Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2524/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року справа №360/2524/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 360/2524/25 (головуючий суддя у І інстанції Смішлива Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання противоправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 98 діб; - зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік, загальною кількістю 98 діб. В обґрунтування зазначила, що з 07.11.2015 по 30.11.2025 проходила службу в органах Національній поліції України, має статус учасника бойових дій. При звільненні, відповідач протиправно не сплатив їй компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Таку бездіяльність відповідача вважала протиправною, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки по 14 діб кожного року, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 98 діб. Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік, загальною кількістю 98 діб. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Відповідно до статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Перелік є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право поліцейського на компенсацію інших видів додаткових відпусток. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій ані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 року, ані Законом № 504/96-ВР, ані Законом № 580-VIII та Порядком № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню, не передбачена. Таким чином, законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки, як учасника бойових дій грошовою компенсацією, а відтак, позовні вимоги в цій частині щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим та неспівмірним зі складністю справи, оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду цієї справи, є типовими. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, з 20.11.2000 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 30.11.2025 - в Національній поліції України. Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України № 537 о/с від 19.11.2025 відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції підполковника поліції ОСОБА_1 (0120505), заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та зонального контролю Луганського управління, із 30 листопада 2025 року, установивши розмір премії за листопад 2025 року в розмірі 157,862 %. Станом на день звільнення становить: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 25 років 00 місяців 11 днів; вислуга років у пільговому обчисленні - 12 років 08 місяців 04 дні; вислуга років для призначення пенсії - 37 років 08 місяців 15 днів. З виплатою компенсації: за 03 доби невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік; за 01 добу додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік; за 01 добу додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік; за 01 добу додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік; за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік; за 02 доби невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік; за 30 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік; за 16 діб невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік; за 22 доби невикористаних щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2025 році та за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік; за невикористані щорічні додаткові оплачувані відпустки відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» як одинокій матері: 10 календарних днів - за 2017 рік, 10 календарних днів - за 2018 рік, 10 календарних днів - за 2019 рік, 10 календарних днів - за 2020 рік, 10 календарних днів - за 2021 рік, 10 календарних днів - за 2022 рік, 10 календарних днів - за 2023 рік та 10 календарних днів - за 2024 рік. Згідно довідки № 25 від 07.01.2026 виданої Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 до 01.11.2021 проходила службу в підрозділах Головного управління Національної поліції України в Луганській області. Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Луганській області від 28.10.2023 № 2102/111/19-2023, яка знаходиться в особовій справі ОСОБА_1 , додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій не використовувала. З 01.11.2021 до 31.12.2021 з рапортом про надання відпустки як учасник бойових дій ОСОБА_1 до Департаменту не зверталася та така відпустка за 2021 рік останній не надавалася. Згідно довідки № 7 від 09.01.2026 виданої Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_1 за період проходження служби в Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з 01.11.2021 до 30.11.2025 грошова компенсація за додаткову відпустку, передбачену статтею 162 Закону України «Про відпустки», за 2015 - 2021 роки не нараховувалась та не виплачувалась. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов до висновку, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII. Оцінка суду. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. На підставі пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги (серед іншого) з використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Згідно пункту 2 статті 92 Закону України № 580-VIII поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Пунктом 10 статті 93 цього ж Закону встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється. Разом з тим, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Крім того, на позивача поширюється дія Закону України «Про Національну поліцію», який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення від проходження служби у Національної поліції. Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2021 роки. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18-а, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, а також Верховним Судом в постанові від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації позивачу за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки, в загальній кількості 98 діб. Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До пов`язаних із розглядом справи витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову і (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, вважає суму витрат завищеною, необґрунтованою та непропорційною до предмета спору. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, згідно зі статтею 13 Закону № 5076-VI є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19). Суд зазначає, що для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, суд повинен встановити, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в п.21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Враховуючи предмет спору в цій справі, обсяг і складність складених процесуальних документів, зважаючи на співмірність розміру витрат на оплату адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн є обґрунтованим. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 360/2524/25 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 360/2524/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 27 квітня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв