Постанова 4856 № 240/13155/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/13155/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 17 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (ГУ НП в Житомирській області) в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 20.07.2015 по 03.04.2020, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; - зобов`язати ГУ НП в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 20.07.2015 по 03.04.2020, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період: 2015 рік, 2016 рік, 2019 рік та 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано ГУ НП в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період: 2015 рік, 2016 рік, 2019 рік та 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.07.2015 року. Наказом №24 о/с від 07.11.2015 (по особовому складу), ОСОБА_1 призначено командиром взводу роти дорожньо-патрульної служби ГУ НП в Житомирській області як такого, що прибув з МВС. Згідно наказу №86 о/с від 03.04.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. При цьому, із змісту листа №10аз/29/105/05-2020 від 30.07.2020 встановлено, що компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 при звільненні 03.04.2020 зі служби в поліції не виплачувалась. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015, 2016, 2019, 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (Закон №580-VІІІ) визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Статтею 93 Закону №580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно з ч. 2 ст. 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Відповідно до ст. 94 Закону №580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання. Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується лише у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередній рік не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 808/2122/18 та від 02.07.2020 у справі № 825/1038/16. В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є компенсація не щорічної відпустки поліцейського, а додаткової відпустки, що надається виключно учасникам бойових дій. Так, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. При цьому, ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Отже, виходячи із норм Закону №3551-ХІІ додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Згідно зі ст. 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Пунктом 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України визначено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 вказаного Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Згідно з п. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ). Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду,- тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18. Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Згідно зі ст. 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 серпня 2019 року у згаданій зразковій справі, є обов`язковими для судів при ухваленні рішень у типових справах. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу №250 о/с від 22.12.2017 та наказу №245 о/с від 14.02.2018 ОСОБА_1 відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 діб. Тобто, позивач скористався правом на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 діб за 2017 рік та за 2018 рік. Проте, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що позивач скористався правом на додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016, 2019, 2020 роки та не надано доказів виплати позивачу грошової компенсації. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні з органів внутрішніх справ, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015, 2016, 2019, 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а отже при звільненні останнього зі служби, відповідачем безпідставно не проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020 роки. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.