Постанова 4850 № 200/13348/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2020 року справа №200/13348/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (повне судове рішення складено 15 січня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/13348/19-а (суддя в І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми компенсацій, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області, Управління), в якому позивач просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік; - стягнути з Управління на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 37689,40 грн. за 70 календарних днів; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06.08.2019 року по день винесення рішення (на день подання позову сума складає 70880,94 грн.). В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління поліції Національної поліції в Донецькій області №308 о/с від 30.07.2019 його звільнено зі служби. Зазначає, що у день звільнення повний розрахунок по грошовому забезпеченню не був здійснений відповідачем. Позивач вказує на те, що ним не було використано додаткову відпустку строком 70 календарних днів відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) за період з 2015 року по 2019 рік. Вважає, що нездійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.08.2019 по день винесення рішення суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік. Стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 31406,76 грн. за 70 календарних днів. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 05.08.2019 по 15.01.2020 у сумі 17683,29 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач до керівництва під час проходження служби в поліції з рапортом про надання йому відпустки як учаснику бойових дій не звертався. Також обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Враховуючи, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону № 3551-ХІІ законодавством не передбачена, вимоги позивача про стягнення такої компенсації, й відповідно, коштів за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягають задоволенню У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно відомостей паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Курахівським МР Марїнського РВ УМВС України в Донецькій області 30.04.1996 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно наказу відповідача №308 о/с від 30.07.2019 позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 за власним бажанням. Відповідно до зазначеного наказу вислуга років на 05.08.2019 у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає: 24 року 09 місяців 17 днів, у пільговому обчисленні - 35 років 10 місяців 16 днів. Невикористана відпустка за 2019 рік - 26 діб. Відповідно до довідки ГУНП в Донецькій області від 06.12.2019 №856 в серпні 2019 позивачу нараховано 103125,78 грн. (грошове забезпечення за фактично відпрацьований час; матеріальна допомога на оздоровлення; компенсація за невикористану відпустку за 2019 рік; індексація; винагорода поліцейському, залученому до складу та засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях; одноразова грошова допомога при звільненні. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 23.10.2019, в якій просив надати, зокрема, розрахунок кількості днів невикористаної додаткової відпустки, передбаченої ст.12 Закону № 3551-ХІІ за період з дня надання йому статусу учасника бойових дій по день звільнення з ГУНП в Донецькій області; інформацію (у разі наявності) про нарахування та виплату при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.12 цього Закону (розрахунковий лист з розшифровкою нарахувань); довідку про доходи у період з дня надання статусу учасника бойових дій по день звільнення, помісячно. Як зазначено у відповіді Управління №Б-181/26/02-2019 від 04.11.2019, згідно з інформацією, наданою управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області статус учасника бойових дій ОСОБА_1 було надано 27.05.2015. Відповідно до ст.16-2 розділу III Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Протягом 2015-2019 років, в період проходження служби в поліції, вищевказану додаткову відпустку ОСОБА_1 не використовував. Зазначено, що відповідно до норм Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, тому така відпустка не переноситься на наступні періоди, не подовжується у випадку хвороби, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією. Враховуючи викладене, законні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки відсутні. Як встановлено судом та не оскаржується сторонами, ОСОБА_1 протягом 2015-2019 років не використав відпустку, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», даний факт підтверджується листом ГУНП в Донецькій області №Б-181/26/02-2019 від 04.11.2019 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив наступне. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами. Так, частиною першою ст.3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Частиною 2 ст.92 Закону №580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Пунктом 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Зазначений вид відпустки надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого у цьому році часу. У відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує наявність у позивача як учасника бойових дій права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2015 - 2019 років позивач цю відпустку не використав, грошова компенсація за невикористані дні цієї відпустки не була нарахована і виплачена. Отже, зазначені обставини відповідно до ч.1 ст.78 КАС України не підлягають доказуванню. Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Крім того, відповідно до ч.8 ст.8 Розділу III Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок №260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Слід зазначити, що в ч.10 ст.93 Закону №580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова). Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73249814). Згідно з нормами ч.1 ст.83 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави. Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права. Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу. Отже, аналізуючи зазначене, суд зазначає, що в силу ч.10 ст.93 Закону №580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку №260, не використання відпустки ОСОБА_1 не означає припинення права на відпустку, отже при звільненні з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII. Водночас, посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в даній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Розрахунок розміру грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, передбачений п.8 розділу ІІІ Порядку №260. Позивач в позовній заяві зазначає, що має право на додаткову відпустку за період 2015-2019 року в загальній сумі 70 днів. Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував щодо зазначеної кількості днів додаткової відпустки позивача за вказаний період. Отже, враховуючи положення ч.8 ст.8 Розділу III Порядку №260, слід визначити розмір компенсації, виходячи з наступного розрахунку: посадовий оклад 2500 грн. + оклад за спеціальне звання 2000 грн. + надбавка за вислугу років 1540 грн. + надбавка за службу в умовах режимних обмежень 375 грн. + премія 7045,04 грн. = 13460,04 грн. Сума компенсації становить: 31406,76 грн. (13460,04 грн./30 днів) * 70 календарних днів). Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористані 70 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2015-2019 роки підлягають до задоволенню в розмірі 31406,76 грн. Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУНП в Донецькій області на користь позивача суми середнього заробітку за весь період затримки у розрахунку - по день винесення рішення у справі, суд зазначає наступне. За своєю природою компенсація за час затримку розрахунку при звільненні є мірою покарання роботодавця за неналежне виконання обов`язків і сплачується на користь працівника. Такий правовий висновок відображений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 справа №910/4518/16. Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановами Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" та від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України. З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 804/3722/17. Виходячи з приписів ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу. Надана позивачем копія наказу №308 о/с від 30.07.2019 про звільнення останнього з посади з 05.08.2019, отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 06.08.2019 по 15.01.2020 (день прийняття судового рішення) - 163 дні. З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати поліцейського, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення, що регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників, в частині визначення періоду, за який враховується середня заробітна плата. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 05.08.2019, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за червень 2019 року та липень 2019 року. Відповідно до довідки відповідача №1449/26/01-2019 від 06.12.2019, грошове забезпечення позивача у червні 2019 року складало - 13701,12 грн., у т.ч. посадовий оклад 2500,00 грн., оклад за спеціальне звання - 2000,00 грн., надбавка за вислугу років - 2025,00 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 375,00 грн., премія - 6801,12 грн., у липні 2019 року - 14640,01 грн., у т.ч. посадовий оклад 2500,00 грн., оклад за спеціальне звання - 2000,00 грн., надбавка за вислугу років - 2025,00 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 375,00 грн., премія - 7740,01 грн. Середньоденна сума грошового забезпечення позивача становить - 464,61 грн. При звільненні позивача відповідачем не виплачено позивачу суму компенсації за невикористану відпустку за 2015-2019 роки в сумі в сумі 31406,76 грн. Так, при розмірі невиплаченої компенсації за невикористану відпустку за 2015-2019 роки в сумі 31406,76 грн. позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 70880,94 грн. (на день подання позову), що значно перевищує розмір невиплаченої суми компенсації. Отже, суд вважає, що наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Таке правозастосування відповідає висновкам, висловленим Верховним Судом України в постанові від 18.07.2018 (справа №825/325/16), від 30.10.2019 (справа №806/2473/18). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні положення передбачено приписами ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Розрахунок відшкодування позивачу за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку за період з 06.08.2019 по 15.01.2020 (кількість днів затримки - 163) виглядає наступним чином: 103125,78 грн. - нараховано відповідачем позивачу при звільненні, що підтверджується довідкою ГУНП в Донецькій області від 06.12.2019 №856; 31406,76 грн. - загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки за 2015-2019 роки, що мала бути сплачена 05.08.2019; 134532,54 грн. (103125,78 грн. + 31406,76 грн.) позивач при звільненні мав отримати; (31406,76 грн./ 134532,54 грн.) х 100 % = 23,35% (відсоткова частка невиплаченої компенсації); 163 дні х 464,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення) = 75731,43 грн. (грошове забезпечення за 163 дні); 75731,43 грн. х 23,35% = 17683,29 грн. Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні (виплати компенсації за невикористані дні відпустки за 2015-2019 роки) складає 17683,29 грн. З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17683,29 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Таке правозастосування відповідає висновкам, висловленим Верховним Судом України в постанові від 30.10.2019 (справа №806/2473/18). Враховуючи викладене вище, відповідач має виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період 2015-2019 роки в сумі 31406,76 грн. та компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні 17683,29 грн. Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись колегія апеляційного суду. Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18) не слід застосовувати до спірних правовідносин, оскільки позивач не є військовослужбовцем, а поліцейським. Так, в постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470 Верховний Суд зазначив наступне: «28. Також, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення. При цьому УДАІ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області не відносилось до правоохоронних органів спеціального призначення.». Головне управління Національної поліції в Донецькій області не відноситься Законом № 580-VІІІ або іншим актом законодавства до правоохоронних органів спеціального призначення. Далі, в постанові від 31 березня 2020 року в справі № 808/2122/18 Верховний Суд зазначив наступне: «15. Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

16. Статтею 93 Закону №580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

17. Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

18. Відповідно до статті 94 Закону №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

19. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

20. Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

21. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.

22. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтований висновок про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов`язку.

23. Також судами обґрунтовано відхилено доводи позивача що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом України «Про відпустки». Доводи касаційної скарги в цій частині також є помилковими.». Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 у справі № 2а-5178/12/1470. Крім того, в постанові від 13.06.2018 в справі № 545/1881/16 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77І Кодекс законів про працю України та статтею 16І Закон України «Про відпустки», а також внесено зміни до п. 12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки…». Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з урахуванням викладеного вище, апеляційний суд дійшов наступних висновків. По-перше, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 не може враховуватись до спірних правовідносин. По-друге, положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом №580-VІІІ та Порядком №260, які не передбачають можливості виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. По-третє, навіть посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» не дають законодавчих підстав для задоволення позову. Так, останнім законом такий вид відпустки не віднесено до щорічних (розділ ІІ цього Закону), оскільки стаття 16-2 міститься не в розділі ІІ, а в розділі ІІІ Закону України «Про відпустки». При цьому приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено обов`язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Таким чином, законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій відсутні, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити. У зв`язку з тим, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, в її задоволенні також слід відмовити. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення всіх позовних вимог. Клопотання позивача про закриття апеляційного провадження у зв`язку з неповажністю пропуск строку на її подання не підлягає задоволенню з наступних підстав. Випадки, за яких можливе закриття апеляційного провадження, визначені статтею 305 КАС України. Позивач посилається на те, що підписант апеляційної скарги не є ані адвокатом, ані прокурором, тому не може представляти відповідача, а самопредставництво Конституцією України не передбачено. Втім, визначення процесуальним кодексом питань самопредставництва суб`єкта владних повноважень не суперечить Конституції України. Апеляційна скарга підписана начальником Головного Управління Національної поліції в Донецькій області, тобто, керівником суб`єкта владних повноважень, а значить, належною особою. Доводи позивача щодо неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження також не беруться до уваги. Відповідно до ч.2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до поштового повідомлення про вручення та штампу вхідної кореспонденції датою вручення повного тексту рішення суду першої інстанції є 21.01.2020. З первинною апеляційною скаргою ГУНП в Донецькій області звернулось 18.02.2020, про що свідчить поштовий конверт (а.с.84). Таким чином, вбачається, що відповідач звернувся з первинною апеляційною скаргою в рамках 30 діб з дня отримання рішення суду першої інстанції. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 апеляційну скаргу ГУНП в Донецькій області за підписом представника Лапшенкова Я.В. було повернуто підписанту. Повертаючи скаргу, суд керувався тим, що представником відповідача не додано документу на підтвердження повноважень щодо представництва юридичної особи. Повторно з апеляційною скаргою відповідач звернувся вже 01.04.2020, тобто, протягом також незначного часу з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги, а значить, - без невиправданих зволікань. З урахуванням викладеного, беручи до уваги відсутність сталої судової практики щодо можливості здійснення представництва працівниками органів державної влади та місцевого самоврядування на підставі довіреності у зв`язку зі змінами в законодавстві з 01.01.2020, апеляційний суд вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження при повторній подачі апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати, а відповідачеві як суб`єкту владних повноважень такі судові витрати не відшкодовуються. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження - відмовити. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - задовольнити повністю. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/13348/19-а - скасувати повністю. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суми компенсацій - відмовити повністю. Повне судове рішення - 05 травня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук