Постанова Київський апеляційний суд № 757/43244/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 757/43244/19-ц номер провадження 22-ц/824/9488/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року /суддя Литвинова І.В./ у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д.В. про залишення під арештом земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії у виконавчому провадженні № 64846708, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яблонської Д.В. про залишення під арештом земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії у виконавчому провадженні № 64846708. Скаржник просив суд: визнати незаконним рішення державного виконавця про залишення під арештом його земельної ділянки; зобов`язати державного виконавця зняти арешт з земельної ділянки відповідно до ч. 4 п. 5 та ч. 6, 7 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. /т. 3 а.с. 186-188/ Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Апелянт вважає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права. На обґрунтування вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував положення пункту 7 частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», вважаючи, що наявність заборгованості зі сплати аліментів перешкоджає зняттю арешту з майна. Апелянт вважає, що Закон України «Про виконавче провадження» не ставить зняття арешту після проведення торгів у залежність від наявності заборгованості. Апелянт зазначає, що його земельна ділянка тричі виставлялася на електронні торги (14 вересня 2023 року, 22 лютого 2024 року, 07 травня 2024 року), однак торги не відбулися через відсутність учасників. Стягувач у встановлений законом строк не подав заяву про залишення нереалізованого майна за собою. Відповідно до частини сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо стягувач не заявив про бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з такого майна підлягає зняттю, а майно повертається боржнику. Апелянт вважає, що безстрокове утримання майна під арештом після відмови стягувача залишити його за собою суперечить меті виконавчого провадження та порушує його права як боржника. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не перевірив дотримання державним виконавцем усіх процедур, передбачених статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо повідомлення стягувача та дотримання строків для прийняття рішення про залишення майна. Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, Відділ ДВС через електронний кабінет, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 поштою, судові документи не отримані за відсутністю адресатів, за адресами вказаними ОСОБА_1 , тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що на виконанні у Голосіївського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Мін`юсту перебуває виконавче провадження № 64846708 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. У ході виконавчого провадження державним виконавцем було проведено опис та арешт земельної ділянки боржника за адресою: Київська обл., с. Жукін, урочище «Обірок», загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 3221882801:28:207:0151. Зазначена земельна ділянка тричі виставлялася на електронні торги (14.09.2023, 22.02.2024, 07.05.2024), однак торги не відбулися через відсутність учасників. 13.11.2024 державним виконавцем на адресу стягувача було направлено повідомлення щодо залишення (не залишення) нереалізованого майна за собою. 28.04.2025 стягувач ОСОБА_2 надала заяву про відмову залишати земельну ділянку за собою в рахунок погашення боргу. Станом на 31.03.2025 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становила 124 035,47 грн. 01.05.2025 та 03.07.2025 боржник звертався до державного виконавця із заявами про зняття арешту з земельної ділянки, отримав відмову. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався вірно статтями 447-451 ЦПК України, статтями 18, 56, 59, 61 Закону України «Про виконавче провадження». Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що дії державного виконавця Яблонської Д.В. щодо залишення земельної ділянки під арештом є правомірними. Суд вірно зазначив, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів у значному розмірі, а для даного виду стягнення (періодичні платежі) відсутні правові підстави для зняття арешту з майна, оскільки виконання рішення може бути забезпечено саме шляхом звернення стягнення на майно боржника (пункт 7 частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права є безпідставними. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 7 частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника не знімається у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів. Зазначена норма є спеціальною та застосовується саме до випадків стягнення періодичних платежів, до яких належать аліменти. Метою такої правової конструкції є забезпечення можливості звернення стягнення на майно боржника до повного погашення заборгованості, оскільки аліментні зобов`язання мають тривалий характер, а заборгованість може виникати періодично. Колегія суддів зазначає, що хоча частина сьома статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає зняття арешту з нереалізованого майна у разі, якщо стягувач не заявив про бажання залишити його за собою, однак ця норма не є безумовною підставою для зняття арешту за наявності заборгованості саме за періодичними платежами якими є аліменти. У разі стягнення аліментів державний виконавець має право залишити майно під арештом з метою забезпечення виконання рішення суду. У даній справі встановлено, що станом на 31.03.2025 заборгованість боржника зі сплати аліментів становила 124 035,47 грн, не є погашеною і на момент розгляду апеляційної скарги. За таких обставин дії державного виконавця щодо залишення земельної ділянки під арештом є правомірними та відповідають вимогам закону, оскільки зняття арешту за наявності непогашеної заборгованості по аліментах суперечило б меті виконавчого провадження. Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не перевірив дотримання державним виконавцем процедур, передбачених статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріалами справи підтверджується, що державний виконавець вчинив усі необхідні дії: тричі виставляв земельну ділянку на електронні торги, направив стягувачу повідомлення щодо залишення майна за собою, а після отримання відмови стягувача вжив заходів відповідно до вимог закону. Таким чином, дії державного виконавця Яблонської Д.В. щодо залишення земельної ділянки під арештом є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Повний текст постанови складено 08.07.2026 р. Головуючий: Судді: