Постанова 4850 № 200/12427/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року справа №200/12427/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів Арабей Т.Г., Блохіна А.А., за участю секретаря судового засідання Кобець О.А. за участю сторін по справі: позивач: ОСОБА_1 відповідач: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) від 15 квітня 2019 року (повний текст рішення складений 10 грудня 2019 року в м.Слов`янськ) по справі № 200/12427/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та середньо грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення несплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки у розмірі - 14 982,52 грн.; стягнення з середньо грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 14 982,52 грн.; стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 49277,96 грн.. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає, що у відповідності до вимог Закону України «Про національну поліцію» та Порядку №260 грошова компенсація виплачується поліцейським за невикористану в році звільнення саме основну чергову відпустку. На думку відповідача нормами спеціального законодавства, якими регулюються ці правовідносини, не передбачено право позивача на виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що у відповідності до вимог п.8 Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби. Відповідно, загальний розмір компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2017-2019 роки має встановити 10822,56 (3607,52 грн. за кожен рік) а не 14982,52 грн., як розрахував позивач із цим погодився суд. Стосовно стягнення на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення відповідач вважає, що спеціальним законодавством не передбачено право звільненого працівника поліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошових коштів при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП України. Крім того, при поданні вимоги про стягнення грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду. Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Відповідач, у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, на адресу суду надіслав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутністю. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив службу в Національній поліції з 07.11.2015 року по 01.08.2019 року. Згідно свідоцтва про народження виданого виконкомом Хрестищенської сільської ради Слов`янського району Донецької області серія НОМЕР_1 від 13.02.2012 року має доньку ОСОБА_2 . Рішенням № 6/I/V/322 від 22.09.2017 року позивача визнано учасником бойових дій, про що надано посвідчення № НОМЕР_2 від 10.10.2017 року. Наказом ГУНП в Донецькій області № 308 о/с від 30.07.2019 року відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» за п. 7 ч. 1 ст. 77 позивач звільнений зі служби в поліції (за власним бажанням) 01.08.2019 року. Згідно із Наказом № 308 о/с вислуга років позивача на 01.08.2019 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 10 років 06 місяців 14 днів, у пільговому обчислені 16 років 07 місяців 20 днів, невикористана відпустка за 2019 рік у кількості 20 діб. Згідно наявних в матеріалах справи довідки № 616 від 09.09.2019 року про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року позивачу виплачено грошове забезпечення за червень 10135,02 грн. та за липень 11799,03 грн.. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII. Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 92 Закону №580-VІІІ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. За приписами статті 93 Закону №580-VІІІ поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.04.2016р. № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 р. за № 669/28799 (далі - Порядок № 260). Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, нормами Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини додаткової відпустки поліцейському за минулі роки. Крім того, виходячи з приписів пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю. Як вбачається з матеріалів справи, в наказі ГУНП в Донецькій області № 308 о/с від 30.07.2019 року про звільнення позивача зі служби відсутні відомості про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку. У встановленому порядку наказ № 308 о/с від 30.07.2019 року, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було, доказів протилежного суду не надано. Законом України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII) встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першої статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних, а тому на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. При цьому приписами частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», на яку посилається позивач, передбачено обов`язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законодавчих підстав для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а тому судом першої інстанції безпідставно задоволено позов. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 13.06.2018р. в справі №545/1881/16, від 06.02.2020р. в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020р. у справі № 2а-5178/12/1470. У зв`язку з тим, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, в її задоволенні також слід відмовити. На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року по справі № 200/12427/19-а - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року по справі №200/12427/19-а - скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки у розмірі - 14 982,52 грн.; стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку; - відмовити. Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 12 травня 2020 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 12 травня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 12 травня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: Т.Г. Арабей А.А. Блохін