Постанова 4850 № 200/1175/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року справа №200/1175/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді - доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/1175/20-а (головуючий І інстанції Молочна І.С., текст рішення складено 16.03.2020 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових сум,- ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі-відповідач) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік у сумі 6505,80 грн. за 28 календарних дні; - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17 серпня 2016 року по день фактичного розрахунку (а.с. 1-7). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік. Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік у розмірі 5724,04 грн. Стягнуто з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 67243,16грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 49-52). Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та залишити без розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що додаткова оплачувана відпустка учасника бойових дій надається за календарний рік (має бути використана працівником протягом календарного року),тобто якщо працівник не реалізував своє право на таку відпустку в поточному році, перенесення її на наступний - не допускається. Зазначає, що згідно з довідками, наданими відділом кадрового забезпечення Департаменту від 11 лютого 2019 року, ОСОБА_1 ані в 2016 році, ані в 2017 році не виявив бажання скористатися додатковою оплачуваною відпусткою для учасників бойових дій, про що свідчить відсутність рапорту щодо її надання, та з рапортом про грошову компенсацію даної відпустки не звертався. Відповідач вказує на відсутність інформації про отримання позивачем такої відпустки або грошової компенсації за новим місцем роботи після звільнення з Департаменту, що, на думку відповідача, свідчить про необґрунтованість його позовної вимоги про стягнення саме з Департаменту компенсації за невикористану відпустку в 2016 році. Також зазначає, що належним відповідачем у справі може бути Національна поліція України. Відповідач посилається на те, що відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки», а відтак не підлягає грошовій компенсації. Вважає, що при поданні вимоги про стягнення грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду (а.с. 55-62). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність. Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України є учасником бойових дій та з 07.11.2015 року проходив службу на посаді оперуповноваженого управлінні захисту економіки в Донецькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України (а.с. 10-11, 14, 45). Наказом Національної поліції України від 16 серпня 2016 року № 600о/с капітана поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого управління захисту економіки в Донецькій області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 28 серпня 2016 року з виплатою компенсації за 02 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 09 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2016 році (а.с. 8, 34). У листопаді 2019 року позивач звернувся до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України із заявою щодо надання розрахунку кількості днів невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з дня надання йому статусу учасника бойових дій по день звільнення з ГУНП в Донецькій області; інформації (у разі наявності) про нарахування та виплату при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; довідки про доходи у період з дня надання статусу учасника бойових дій по день звільнення помісячно. Також позивач просив надати йому інформацію, чи нараховувалась та виплачувалась йому індексація заробітної плати, що передбачена частиною 5 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» та статтею 4 Закону України «Про індексацію» за період з 07 листопада 2015 року по день звільнення (а.с. 19). Листом від 09 грудня 2019 року № П-1702 відповідачем розглянуто заяву позивача від 10 листопада 2019 року в порядку статті 1 Закону України «Про звернення громадян» та надано запитувану інформацію. Відповідно до довідки б/н, виданої членом ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки О. Волошиним 02 грудня 2019 року, капітанові поліції ОСОБА_1 за період проходження служби в Департаменті захисту економіки Національної поліції України додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не надавалась (а.с. 15-19). Зі змісту довідки б/н, виданої членом ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки О. Волошиним 11 лютого 2020 року вбачається, що відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій передбачена додаткова оплачувана відпустка в кількості 14 календарних днів на рік; за період з 07 листопада 2015 по 31 грудня 2016 року ОСОБА_1 як учасник бойових дій відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» з рапортом про надання додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення не звертався (а.с. 37). Відповідно до довідки про доходи позивача від 10 лютого 2020 року № 62 нараховане грошове забезпечення останнього у червні 2016 року становило 6235,00 грн (30 відпрацьованих робочих днів) та у липні 2016 року - 6235,00 грн (31 відпрацьований робочий день). Також згідно цієї довідки розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 204,43 грн., а розмір середньомісячної заробітної плати - 6235,00 грн (а.с.42). Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII. Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 92 Закону № 580-VІІІ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. За приписами статті 93 Закону № 580-VІІІ поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.04.2016 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260). Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Отже, нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини додаткової відпустки поліцейському за минулі роки. Крім того, виходячи з приписів пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю. Як вбачається з матеріалів справи, в наказі Національної поліції України від 16 серпня 2016 року № 600о/с про звільнення позивача зі служби відсутні відомості про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку (а.с. 8, 34). У встановленому порядку вказаний наказ, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було, доказів протилежного суду не надано. Законом України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII) встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першої статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних, а тому на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законодавчих підстав для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а тому судом першої інстанції безпідставно задоволено позов. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року в справі № 545/1881/16, від 06.02.2020 року в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 року у справі № 2а-5178/12/1470. Колегія суддів відхиляє посилання позивача та суду першої інстанції на правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18), оскільки позивач не є військовослужбовцем, а був поліцейським. У зв`язку з тим, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, в її задоволенні також слід відмовити. З вказаних підстав колегія суддів відмовляє в частині вимог апеляційної скарги щодо залишення без розгляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вище викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав зазначених вище. Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/1175/20-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових сум - задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у справі № 200/1175/20-а - скасувати. Прийняти нову постанову. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошових сум - відмовити. Повний текст постанови складений та підписаний 27 травня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України, але не менш ніж строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення короновірусної хвороби (COVID-19). Головуючий І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Арабей Г.М. Міронова