА_1 цікавився, чим займається ОСОБА_6 , та чи не потрібні їй іграшки, одяг, книги; відповіді відсутні. Роздруковане листування ОСОБА_1 в додатку WhatsApp з абонентом «Мать», номер телефону НОМЕР_1 , з 19 жовтня 2023 року до 20 листопада 2023 року, за змістом якого ОСОБА_1 просив надати йому можливість поспілкуватися з дитиною засобами телефонного зв`язку та відеозв`язку, цікавився, чи відвідує дитина школу, просив зробити фотознімки дитини. Абонентом повідомлено 20 жовтня 2023 року, що необхідно дочекатися рішення суду, подальші відповіді відсутні. У матеріалах справи наявні роздруковані скриншоти вихідних дзвінків ОСОБА_1 до абонента « Мать ». У листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05 вересня 2023 року надано інформацію щодо перетинання державного кордону України малолітньою ОСОБА_6 : 19 серпня 2021 року виїзд, 02 вересня 2021 року в`їзд, 29 вересня 2021 року виїзд, 13 жовтня 2021 року в`їзд, 10 грудня 2022 року виїзд, 18 квітня 2023 року в`їзд, 27 травня 2023 року виїзд. 28 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, до ГУНП у м. Києва із заявами, в яких повідомив, що ОСОБА_3 , яка є опікуном їх дитини, впродовж тривалого часу не дає їм спілкуватись з дитиною та ігнорує їх спроби дізнатись про стан та здоров`я дитини; просили відреагувати та вжити відповідних заходів. Листом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 серпня 2021 року повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх звернення від 28 липня 2021 року, що представником органу опіки та піклування проведено бесіду з опікуном дитини - ОСОБА_3 , під час якої надано роз`яснення відповідно до чинного законодавства України щодо неможливості перешкоджати батькам здійснювати свій обов`язок по вихованню та утриманню дитини, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток; враховуючи, що на опікуна покладено обов`язок вжиття заходів до захисту прав та інтересів підопічного, діючи в інтересах дитини, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування пропонувала налагодити стосунки з опікуном для вирішення поставленого питання по суті. Листом Печерського УП ГУНП у м. Києві від 05 вересня 2021 року повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх звернення, що подія не містить ознак кримінального правопорушення і не підлягає внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. На заяву ОСОБА_2 від 25 листопада 2021 року щодо забезпечення можливості спілкування з дочкою заступником голови Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надала відповідь від 09 грудня 2021 року, що з метою запобігання травмування психіки дитини, розглядати питання зустрічей заявника з дитиною до ухвалення судом відповідного рішення недоцільно. 27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надано письмові пояснення інспектору ВРПП Обухівського РУП про те, що його мати ОСОБА_3 , яка є опікуном його доньки ОСОБА_6 , понад три роки не дає можливість їм з дружиною бачитися з дитиною. Листом СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області повідомлено про відсутність даних, які б указували на наявність кримінального правопорушення за заявою. 22 березня 2023 року, 06 лютого 2023 року, 14 грудня 2022 року, 08 січня 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися до служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації із заявами, в яких просили повідомити місцезнаходження їхньої доньки ОСОБА_6 , сприяти та вчинити всі можливі заходи щодо забезпечення зустрічі з донькою. Листом від 18 квітня 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації повідомила ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що 11 грудня 2023 року малолітня ОСОБА_6 разом з опікуном ОСОБА_3 виїхали до Республіки Туреччина. ОСОБА_3 через додаток Viber повідомила, що задля недопущення психічного травмування дитини, спілкування можливе лише за фізичної присутності психолога та працівника служби, враховуючи висновок психолога та висновок органу опіки та піклування Печерської райдержадміністрації про позбавлення батьківських прав. Також ОСОБА_3 повідомила, що їй неодноразово телефонували з невідомих закордонних номерів, погрожували та вимагали повернути дитину. Тому, з метою убезпечення та захисту дитини, упередження можливості її викрадення, до прийняття рішення по справі про позбавлення заявників батьківських прав, ОСОБА_3 вважає недоцільним повідомляти адресу проживання дитини задля її безпеки. Листом від 17 квітня 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації повідомила ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що станом на 17 квітня 2023 року малолітня ОСОБА_6 разом з опікуном ОСОБА_3 виїхали за кордон до Турецької Республіки, де перебувають до цього часу; з грудня 2022 року малолітня ОСОБА_6 не поверталася на територію України. Листом від 09 серпня 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації відповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх звернення від 27 липня 2023 року, що за допомогою електронного додатку Viber опікун дитини ОСОБА_3 повідомила службу, що ОСОБА_6 перебуває в безпечному місці, де її життю та здоров`ю ніщо не загрожує; питання можливості спілкування з донькою по телефону чи відеозв`язку може бути вирішене заявниками тільки з її опікуном. Листом від 26 квітня 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації повідомила на адвокатський запит, що з часу відібрання дитини 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до органу опіки та піклування: за 2020 рік звернень не надходило, в 2021 році - звернення від 28 липня та 25 листопада 2021 року, в 2022 році - від 14 грудня 2022 року, за 2023 рік - звернення від 08 січня, 06 лютого, 22 березня 2023 року. Згідно з висновком Консультативно-лікувального центру патології мовлення від 20 січня 2022 року, складеного щодо дитини ОСОБА_6 , розвиток психічних процесів відповідає віковій нормі, мовленнєвий розвиток значно покращився у порівнянні з первинним обстеженням у 2019 році завдяки постійній систематичній роботі з дитиною та відвідуванню занять, проте корекція є недостатньою, дитина й надалі потребує систематичного корекційного логопедичного впливу. 12 вересня 2022 року спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації складено акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 , яким встановлено, що в квартирі проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_18 (баба і дід), ОСОБА_6 (онука), для дитини створені належні умови для проживання, виховання та повноцінного розвитку, державна допомога на дитину використовується за призначенням. Згідно з оглядом лікаря КНП «Обухівська БЛІЛ» та консультативного висновку спеціаліста від 23 листопада 2022 року, встановлено пацієнту ОСОБА_6 діагноз: набута деформація грудної клітки та ребер - основний, активний заключний, середньої тяжкості, вроджене вальгусне положення шийки стегнової кістки - супутній, активний, заключний, середньої тяжкості, вальгусна деформація, не класифікована в інших рубриках, ділянка гомілковостопного суглоба та стопи - супутній, активний, заключний, середньої тяжкості. Відповідно до огляду психіатра дитячого від 25 листопада 2022 року у КНП «КМПНЛ № 2» при огляді ОСОБА_6 продовжується спостерігатися позитивна динаміка у розвитку психічної та мовленнєвої сфери, поводить себе звично, рівень інтелекту відповідає нормальному віковому. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року в справі № 761/5056/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 178 487,12 грн, зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 167 671,31 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в справі № 761/5056/22 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції даної постанови, в іншій частині рішення залишено без змін. Встановлено, що розмір заборгованості за аліментами існує досить тривалий час, що свідчить про недобросовісні дії відповідачів. Згідно з висновком про стан здоров`я заявника, наданого КНП «Обухівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30 листопада 2022 року, ОСОБА_3 за станом здоров`я може бути опікуном. Відповідно до довідки ТОВ «Заклад дошкільної освіти «Кристал Кідс» від 06 грудня 2022 року ОСОБА_6 з 24 жовтня 2022 року і до цього дня є вихованкою старшої вікової групи. 22 березня 2023 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією надано висновок № 105/01-383В-140 про доцільність позбавлення батьківських прав, яким встановлено, що після відібрання дитини батькам були надані повні і змістовні роз`яснення щодо можливості повернення дочки на виховання, але з того часу до грудня 2022 року від батьків не надходило жодних заяв щодо зміни їх ставлення до ситуації, жодних довідок з роботи, жодних підтверджень щодо їх участі у вихованні та утриманні дочки; враховуючи той факт, що дитиною опікуються батьки ОСОБА_1 , він не намагався налагодити з ними стосунки, не прийняв жодних спроб на виправлення ситуації. 25 січня 2023 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли пояснення-заперечення з додатками та довідка про те, що ОСОБА_2 працює у ТОВ «Принцес Україна» відповідно до наказу від 30 грудня 2022 року; під час засідання комісії мати дитини повідомила, що вже не працює, але проходить стажування, доказів не надала. Всі обставини та документи доводять, що батьки дитини, починаючи з 2019 року та до 2021 року не здійснювали жодних заходів для налагодження свого життя та стосунків з дитиною. Враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 21 березня 2023 року, керуючись статтею 164 СК України, діючи в інтересах дитини, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_6 як таких, що ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та догляду за своєю дитиною. Позиція Верховного Суду Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У пунктах 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) вказано, що «розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_3 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4, яка проживає разом з матір`ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю у новій сім`ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками». Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24) зазначено, що «67. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

68. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

69. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування». Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. […] Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування судових рішень, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими». Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України). У справі, що переглядається: при зверненні до суду із зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 зазначала, що за два роки знаходження дитини у баби та діда відповідачі жодного разу не подзвонили та не поцікавилися своєю дитиною, не передавали речі чи продукти через службу у справах дітей та сім`ї, не зверталися до служби у справах дітей та сім`ї з повідомленням про те, що у них наразі створені умови для проживання доньки і вони усунули причини, які передували відібранню дитини. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 станом на час подання зустрічного позову мають заборгованість за аліментами в розмірі понад 309 000,00 грн. Як підстави позбавлення батьківських прав позивач за зустрічним позовом вказувала пункти 2, 3 частини першої статті 164 СК України, а саме ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоке поводження із дитиною; при відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 суди виходили з того, що підстави позбавлення батьківських прав, передбачені статтею 164 СК України, зокрема пунктами 2, 3 частини першої цієї статті, не доведені, належних доказів ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків позивач за зустрічним позовом суду не надала. Більше того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як батьки працювали над усуненнями причин, у зв`язку з якими їх доньку було відібрано від них, намагалися організувати умови для її життя і розвитку; суди також вважали, що висновок Служби у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 березня 2023 року, в якому зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_6 , є необ'єктивним, адже позивачі за первісним позовом надали докази протилежного - здійснення ними певних кроків для виправлення неналежного виконання ними батьківських обов'язків, що мало місце і потягло за собою відібрання малолітньої доньки, які містяться у матеріалах справи. За таких обставин суди обґрунтовано не погодилася з цим висновком; суди врахували, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення вимог про позбавлення батьківських прав, наголошували на бажанні брати участь у житті доньки, а їхні активні дії на усунення підстав, зазначених в рішенні про відібрання дитини (подання позову, звернення із заявами, влаштування на роботу, часткова сплата аліментів, покращення умов проживання, проходження курсів з набуття навичок відповідального батьківства, намагання установити контакт з дитиною через опікуна та ін.) це підтверджують. Тому суди правильно вважали недоведеними підстави для застосування до батьків такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення їх батьківських прав відносно їх малолітньої дочки. Отже, з урахуванням встановлених обставин, зокрема відсутності свідомого нехтування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав, адже таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини Посилання ОСОБА_3 на те, що ставлення батьків до своїх батьківських обов`язків не змінилось, а їхні дії направленні лише на уникнення сплати аліментів, є необґрунтованими, спростовуються сукупністю доказів, які наявні у матеріалах справи. Доводи ОСОБА_3 про те, що обставини, які встановлені у справі № 757/43244/19-ц є преюдиційними під час вирішення спору в цій справіта самі по собі достатніми для позбавлення батьків ОСОБА_6 батьківських прав щодо неї, є необґрунтованими. Так, у 2020 році малолітня ОСОБА_6 була передана своїй бабі на підставі рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц. Цим же рішенням стягнено аліменти з батьків на утримання дитини. Під час розгляду судом справи № 757/43244/19-ц було встановлено, що відповідачі не працюють, у них відсутні навички відповідального батьківства, вони ухиляються від надання медичної допомоги малолітній дочці; проживаючи з батьками, дитина відставала у розвитку і хворіла, зазнавала насильства від особи, яку називала «тато», умови проживання не відповідали санітарно-гігієнічним вимогам для проживання; від часу фактичного відібрання і передачі дитини бабі батьки не виявляли наміру спілкування з дитиною, не цікавилися її здоров`ям, інтересами, успіхами, не намагалися зустрітися і облаштувати для неї належні умови для повноцінного життя та розвитку; згідно медичних висновків, через місяць після фактичного відібрання дитини у батьків в серпні 2019 року її психоемоційний стан покращився; згідно висновку лікаря логопеда за вересень 2019 року, дитина є педагогічно занедбаною; наводила висновки висновків лікарів, в тому числі консультативних висновків лікарів, за 2019 рік, вказувала, що за час знаходження онуки з бабою та дідом її фізичний та психологічний стан значно покращився, а також їй були зроблені всі щеплення за графіком. Проте такі аргументи, які, на її думку, мали стати підставою для позбавлення батьківських прав, стосуються виключно тих обставин, які у 2020 році вже досліджувалися Печерським районним судом м. Києва від 16 грудня 2020 року в справі № 757/43244/19-ц за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, та стали підставою для ухвалення рішення про відібрання дитини у позивачів та передачу її під опіку ОСОБА_3 . Водночас у межах справи № 757/43244/19-ц вимога про позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пред`являлась. Отже, наведені ОСОБА_3 обставини, які вона вважала підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вже досліджувалися судом, їм була надана оцінка та ухвалене рішення, яке набрало законної сили. Вдруге одні й ті ж самі обставини не можуть використовуватися проти них та бути підставою для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 України суд може постановити таке рішення у випадку, якщо батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (частина третя статті 170 СК України). Положеннями статті 50 СК України передбачено, що опіка, піклування над дитиною припиняються у випадках, встановлених Цивільним кодексом України. Згідно зі статтею 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків (див. постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 466/5767/18 (провадження № 61-20485св19)). Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (див. постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21 (провадження № 61-11187св22). Сім`я вважається природним середовищем для розвитку дитини; виховання в сім`ї відповідає найкращим інтересам дитини і тільки коли виявиться, що сім`я є особливо непридатною або неблагонадійною, зв`язки з нею можуть бути перервані. Розлучення дітей з батьками всупереч їх волі можливо тільки за умови, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. При розгляді позовів батьків про передачу їм дитини іншими особами, від яких вони мають право вимагати її повернення, суд бере до уваги зокрема можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер їхніх взаємовідносин з нею, прихильність дитини до осіб, у яких вона перебуває, й інші конкретні обставини справи. При цьому суд враховує, хто з зацікавлених осіб виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожної з осіб, особисті якості сторін, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані однієї з осіб сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У будь-якому випадку суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам малолітньої дитини. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції). Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18 (провадження № 61-6992св20)). У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі № 201/13014/23 (провадження № 61-12151св24) зроблено висновок, що «Верховний Суд звертає увагу на те, що, визначаючи зміст принципу якнайкращих інтересів дитини, цей суд в своїй практиці враховує підхід Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який виробив дві умови, які необхідно брати до уваги при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»). Більш широкий підхід виробив Комітет ООН з прав дитини в Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)», який був імплементований і в практику Верховного Суду. Так, Комітет звернув увагу на те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. Перелік таких елементів не є вичерпним і залежно від конкретної ситуації певний елемент може переважати над іншим. Підхід Комітету ООН з прав дитини може слугувати алгоритмом для оцінки та визначення якнайкращих інтересів дитини, за якими належить діяти в такому порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права». У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі № 333/6680/23 (провадження № 14999св24) вказано, що «… під час вирішення питання про повернення дитини на підставі зазначеної норми права судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених статтею 170 СК України, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам (одному з батьків). У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей. Дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі)». У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) зроблено висновок, що «при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту. Возз`єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов`язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною. Як встановили суди попередніх інстанцій, і позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, належні умови для проживання дитини, баба має дохід від здійснення підприємницької діяльності, а відомостей про постійний дохід батька матеріали справи не містять. Проте визначальним у цих правовідносинах є те, що негайне відібрання дитини може негативно позначитися на самій дитині, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів. Такі ускладнення пов`язані з тим, що хвора з народження малолітня дитина протягом тривалого часу (з моменту народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та після смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) весь час проживала і на момент розгляду справи проживає у баби, яка займається її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров`я та матеріальним забезпеченням. Фактично сім`єю для дитини з моменту її народження були мати і баба, а після смерті матері - баба … Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, Верховний Суд звертає увагу на те, що негайне відібрання малолітньої хворої від народження дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом, не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання малолітнього разом з бабою і дідом становить для нього звичну стабільну сімейну середу з народження. Таким чином, Верховний Суд, розуміючи складність ситуації і перебуваючи на позиції про необхідність забезпечення умов для спільного проживання батька разом зі своєю дитиною, вирішує спір на користь відмови у негайному відібранні дитини, покладаючи на компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов`язків держави зобов`язання забезпечити систему послідовних кроків у напрямку возз`єднання батька з дитиною, щоб запобігти негативному впливу на дитину. З урахуванням пропорційності втручання у право позивача на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини третьої статті 163 СК України допускаються випадки відмови батьку у негайному відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації. В інтересах дитини в ситуації, що склалася у цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини та батька до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із батьком, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з батьком. Подібний підхід був застосований у рішенні ЄСПЛ у справі «N.TS. and other v. Georgia» від 02 лютого 2016 року (заява № 71776/12)». У справі, що переглядається: при зверненні до суду з первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що вони усунули ті обставини, які стали підставою для відібрання дитини, а також переглянули своє ставлення до батьківських обов`язків та готові реалізовувати їх повною мірою; тлумачення положень частини третьої статті 170 СК України дає підстави для висновку, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, тобто, прямого обов`язку повернення дитини батькам на суд не покладено, а отже, рішення щодо повернення батькам дитини суд приймає, виходячи із конкретних обставин кожної справи та керуючись якнайкращими інтересами дитини; суди виходили з того, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у нашій державі введено воєнний стан із 05:30 год 24 лютого 2022 року, який триває станом на час розгляду справи і на день постановлення рішення. Крім того, загальновідомим є той факт, що внаслідок ракетних ударів по Україні з боку країни - агресора в Україні масово гинуть мирні люди, зокрема діти. Тому дитина не може бути повернута тоді, коли повернення суперечитиме її інтересам, адже створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я; власне опікун, діючи з міркувань безпеки дитини, і виїхала з нею Турецької Республіки, де перебуває і дотепер; суди проаналізували доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вжиття заходів з метою усунення обставин, які стали підставою для відібрання у них дитини, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи; в той же час суди встановили, що між ОСОБА_1 (батьком), ОСОБА_2 (матір`ю) та їхньою малолітньою дитиноювідсутній сталий психологічний зв`язок. Дитина тривалий час проживає з бабою, з 01 серпня 2019 року, що є значною частиною її усвідомленого життя, відсутнє будь-яке спілкування з батьками протягом тривалого часу, не має повноцінного контакту з ними. Для налагодження довірливих відносин між батьками і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дочки до батьків; суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали доказів про існування будь-якого контакту батьків з дитиною, як шляхом зустрічей, так і засобами телефонного аудіо,- відеозв`язку, починаючи з 01 серпня 2019 року і до цього часу, про що вони самі вказували в позові, в зв`язку з чим дитина могла втратити психоемоційний зв`язок з батьками. Повернення її до батьків без попереднього поступового відновлення цього зв`язку шляхом визначення графіку і часу спілкування батьків з дитиною не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались із заявою до органу опіки та піклування щодо визначення графіку і часу спілкування між ними і дочкою; або ж до суду з відповідним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною; не вчиняли інших дій, які спрямовані на встановлення контакту безпочередньо з дитиною; за таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для повернення батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їх дитини ОСОБА_6 без встановлення жодного сталого психологічного зв`язку як з батьками, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, зокрема забезпечення для дитини стабільного, надійного середовища перебування, навчання та розвитку, залишення її у середовищі, в якому вона тривалий час проживала, враховуючи особливості психічного розвитку дитини, стану її здоров`я. При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про повернення дитини не позбавляє батьків права брати участь у вихованні дитини, підтримувати з нею регулярні стосунки, піклуватися про стан її здоров`я, а також фізичний та моральний стан; в той же час суди помилковозазначили, що з огляду на військову агресію російської федерації проти України, умови проживання з батьками у м. Києві є небезпечними для життя, здоров`я і морального виховання дитини, у розумінні частини третьої статті 163 СК України; крім того, під час розгляду справи суди помилково надали оцінку письмовим гарантіям ОСОБА_1 і ОСОБА_12 від 07 лютого 2025 року, адже такий документ не є доказом у розумінні норм процесуального права, а обов`язки батьків чи осіб інших осіб, які їх замінюють, передбачені нормами ЦК України та СК України. За таких обставин суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки, але помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому судові рішення у частині первісних позовних вимог слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що розлука з батьками понад п`ять років призводить до тяжких психологічних травм дитини у майбутньому, є припущеннями, не підтверджується відповідними висновками спеціалістівчи експертними висновками. Аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що в матеріалах справи відсутні докази того, що дитина навчається у школі та відвідує гуртки, а їй (дитині)створені належні та безпечні умови для проживання в Туреччині, а також, що станом на день ухвалення рішення дитина перебуває саме на території вказаної держави, висновку про відсутність підстав для повернення дитини батькам не спростовують. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами справи та здійсненою оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід задовольнити частково; касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог за первісним позовом про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог за зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав залишити без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року в частині позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про повернення дитини батькам, припинення стягнення аліментів, припинення опіки змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко