Постанова 4850 № 360/38/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2025 року справа №360/38/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 360/38/25 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В: 07 січня 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач), з такими вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку після звільнення з Національної поліції України та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: 14 днів за 2016 рік, 14 днів за 2018 рік, 14 днів за 2019 рік, в загальній кількості 42 дні; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: 14 днів за 2016 рік, 14 днів за 2018 рік, 14 днів за 2019 рік, в загальній кількості 42 дні. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період часу з 07 листопада 2015 року до 31 січня 2019 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції Луганської області. Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасників війни) від 29.12.2015 № 1/І/ХІІІ/85 позивачу було надано статус учасника бойових дій. Посвідчення УБД від 04.02.2016 серія НОМЕР_1 . На підставі наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 21.02.2019 № 53 о/с позивача було призначено в порядку переведення з Головного управління Національної поліції в Луганській області, оперуповноваженим міжрайонного відділу № 4 (с. Новопсков) управління захисту економіки в Луганській області. На підставі наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 28.03.2019 № 83о/с, відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію позивача було звільнено зі служби за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України Про національну поліцію в поліції з 01.04.2019, при звільнені було нараховано та виплачено компенсацію за 7 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки в сумі 4764,21 грн. Позивач зазначає, що з наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 28.03.2019 № 83о/с убачається, що при звільнені йому було нараховано та виплачено компенсацію за 7 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки в сумі 4764,21 грн, але не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. На підставі довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.11.2024 № 2837/111/19-2014, позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про здійснення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій: 14 днів за 2016 рік, 14 днів за 2018 рік, 14 днів за 2019 рік, всього 42 дні. 25.12.2024 позивач отримав лист від 25.12.2024 № Л-116/39/03-2024 від ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України, де зазначено, що додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних та надається понад основну та щорічну відпустки. У разі невикористання такої відпустки, вона не переноситься на наступній рік, не продовжується через хворобу працівника, не ділиться на частини та не замінюється компенсацією. Таким чином на таку відпустку не поширюється дія частини першої статті 24 Закону України Про відпустки, компенсація при звільненні за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій не виплачується. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій: 14 днів за 2016 рік, 14 днів за 2018 рік, 14 днів за 2019 рік, всього 42 дні протиправною. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 360/38/25 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправну бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016, 2018, 2019 роки. Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2016 рік, за 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2018 рік, за 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 01.04.2019. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року № 755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а у контексті цієї справи такими є постанови Верховного Суду від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 та від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22, в яких Верховний Суд сформулював висновки щодо спірних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.02.2016. Відповідно до довідки про періоди проходження служби в органах внутрішніх справ та Національній поліції України ОСОБА_1 , зокрема, у 2016, 2018, 2019 роках проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 21.02.2019 №53 о/с По особовому складу майора поліції ОСОБА_1 , який прибув у порядку переведення з Головного управління Національної поліції в Луганській області, призначено оперуповноваженим міжрайонного відділу № 4 (с. Новопсков) управління захисту економіки в Луганській області, з 01.02.2019. Наказом Департаменту від 28.03.2019 № 83 о/с По особовому складу ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію (далі Закон № 580-VIII), з 01.04.2019, з виплатою компенсації за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 04 доби додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році. Відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Луганській області від 22.11.2024 №2837/111/19-2024 позивач проходив службу в ГУНП в Луганській області з 07.11.2015 по 01.02.2019. Згідно обліків УКЗ ГУНП в Луганській області під час проходження служби в ГУНП в Луганській області з 07.11.2015 по 01.02.2019 ОСОБА_1 не використав наступні види відпусток: за 2016 рік - 14 днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій, за 2018 рік - 14 днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій, за 2019 рік - 14 днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій. 11.12.2024 позивач звернувся до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про проведення розрахунку та виплати компенсації за невикористані, як учасником бойових дій, 42 дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Листом від 25.12.2024 № Л-116/39/03-2024 відповідач відмовив у проведенні розрахунку та виплати компенсації за невикористані дні відпустки, з посиланням на відсутність права на таку відпустку. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон №504/96-ВР), Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3551-ХІІ), Законом України від 02.07.2015 №580-VIII Про Національну поліцію (далі - Закон №580-VIII), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260). Закон №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Закон №580-VІІІ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Статтею 93 Закону № 580-VІІІ визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема: -тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша); -тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга); -за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя); -тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта); -відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята); -чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома); -поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма); -поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята); -за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята); -відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята). Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VІІІ обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 3 Розділу І Загальні положення Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення. Наказом МВС України від 08.11.2023 № 903 Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.11.2023 за № 1982/41038, до пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 внесено зміни. Зміни набрали чинність з 21.11.2023. Так, абзацом сьомим - восьмим пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260). З 05.10.2023 питання щодо виплати поліцейським, які звільняються зі служби, грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток поліцейського, врегульовано. Таким чином, за нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі. Крім того, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на додаткову відпусту із збереженням заробітної плати, яку він уже отримав в попередньому календарному році. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання питання грошової компенсації поліцейському невикористаної відпустки за минулі роки положеннями спеціальних правових норм Закону №580-VІІІ і Порядку №260, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Згідно з абзацом шостим частини першої статті 12 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки". Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи. Суд наголошує, що компенсація за невикористані дні вказаної відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню. У випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані нею дні, як основної, так і додаткової відпустки, в тому числі додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 в справі № 160/10875/19, від 31.03.2021 в справі №320/3843/20, від 30.11.2022 по справі №640/85/20. Матеріалами справи підтверджено факт не використання позивачем під час служби в органах ОВС та Національної поліції України відпустки зі збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки (42 дні). Щодо компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, судом першої інстанції зазначено наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до статей 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. За частиною першою статті 4 Закону № 504/96-ВР, до щорічних відпусток відносяться, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 №426-VIII було доповнено Закон № 504/96-ВР статтею 16-2. Закон набрав чинності 06.06.2015. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Статтями 4, 5 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, що слідує з частини 1 статті 12 Закон № 3551-XII. З аналізу наведених норм вбачається, що категорія осіб, якою у даному випадку є учасники бойових дій, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби. Відповідно до абзацу третього частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, учасники бойових дій, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним служби. Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Таким чином, норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. З урахуванням зазначеного, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII. Вказані висновки відповідають правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 21.08.2019 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 16.05.52019 у зразковій справі №620/4218/18. Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Таким чином, при звільненні з поліції, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасником бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Суд також звертає увагу, що зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки виплачується у разі звільнення зі служби. Нарахування і виплата такої компенсації здійснюється за останнім місцем служби незалежно від місця її проходження на час набуття права на відпустку. Враховуючи, що позивач був звільнений зі служби саме з Департаменту захисту економіки Національної поліції України, то і виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, повинен був здійснити саме Департамент захисту економіки Національної поліції України, не зважаючи на те, що право на відпустку позивач набув у період проходження служби в ГУ НП в Луганській області. Як вже було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати) як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019 роки (3х14=42 дні) не надавалась. Відтак, Департаментом захисту економіки Національної поліції України було допущено протиправну бездіяльність. За даних обставин, до виплати позивачу належить компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб. При цьому, розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки покладається на відповідача. Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 та від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22, оскільки зроблені за іншими фактичними обставинами справи і за іншим правовим регулюванням. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 360/38/25 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 360/38/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 19 червня 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко