Постанова 4819 № 766/14224/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/14224/20 Головуючий в І інстанції: Кузьміна О.І. Номер провадження: №22-ц/819/1666/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Давиденко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 2021 року, у складі судді Кузьміної О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +" про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, В С Т А Н О В И В : 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь: --- компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 12.05.2020 року у сумі 7616,45 грн; --- середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 12.05.2020 року по 16.09.2020 року у сумі 22 485,12 грн. Позов обґрунтовано наступним. Вона працювала у відповідача з 5.10.2018 року по 12.05.2020 року продавцем продтоварів в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 . 12.05.2020 року була звільнена з роботи згідно п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін, їй було видано трудову книжку на руки. У відпустці за весь час роботи вона не була. Однак, при звільненні вона не отримала компенсацію за невикористану відпустку за 1 рік та 7 місяців. Так, її заробіток у 2019 році складав 73076,64 грн, тому середній заробіток у день складає: 73076,64 : 355 = 205,85 грн. За весь період роботи їй повинні були надати грошову компенсацію за 37 днів невикористаної відпустки, тобто 205,85 грн х 37 дн. = 7 616,45 грн. За останні 2 місяці березень і квітень 2020 року вона пропрацювала 32 дні і її заробіток склав 12 848,62 грн, тому її середній заробіток складає : 12 848,62 : 32 = 401,52 грн. З 12 травня по 16 вересня пройшло 4 місяці, тобто відповідач повинен їй заплатити середній заробіток 401,52 грн. х 4 м. х 14 дн = 22485,12 грн. На день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час непроведення остаточного розрахунку при звільненні, складає 22 485,12 грн. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 12.05.2020 року у сумі 7 616,45 грн та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 12.05.2020 року по 16.09.2020 року у сумі 22 485,12 грн. Ухвалою суду від 21.09.2020 року було відкрито провадження у справі й ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.12). 09 грудня 2020 року ОСОБА_2 , діючим на підставі довіреності від імені відповідача, подано до суду письмове заперечення проти позову, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому зазначив таке. Товариством проведено повний розрахунок з позивачкою, але не за весь період роботи на підприємстві, а лише за останній робочий рік, а саме за 13 днів компенсація склала 2660,10 грн. Водночас вказав, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткової) відпусток не визначені як заробітна плата, а тому має застосовуватись положення ст.233 КЗпП України про строк звернення до суду. Позивачка пропустила 3-місячний строк звернення до суду. Крім того, зазначив, що 28 квітня 2020 року відповідачем було проведено інвентаризацію в магазині № 212 "Кефір", в якому працювала позивачка та була матеріально відповідальною особою. Під час інвентаризації було встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 7644,36 грн, що підтверджено Актом № 1798-0031 від 28.04.2020 року, який підписаний позивачкою без зауважень. Згідно наказу №55-к/тр від 29.04.2020 року на підставі акту ревізії та відповідно до ст.ст.127, 130, 136 КЗпП України прийнято рішення про відрахування завданої матеріальної шкоди із заробітної плати та інших виплат позивачки. Остання з наказом ознайомлена, але відмовилась від його підписання та надання пояснень, оскільки ще 28.04.2020 року прийняла рішення про звільнення. Було прийнято рішення про відрахування матеріальної шкоди через 7 днів з належної при звільненні суми, яка повністю навіть не компенсувала збитки. Так, згідно розрахункового листа в травні 2020 року із суми, які належали до виплати при звільненні, а саме компенсації за 13 днів в сумі 2660,10 грн та заробітної плати за травень 2020 року було відраховано в рахунок відшкодування матеріальної шкоди загальну суму 3130,26 грн. Відсутність претензій матеріального та морального характеру при звільненні підтверджується розпискою позивачки. Як підсумок, позивачкою пропущено 3-місячний строк звернення до суду, нею неправильно розраховано компенсацію за невикористану відпустку, відповідач повністю розрахувався з нею, що підтверджується розпискою позивачки на час звільнення (а.с.29-32). 24 грудня 2020 року позивачкою подано заперечення на відзив, в якому зазначила про таке. Відповідач нібито начислив при звільненні компенсацію за невикористану відпустку за 13 днів, стверджуючи, що вона була у відпустці з 16 по 29 травня 2019 року за період роботи з 05.12.2018 року по 05.10.2019 року (наказ № 93/1-К). Але вона не була у відпустці, ніяких коштів не отримувала. Саму заяву на відпустку їх просили написати одразу при прийомі на роботу, але ніяких відшкодувань не було. А тому відповідач повинен надати їй компенсацію за невикористану відпустку за весь час роботи, тобто за 37 днів у розмірі 7 616,45 грн. Просить надати розрахункову відомість та платіжну відомість на виплату відпустки з 16 по 29 травня 2019 року через касу за її підписом. Щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей зазначила, що у період пандемії значно збільшилась кількість крадіжок, керівництво мало поставити в магазин охоронця, адже продавець не може одночасно спостерігати за двома залами і обслуговувати клієнтів, приймати товар, прибирати тощо. Тому вона категорично проти того, що з неї відрахували половину нестачі. При цьому не зрозуміло, чому нестачу розділено на двох, адже працювало 3 продавця. Щодо пропущення строків звернення до суду, то вона вже пояснювала, що строки пропущені, оскільки вона очікувала довідку про зарплату спочатку з Херсонської філії, а потім з головного офісу у м. Львів, оскільки не в змозі була розрахувати суму заборгованості. А тому просить, як вказано дослівно, "вважати подання заяви до суду як поданими у строки згідно ст.263, п.1 ЦПК України" (а.с.82-83). 11 лютого 2021 року позивачка подала уточнення до позову (а.с.98-99). Вона оцінила надану відповідачем довідку про середньомісячну зарплату в 3864,00 грн і вважає,що її зарплата має становити 4173,00 грн, оскільки саме така встановлена у країні у 2019 році. Тому середньоденна зарплата становить 198,71 грн. Визнає, що при звільненні їй було нараховано компенсацію за невикористану відпустку 13 днів, але вважає недоведеним відповідачем факт перебування її у відпустці з 16 по 29 травня 2019 року. Саму заяву на відпустку їх просили написати одразу при прийомі на роботу, але ніяких відшкодувань не було. А тому відповідач повинен надати компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 05.12.2018 року по 05.10.2019 року за 24 дні, тобто 4769,00 грн (198,71 грн х 24 дн.). Щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей зазначила, що при звільненні з неї було стягнуто 3130,26 грн за вказану нестачу, але її вини в цьому немає і вважає, що якщо і платити за нестачу, то 1/3 частину, оскільки їх було 3 продавці. А це 582,14 грн з неї стягнуто нізащо. Середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 12.05.2020 року по 10.02.2021 року складає 45366,17 грн із розрахунку встановленої у країні мінімальної зарплати з 1 січня 2020 року 4723 грн, з 1 вересня 2020 року 5000 грн, та з 01 січня 2021 року 6000 грн. Остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь: --- компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 12.05.2020 року у сумі 4 769,00 грн; --- середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 12.05.2020 року по 10.02.2021 року у сумі 45 366,17 грн; --- стягнуті кошти при нестачі в розмірі 3 130,26грн. 22 квітня 2021 року позивачка подала уточнення до позову (а.с.110-111). Погодилась, що має бути виплачена компенсація за невикористану відпустку 24 дні за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року у сумі 4 769,00 грн з розрахунку 198,71 грн середньоденної зарплати. Просить не розглядати її вимогу про стягнення утриманих з неї коштів при нестачі в сумі 3 130,26 грн. Остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь: --- компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року у сумі 4 769,00 грн; --- середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 12.05.2020 року по 28.04.2021 року у сумі 61 138,80 грн з розрахунку 244 робочих днів. Ухвалою суду від 18.05.2021 року було прийнято до спільного розгляду заяву позивачки від 22.04.2021 року про збільшення позовних вимог (а.с.124). Оскаржуваним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 2021 рокуу задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за матеріалами справи відповідач не здійснив виплату позивачці всіх належних їй сум в день звільнення 12.05.2020 року, а саме згідно розрахунку позивачки компенсація за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року складає у сумі 4 769,00 грн та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 13.05.2020 року по 28.04.2021 року у сумі 61 138,80 грн. Також суд виходив з того, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до структури заробітної плати, також і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітною плати чи компенсацією втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків, а тому позивачка, яка не заявила вимог про поновлення строку на звернення до суду за захистом своїх прав,пропустила встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України 3-місячний строк звернення до суду з вимогами про компенсацію за невикористану щорічну відпустку при звільненні та про стягнення середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, які остаточно викладені в уточненні до позову від 22.04.2021 року. При цьому послалася на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права і неповне з`ясування обставин справи. Зокрема вказала, що суд залишив поза увагою те, що вона чітко перерахувала обставини, які завадили їй подати заяву до суду, та просила суд вважати подання заяви своєчасним. Так, після звільнення, а саме 09.06.2020 року вона відправила поштовим переводом лист до відповідача з проханням надати розрахунки при звільненні та довідку про зарплату. Очікувала місяць, не дочекавшись, пішла до офісу фірми у м. Херсоні вул. Некрасова, 2, де отримала відповідь, що її лист направлено до центрального офісу у м. Львів. Не дочекавшись звідти відповіді, вона подала позовну заяву без офіційних розрахунків. Тому не можна стверджувати, що вона не опікувалась своїми правами, вважає, що відповідач навмисно затягував відповідь, без якої неможливо зробити розрахунки для подання позову до суду. Отже, вважає причини пропущення строку звернення до суду поважними й такими, які суд повинен був поновити. Також зазначила, що судом не було враховано і того, що відлік 3-місячного строку звернення до суду починається з наступного дня після здійснення виплат, незалежно від тривалості затримки розрахунку. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини, встановлені судом Із матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Згідно запису в трудової книжки від 05.10.2018 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ "Авіон +" на посаду продавця продтоварів, що також підтверджується наказом №50-К від 05.10.2018 року про прийняття на роботу (а.с.5, 34). Наказом №85-к від 12.05.2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 12.05.2020 року за власним бажанням за ст.36 ч.1 КЗпП України (а.с.34). Згідно наданого відповідачем табелю робочого часу позивачка у день звільнення працювала (а.с.42). Відповідно до довідки ТОВ "Авіон +" середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 3864,00 грн, заробітна плата за один робочий день складає 184,00 грн. Заборгованість ТОВ "Авіон +" по заробітній платі чи іншим виплатам перед ОСОБА_1 на момент звільнення була відсутня (а.с.185). Відповідачем надано розрахункові листи відносно позивачки за період січень-травень 2020 року, з яких вбачається, що нарахування позивачці здійснювалися з розрахунку 4800,00 грн, утримання складали: військовий збір 72,00 грн, НДФЛ 864,00 грн (а.с.52-52). Таким чином, зазначена відповідачем у довідці середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 в розмірі 3864,00 грн це зарплата після утримань податку та інших платежів. Відповідно і середньоденна заробітна плата в 184,00 грн це середньоденна зарплата після утримань податку та інших платежів. Позивачка зазначала про те, що за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року вона не була у відпустці. Відповідач цього не спростував належними доказами, крім того він і не оскаржив рішення суду першої інстанції, який встановив, що відповідач не сплатив позивачці компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року, тобто по суті погодився з цим рішенням в цій частині. А тому апеляційний суд вважає доведеним факт несплати в день звільнення позивачки останній компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року. Позивачка визначила розмір компенсації за невикористану відпустку в 4 769,00 грн з розрахунку середньоденна заробітна плата в 198,71 грн х 24 дні. Тобто, такими є межі позовних вимог. Відповідачем цей розмір не спростовано, тим більше, що вказаний розмір компенсації за невикористану відпустку не перевищує встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати на відповідний період. Таким чином, судом встановлено, що в день звільнення позивачки з роботи відповідач мав сплатити їй компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року, однак цього не зробив. Матеріали справи також містять докази щодо нестачі товарно-матеріальних цінностей та стягнення з позивачки при звільненні 3130,26 грн за вказану нестачу. Однак, вказані докази не стосуються підстав позову й позовних вимог. Нормативне обґрунтування і позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст.1 Закону України "Про оплату праці". У ч.2 ст.2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2 вказаного Закону). Частиною 1 ст.47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України "Про оплату праці", так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Такими є правові висновки Верховного Суду, викладені у багатьох постановах, зокрема у постанові від 30.06.2021 року у справі № 759/10613/20. За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, при недотриманні роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець. Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановленні рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Згідно з п.25 вказаної постанови непроведення розрахунку з працівником в день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України; в цьому випадку перебіг трьохмісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Таким чином, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Позивачка звільнена з роботи 12.05.2020 року, в день звільнення вона працювала. Розрахунок з позивачкою не проведено в день звільнення та до теперішнього часу. З цим позовом звернулася до суду 16 вересня 2020 року. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до структури заробітної плати, наслідком чого, на думку суду першої інстанції, є пропущення встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України 3-місячного строку звернення до суду з позовом, що у свою чергу, за відсутності вимоги про поновлення цього строку, є підставою для відмови в позові. При цьому апеляційний суд виходить з того, що компенсація за невикористану відпустку є хоча і додатковою, але заробітною платою. На думку апеляційного суду підстави для застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду (3 місяці) відсутні, оскільки у спорах про виплату належної йому заробітної плати працівник може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Тим більше, не відповідає дійсності і посилання суду першої інстанції про те, що позивачка не заявляла вимог про поновлення строку на звернення до суду. Адже 24 грудня 2020 року нею подано заперечення на відзив, в якому зазначила, що строки пропущені, оскільки вона очікувала довідку про зарплату спочатку з Херсонської філії, а потім з головного офісу у м. Львів, оскільки не в змозі була розрахувати суму заборгованості. А тому просила, як вказано дослівно, "вважати подання заяви до суду як поданими у строки згідно ст.263, п.1 ЦПК України". Апеляційний суд вважає вказану заяву саме заявою про поновлення строку на звернення до суду. І у випадку, якщо б на вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку поширювався передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України 3-місячний строк звернення до суду, цей строк однаково підлягав би поновленню, оскільки можна було б вважати, що він пропущений з поважних причин, враховуючи і обставини справи, і те, що з позовом позивачка звернулася лише через 4 місяці і 4 дні. А тому, враховуючи, що фактичний розрахунок з позивачкою на час вирішення справи в суді проведено не було, слід вважати, що передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України 3-місячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивачкою не пропущено, оскільки його перебіг навіть ще й не розпочався. За встановлених обставин у цій справі відповідачем не доведені: відсутність його вини у невиплаті позивачці усіх належних їй сум при звільненні; відсутність умов для настання відповідальності за ст.117 КЗпП України. Отже, відповідачем не доведено обставини, які унеможливили своєчасно виплатити позивачці належні їй при звільнені суми, зокрема компенсацію за невикористану відпустку. Таким чином, при постановлені оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, внаслідок чого безпідставно звільнено відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Судом же апеляційної інстанції встановлено, що відповідач як роботодавець не виплатив належні при звільнені працівникові (позивачці) суми, а саме компенсацію за невикористану відпустку, передбачену законом, тому відповідно до ст.117 КЗпП України має компенсувати позивачці розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних їй сум. Щодо розміру сум. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції бере до уваги надані відповідачем розрахункові листки за січень-травень 2020 року, відповідно до яких нарахування позивачці здійснювалися з розрахунку 4800,00 грн, утримання складали: військовий збір 72,00 грн, НДФЛ 864,00 грн, бере до уваги довідку про середньомісячну заробітну плату (3864,00 грн) та середньоденну заробітну плату (184,00 грн), які обчислені вже після утримань податку та інших платежів, а також враховує межі позовних вимог, згідно з якими розмір компенсації за невикористану відпустку складає 4 769,00 грн з розрахунку середньоденна заробітна плата в 198,71 грн х 24 дні. Відповідачем цей розмір не спростовано, тим більше, що вказаний розмір компенсації за невикористану відпустку не перевищує встановлений законом на відповідний період розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за період з 12.05.2020 року по 28.04.2021 року, визначається з розрахунку 244 робочих днів та розміру мінімальної заробітної плати: з 01.01.2020 року 4723,00 грн, з 01.09.2020 року 5000,00 грн, з 01.01.2021 року 6000,00 грн. Тобто 77 робочих днів при мінімальній зарплаті 4723,00 грн, 86 робочих дні при мінімальній зарплаті 5000,00 грн та 81 робочих дні при мінімальній зарплаті 6000,00 грн. Зокрема, у травні 2020 року при зарплаті 4800,00 грн: всього 19 робочих днів, в розрахунок береться за період з 13 травня 13 робочих днів, середньоденна зарплата становить 252,63 грн (4800,00 грн : 19 днів), розмір середнього заробітку за травень 2020 року 3 284,20 грн. У червні серпні 2020 року при зарплаті 4800,00 грн відповідно 20, 23 та 21 робочих днів; у вересні грудні 2020 року при мінімальній зарплаті 5000,00 грн відповідно 22, 21, 21 та 22 робочих днів; у січні березні 2021 року при мінімальній зарплаті 6000,00 грн відповідно 19, 20, 22 робочих днів; у квітні 2021 року при мінімальній зарплаті 6000,00 грн всього 22 робочих днів, в розрахунок береться за період по 28 квітня 20 робочих днів, середньоденна зарплата становить 5454,40 грн (272,72 грн х 20 днів). Таким чином, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за вказаний вище період (з 12.05.2020 року по 28.04.2021 року) , з розрахунку 244 робочих днів становить 61 138,80 грн. Вказаний розмір розрахований позивачкою, досліджений судом апеляційної інстанції та відповідає встановленим обставинам справи та законодавству. Відповідачем на його спростування свого розрахунку не надано. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Судом апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що між сторонами існував спір щодо виплати позивачці компенсації за невикористану відпустку за час роботи з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року в розмірі 4 769,00 грн, оскільки відповідач заперечував проти права позивачки на виплату такої компенсації, тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду у цій справі. Тобто, вбачається, що мова йде про невчасно виплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 769,00 грн, що по суті відповідає середньомісячній від заробітній платі позивачки. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про необхідність визначення розміру відшкодування працівнику за час затримки розрахунку з урахуванням розміру компенсації за невикористану відпустку в 4 769,00 грн порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 61 138,80 грн. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (61 138,80 грн) зі встановленим розміром заборгованості (4 769,00 грн), характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, з урахуванням конкретних обставин, а також необхідності застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 61 138,80 грн до 15 000,00 грн. Тобто, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачці виплат у розмірі 15 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. При цьому суд апеляційної інстанції виходить із того, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо виплати заборгованості із заробітної плати. Апеляційний суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (61 138,80 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Такими є й правові висновки Верховного суду у багатьох справах, зокрема у постановах від 26.05.2021 року у справі № 336/3610/19, від 29.07.2021 року у справі № 210/259/19. Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції, на підставі ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, слід скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме з відповідача на користь позивачки слід стягнути компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року у розмірі 4 769,00 грн, а також середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 15 000,00 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів. В іншій частині вимог слід відмовити. Відповідно до положень ст.141 ЦПК України: --- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1); --- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2). При поданні позову та апеляційної скарги позивачкою (скаржницею) було сплачено судовий збір у встановленому законом розмірі відповідно 908,00 грн (а.с.121) та 1362,00 грн (а.с.166). Таким чином, з урахуванням задоволення скарги, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судові витрати у розмірі 2270,00 грн (908,00 грн + 1362,00 грн). Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 2021 року скасувати й ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +" про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.10.2018 року по 05.10.2019 року у розмірі 4 769,00 грн, а також середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 15 000,00 грн, з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2270,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови 21 вересня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська