Постанова 4815 № 569/13192/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2025 року м. Рівне Справа № 569/13192/24 Провадження № 22-ц/4815/629/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В., секретар судового засідання Маринич В.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Луцик К.В. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року, ухваленого в складі судді Бучко Т.М., дата виготовлення повного тексту судового рішення не вказана, у справі № 569/13192/24, в с т а н о в и в : У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано 18 серпня 2012 року. Від шлюбу у сторін є спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що після розлучення син залишився проживати з ним. Відповідач постійно вела аморальний спосіб життя і участі у вихованні сина після розлучення не брала. Вихованням сина займається тато та бабуся. Відповідач зовсім не цікавиться долею свого сина, не бере ніякої участі у його вихованні та утриманні, не спілкується з ним, не допомагає матеріально, не цікавиться його навчанням, здоров`ям, розвитком. Син проживає разом з ним, він самостійно його виховує, доглядає, самостійно утримує, піклується про його здоров`я, духовний та інтелектуальний розвиток. Будь-яких перешкод відповідачу виконувати належним чином покладені на неї обов`язки по вихованню дитини ніхто не чинить, вона самостійно усунулася від своїх обов`язків. Враховуючи наведене, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на неповноту з`ясування усіх обставин справи та неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник покликається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Мати зовсім не цікавиться долею свого сина, не бере участі в його вихованні та утриманні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 23 серпня 2023 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального Міністерства юстиції. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 серпня 2012 року у справі № 1715/8936/12 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживанні з матір`ю. Згідно з витягом з реєстру Рівненської територіальної громади № 2023/006650939 від 23 серпня 2023 року та довідкою про склад осіб Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради № 08-01-1973/24 від 02 грудня 2024 року, неповнолітній ОСОБА_3 зареєстрований і проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . В помешканні створені належні умови для проживання, виховання і розвитку юнака. На даний час ОСОБА_3 є учнем Квасилівського професійного ліцею. Питання про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно сина Володимира розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 21 листопада 2024 року. Комісія, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, розглянувши матеріали справи, прийняла рішення рекомендувати органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради надати висновок до Рівненського міського суду про доцільність позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_8 . Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:1 ) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із цією скаргою позивач, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що мати дитини тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні сина, не цікавиться його життям. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17). Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Абзацом 1 і 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» встановлено, зокрема, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його матері та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. З огляду на встановлені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відсутні виключні обставини, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. За таких обставин, місцевий суд з урахуванням найкращих інтересів дітей, правильно зазначив, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доводи позивача про те, що відповідач не піклується про сина, участі у його вихованні не бере, не цікавиться його життям, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав щодо сина, оскільки судом встановлено, що відповідач рідко, однак підтримує контакт з сином та намагається встановити з ним контакт. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, незважаючи на доводи позивача, якими обґрунтована доцільність позбавлення батьківських прав, ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, однак є підставою для попередження відповідача про зміну свого ставлення до виховання дитини, що буде відповідати забезпеченню «якнайкращих інтересів дитини». Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, ст. 164 СК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Луцик К.В. залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2025 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 26 червня 2025 року. Головуючий суддя: Гордійчук С.О. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В.