Постанова Рівненський апеляційний суд № 562/1649/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року м. Рівне Справа № 562/1649/25 Провадження № 22-ц/4815/539/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимків С.С. секретаря судового засідання: Хлуд І.П. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хмари М.В. на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року, ухвалене в складі судді Кушніра О.Г., дата виготовлення повного тексту судового рішення 15 грудня 2025 року, у справі № 562/1649/25, в с т а н о в и в : В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно свідоцтва про народження, батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_4 , які в зареєстрованому шлюбі не перебували. 12 червня 2020 року ОСОБА_4 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 ». Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 визначено за місцем проживання його батька - ОСОБА_1 . Зазначає, що мати дитини повністю усунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям, здоров`ям і розвитком дитини, не бере участі в її житті та у вихованні. Позивач самостійно виховує сина, цікавиться його успіхами у навчанні, відвідує батьківські збори, спілкується із класними керівниками, учителями та відвідує лікарів, отже займається навчанням, здоров`ям та розвитком малолітнього ОСОБА_3 . Враховуючи наведене, просить суд позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_6 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням до ОСОБА_2 батьківських обов`язків. В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на неповноту з`ясування усіх обставин справи та неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник покликається на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо своєї дитини. ОСОБА_2 зовсім не комунікує з сином, не бере участі в його вихованні та утриманні. Окрім того, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки висловленій думці дитини, яка чітко зазначила про відсутність бажання проживати з матір`ю у разі наявності права вибору. Судом першої інстанції був безпідставно взятий до уваги первинний висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки такий є неповним, необ`єктивним та недопустимим доказом. Також звертає увагу на те, що відповідачка протягом тривалого часу не змінювала свою поведінку, не виявляла реального бажання виконувати батьківські обов`язки, а її участь у житті дитини носила формальний або епізодичний характер. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Здолбунів, його батьками вказані: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . 12 червня 2020 року ОСОБА_4 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 » Батьки дитини проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 визначено за місцем проживання його батька - ОСОБА_1 . З педагогічних характеристик Здолбунівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №2 «Дзвіночок» та Здолбунівського ліцею №1 Здолбунівської міської ради Рівненської області вбачається, що вихованням малолітнього ОСОБА_3 займався батько, а мати участі у вихованні дитини не приймала, заклад не відвідувала. Батько дитини, ОСОБА_1 , військовослужбовець, з 24 квітня 2026 року рахується безвісти зниклим за особливих обставин. Малолітній ОСОБА_3 перебуває на обліку служби у справах дітей, як дитина, яка залишилася без батьківського піклування, відповідно до акту про залишену дитину без батьківського піклування від 04 червня 2025 року, та тимчасово влаштований до бабусі ОСОБА_7 , жительки АДРЕСА_1 . Актами обстежень умов проживання малолітнього було підтверджено факт проживання ОСОБА_3 лише з бабусею ОСОБА_7 . Стан будинку відповідає санітарно-гігієнічним нормам, у хлопчика окрема кімната, в якій є місце для сну, відпочинку та підготовки уроків. Згідно затвердженого рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради Рівненської області від 27 червня 2025 року №142 первинного висновку, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , мотивуючи тим, що мати намагається відновити контакт з сином. Згідно затвердженого рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради Рівненської області від 28 травня 2026 року №139 повторного висновку, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що мати протягом тривалого часу свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). При розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені упостанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»). Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції). Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя. Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»). ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків. Установлені судом обставини свідчать про винну поведінку відповідача з виконання обов`язків по вихованню та піклуванню свого сина. Убачається, що представником апелянта доведені підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батька батьківських прав матері як крайнього заходу, оскільки відповідач не виявляє материнського піклування та турботи до дитини, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання ОСОБА_2 брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надала. Лише той факт, що відповідач не визнала позов та висловила бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи». У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Відповідно до статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Убачається, що первинним висновком органу опіки та піклування вирішено питання про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 . Разом з тим, із урахуванням наявних на час розгляду справи апеляційним судом обставин, ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2026 року, було витребувано від органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області повторний висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 стосовно її сина ОСОБА_3 . Із змісту вказаного висновку встановлено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 28 травня 2026 року органом опіки та піклування було заслухано пояснення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що не заперечує проти позбавлення «Юлії» (так малолітній називає матір) батьківських прав відносно нього. Таким чином, ОСОБА_3 пояснив, що не бажає бачитись та спілкуватись з матір`ю, оскільки остання протягом тривалого часу свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо нього. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року "Савіни проти України" (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін. Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини. Про це свідчить стала судова практика, зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2024 року у справі № 947/7448/22, від 31.07.2024 року у справі № 752/13450/22. Колегія суду бере до уваги думку малолітнього ОСОБА_3 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього. Окрім того, в рішенні Здолбунівським районним судом Рівненської області від 11 грудня 2025 року було попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , однак відповідач після ухвалення рішення суду жодних змін у своїй поведінці не продемонструвала: участі у вихованні, утриманні та повсякденному житті сина не бере, контакту з ним не підтримує. Таким чином, попередження суду щодо необхідності змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_2 фактично не виконане. Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 . Врахувавши висновок органу опіки та піклування і думку дитини, а також те, що відповідач протягом тривалого часу не виконувала належно свої батьківські обов`язки, апеляційний суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, понесені судові витрати підлягають покладенню на відповідача. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 164,166 СК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Хмари М.В. задовольнити. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2025 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6056,00 гривень понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 червня 2026 року. Головуючий суддя: Гордійчук С.О. Судді: Боймиструк С.В. Шимків С.С.