Постанова 4850 № 200/13401/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року справа №200/13401/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Міронова Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року (повне судове рішення складено 22 січня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/13401/19-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та коштів за час затримки розрахунку при звільненні, - ВСТАНОВИВ: 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік; стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 24543 гривні 12 копійок за 56 календарних днів; стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29 вересня 2018 року по день винесення рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 вмотивовані тим, що 28 вересня 2018 року його звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 398 о/с від 19 вересня 2018 року без проведення повного розрахунку по грошовому забезпеченню в день звільнення. Позивачем не використано додаткову відпустку строком 14 календарних днів на рік як учасника бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) в період з 2015 по 2018 роки. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі № 200/13401/19-а позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій з 2015 по 2018 роки. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки в сумі 17733,00. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29 вересня 2018 року по 22 січня 2020 року, у розмірі 193583 гривні 26 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено про відсутність підстав для виплати грошової компенсації позивачеві за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, оскільки поліцейським, які звільняються зі служби, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не надається. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року до 28 вересня 2018 року проходив службу в Національній поліції України. Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 06 серпня 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 11). Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 398 о/с від 19 вересня 2018 року позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) (а.с. 12). 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 56 календарних днів за період з 2015 по 2018 роки (а.с. 7-8). Листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № О-180/26/02-2019 від 04 листопада 2019 року позивачеві відмовлено у виплаті компенсації з посиланням на те, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не замінюється грошовою компенсацією (а.с. 16-18). Вважаючи невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, позивач звернувся до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив наступне. Відповідно до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною другою статті 92 Закону № 580 визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. За змістом статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, серед інших, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 06 серпня 2015 року (а.с. 11), а тому, враховуючи приписи вищенаведених норм, в період з 2015 по 2018 роки позивач мав право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з частиною десятою статті 93 Закону № 580 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічний правовий припис закріплений частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України. За змістом наведених правових приписів при звільненні працівника йому надано право на отримання компенсації за всі невикористані щорічні відпустки, одним із видів яких згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР є додаткова відпустка учасникам бойових дій. Судом встановлено, що протягом 2015 - 2018 років ОСОБА_1 додаткову відпустку як учаснику бойових дій не використав, при звільненні компенсацію за ці відпустки не отримував, про що свідчать лист Головного управління Національної поліції в Донецькій області № О-180/26/02-2019 від 04 листопада 2019 року, довідка Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 864 від 06 грудня 2019 року. Отже, бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 суд вважає помилковими, оскільки в цій справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена частиною чотирнадцятою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII. За таких обставин ця постанова не може мати прецедентного характеру у справі, що розглядається. Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки у сумі 24543 гривні 12 копійок за 56 календарних днів, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до частини восьмої статті 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Згідно з пунктом 3 Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Зі змісту довідок Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06 грудня 2019 року № 865, від 04 листопада 2019 року № 757 судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення, право на отримання якого позивач має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби дорівнює 9499 гривень 82 копійки, в тому числі: посадовий оклад 2400 гривень + оклад за спеціальним званням 2000 гривень + надбавка за вислугу років 1980 гривень + премія 3119 гривень 82 копійки. З урахуванням приписів наведених норм Порядку № 260 сума грошової компенсації позивачеві за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки становить: 17733,00 гривні (9499,82/30 днів * 56 календарних днів). Наведений у позовній заяві розрахунок компенсації в сумі 24543 гривні 12 копійок є помилковим, оскільки позивач безпідставно виходив із 438,27 гривень середньоденної заробітної плати, обчислюючи її у спосіб, який не передбачений чинним законодавством, а саме, із загального розміру грошового забезпечення, отриманого за період з вересня 2017 року по серпень 2018 року. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2015-2018 роки підлягають задоволенню частково у розмірі 17733,00 гривні. Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача коштів за час затримки розрахунку по день винесення рішення у справі судом першої інстанції зазначено наступне. Законом № 580, Порядком № 260, які є спеціальними до спірних правовідносин, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а тому при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. При цьому, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 жовтня 2019 року у справі № 811/1536/18. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважено, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, передбачений частиною другою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати належних звільненому працівникові сум при звільненні. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Судом встановлено, що останнім днем перебування позивача на службі був 28 вересня 2018 року, що підтверджується копією наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 398 о/с від 19 вересня 2018 року. Отже, повний розрахунок відповідача з ОСОБА_1 мав бути здійснений 28 вересня 2018 року. Проте станом на дату звільнення позивача Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області цей обов`язок щодо проведення повного розрахунку не виконаний; строк затримки виплат належних звільненому працівникові сум за період з 28 вересня 2018 року по 22 січня 2020 року (день прийняття судового рішення) становить - 481 день. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 28 вересня 2018 року, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за липень та серпень 2018 року. Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 68 від 21 січня 2020 року грошове забезпечення позивача у липні 2018 року складало - 11476 гривень 34 копійки, у серпні 2018 року - 13476 гривень 47 копійок. Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить - 402 гривні 46 копійок. Отже, розмір компенсації позивачеві за час затримки розрахунку при звільненні складає: 193583 гривні 26 копійок (402,46 *481). Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача коштів за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29 вересня 2018 року по 22 січня 2020 року (день складення повного рішення суду), підлягають задоволенню у розмірі 193583 гривні 26 копійок. Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись колегія апеляційного суду. Так, в постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 Верховний Суд зазначив наступне: "

28. Також, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення. При цьому УДАІ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області не відносилось до правоохоронних органів спеціального призначення.". Головне управління Національної поліції в Донецькій області не відноситься Законом № 580-VІІІ або іншим актом законодавства до правоохоронних органів спеціального призначення. Далі, в постанові від 31 березня 2020 року в справі № 808/2122/18 Верховний Суд зазначив наступне: "

15. Відповідно до статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VІІІ) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

16. Статтею 93 Закону №580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

17. Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

18. Відповідно до статті 94 Закону №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

19. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

20. Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

21. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.

22. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтований висновок про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов`язку.

23. Також судами обґрунтовано відхилено доводи позивача що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом України "Про відпустки". Доводи касаційної скарги в цій частині також є помилковими.". Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 у справі № 2а-5178/12/1470. Крім того, в постанові від 13.06.2018 в справі № 545/1881/16 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: " 06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77І Кодекс законів про працю України та статтею 16І Закон України "Про відпустки", а також внесено зміни до п. 12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України "Про відпустки", а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ "Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях", назву якого доповнили складовою "Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни". Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки…". Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з урахуванням викладеного вище, апеляційний суд дійшов наступних висновків. По-перше, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 не може враховуватись до спірних правовідносин. По-друге, положення Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом №580-VІІІ та Порядком №260, які не передбачають можливості виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. По-третє, навіть посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" не дають законодавчих підстав для задоволення позову. Так, останнім законом такий вид відпустки не віднесено до щорічних (розділ ІІ цього Закону), оскільки стаття 16-2 міститься не в розділі ІІ, а в розділі ІІІ Закону України "Про відпустки". При цьому приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачено обов`язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Таким чином, законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій відсутні, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити. У зв`язку з тим, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, в її задоволенні також слід відмовити. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення всіх позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати, а відповідачеві як суб`єкту владних повноважень такі судові витрати не відшкодовуються. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі № 200/13401/19-а - задовольнити повністю. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі № 200/13401/19-а - скасувати повністю. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій та коштів за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити повністю. Повне судове рішення - 19 травня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук Г.М. Міронова