Постанова 4854 № 420/13859/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13859/24 Головуючий І інстанції: Скупінська О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 06.09.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 06.05.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача стосовно обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 01.12.2022р. по 07.02.2024р. включно, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022р., 2023р. та 2024р., грошової допомоги для оздоровлення за 2023р. та 2024р., грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023р. та 2024р., одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до п.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 повних років служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на перше січня 2022р., перше січня 2023р., перше січня 2024р. відповідно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок його грошового забезпечення з 01.12.2022р. по 31.12.2022р. включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44); - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок його грошового забезпечення з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. включно, грошової допомоги для оздоровлення у 2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44); - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок його грошового забезпечення з 01.01.2024р. по 07.02.2024р. включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2024р., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022р., 2023р., 2024р., грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023, 2024 роки, одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до п.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 повних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44); - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018р., 2019р., 2020р., 2021р., 2022р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018р., 2019р., 2020р., 2021р., 2022р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період проходження позивачем військової служби нарахування грошового забезпечення протиправно та безпідставно здійснювалося відповідачем у заниженому розмірі, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу за період з 01.12.2022р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 з 01.12.2022р. по 19.05.2023р. перерахунок грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, згідно п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018р., 2019р., 2020р., 2021р. та 2022р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018р., 2019р., 2020р., 2021р. та 2022р., виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, згідно з п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 1-ї інстанції, позивача та Військова частина НОМЕР_1 подали апеляційні скарги. У поданій апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду 1-ї інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та неповного з`ясування судом обставин справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2024р. в даній частині та прийняти нове, яким відмовити його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Військова частина НОМЕР_1 у поданій нею апеляційній скарзі також зазначила, що рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволених позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду від 06.09.2024р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2024р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без руху. 20.09.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024р. апеляційну скаргу відповідача - повернуто апелянту. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 з 01.12.2022р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований на грошове забезпечення до цієї військової частини. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видано 19.08.2015р., позивач має право на пільги, встановлено законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2024р. №44, ОСОБА_1 з 07.02.2024р. було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна 16 років 04 місяці 20 днів, безперервна - 05 років 10 місяців 11 днів, пільгова - 03 роки 03 місяці 27 днів. Крім того, у наказі визначено, що позивачу щорічна основна відпустка за 2022р. не надавалась, щорічна основна відпустка за 2023р. використана тривалістю 25 діб (з 11.02.2023р. по 20.02.2023р., з 06.11.2023р. по 20.11.2023р.), щорічна основна відпустка за 2024р. не надавалась. Даним наказом від 07.02.2024р. №44, з-поміж іншого, зазначено: - виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024р., згідно з наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260, у сумі 26652,90 грн.; - вплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у 2022р. за 40 діб, у 2023р. за 15 діб, у 2024р. за 03 доби; - на підставі ст.16-2 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також рішення Міністра оборони України від 14.11.2019р. №17709/3, виплатити грошову компенсацію за 28 діб невикористаної додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) за період з 2023р. по 2024р. 18.02.2024р. наказом Військової частини НОМЕР_1 №55 були внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2024р. №44, щодо виключення зі списків особового складу військової частини штаб-сержанта ОСОБА_1 та п.3 пп.3.1 було доповнено абзацом, згідно з яким, позивачу наказано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до п.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 повних років служби. Згідно з листом відповідача від 13.04.2024р. №868, розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення за період з 01.12.2022р. по 07.02.2024р. складав 1762 грн. та що за період з 01.12.2022р. по 10.05.2023р. посадовий оклад розраховувався за 10 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт 1,85) 3260 грн., за період з 11.05.2023р. по 07.02.2024р. за 12 тарифним розрядом (тарифний коефіцієнт 1,95) - 3440 грн., перерахунок грошового забезпечення з урахуванням зміни тарифного розряду проведено у липні 2023р. 07.04.2024р. позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив внести зміни у наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2024р. №44 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 98 діб невикористаної додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) з 2018р. по 2024р., одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до п.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 5 повних років служби та провести їх виплату. 19.04.2024р. листом №0666/35/2857 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про внесені зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2024р. №44, а також зазначила, що не вбачає за можливе провести виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за 70 діб невикористаної додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) з 2018р. по 2024р. включно, оскільки в витягу із наказу від 30.11.2022р. №172 ІНФОРМАЦІЯ_1 не вказано, що відповідна компенсація не виплачувалась. ОСОБА_1 не надав Військовій частині НОМЕР_1 довідку з попереднього місця проходження військової служби про те, що йому не виплачувалась грошова компенсація за не використану додаткову відпустку (як учаснику бойових дій) за період з 2018р. по 2024р. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, частково не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII. У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу. За змістом п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до вказаної Постанови №704 було визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Окрім цього, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, з-поміж іншого, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 24.02.2018р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п.4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.». Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж Постанови. На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. 29.01.2020р. постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704. Отже, з 29.01.2020р. не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103. Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У свою чергу, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовує Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III. Статтею 6 Закону №2017-III передбачено те, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. При цьому, відповідно до п.п.1, 3 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п.3). Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону. У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2021р., 2022р., 2023р., як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р. Таким чином, до 01.01.2020р. норми п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». У відповідності до ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, враховуючи, що з 01.01.2020р. положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. На підставі викладеного нормативно-правового регулювання, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 змінився нормативно-правовий підхід щодо тлумачення норм Постанови №704 та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року. У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 12.09.2022р. у справі №500/1813/21, від 22.09.2022р. у справі №500/3840/21, від 16.11.2022р. у справі №120/648/22-а, від 22.03.2023р. у справі №340/10333/21, від 29.03.2023р. у справі №640/8668/21, від 09.05.2023р. у справі №380/5158/22, від 05.03.2024р. у справі №200/8232/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: « 1) з 01.01.2020р. п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; 2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, із урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). 3) встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку. Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що 12.05.2023р. постановою Кабінету Міністрів України №481 скасовано дію пп.1 п.3 змін, що вносяться до Постанови №103, а також внесені зміни до п.4 Постанови №704, відповідно до яких абз.1 зазначеного пункту викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зазначені зміни набули чинності - 20.05.2023р. Отже, положення п.4 Постанови КМУ №704 в первісній редакції, який визначав застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, був застосовним до 19.05.2023р. У свою чергу, з 20.05.2023р. застосуванню підлягає інша розрахункова величина - 1762 грн., що встановлена п.4 Постанови КМУ №704. При цьому, ч.4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Тому, у період з 01.12.2022р. по 31.12.2022р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а після 20.05.2023р. по теперішній час грошове забезпечення має обчислюватися виходячи із розрахункової величини в 1762 грн. За таких обставин, дії відповідача відносно обчислення та виплати грошового забезпечення з 01.12.2022р. по 07.02.2024р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 01.12.2022р. по 19.05.2023р., адже після 20.05.2023р. застосуванню підлягає розрахункова величина 1762 грн., яка встановлена п.4 Постанови №704, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.12.2022р. по 19.05.2023р. Що ж стосується інших складових грошового забезпечення позивача за вказаний вище період, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що такі види виплат визначаються з врахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Відповідно до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260) більшість інших видів грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються і виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або ж) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання, зокрема: - щомісячні основні види грошового забезпечення, у тому числі, надбавка за вислугу років (розділ IV Порядку №260); - щомісячні додаткові види грошового забезпечення, у тому числі й підвищення посадового окладу (розділ V Порядку №260), надбавка за особливості проходження служби (розділ VІ), надбавка за кваліфікацію (розділ VІІІ), надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу (розділ ІХ), надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць (розділ Х), надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень (розділ ХІ), надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі (розділ ХІІ), надбавка за почесні звання (розділ ХІІІ), надбавка за спортивні звання (розділ ХІV), доплата за науковий ступінь та за вчене звання (розділ ХV), премія (розділ ХVI), морська винагорода (розділ ХVІІ) тощо); - одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ Порядку №260), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (розділ ХХIV Порядку №260); - компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (п.6 розділу ХХХІ Порядку №260); - одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (п.5 розділу ХХХІІ Порядку №260). За правилами ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, також виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Підсумовуючи, колегія суддів вказує, що розмір складових грошового забезпечення залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням А тому, беручи до уваги невірне обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2022р. по 19.05.2023р. через невикористання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, що безпосередньо вплинуло на невірний розрахунок інших складових грошового забезпечення за цей період. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач має право на нарахування та виплату йому за період з 01.12.2022р. по 19.05.2023р. щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, зокрема за 2022р. та 2023р. Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору. Разом із цим, враховуючи відсутність, у даному випадку, правових підстав для проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023р., підстави для виплати як щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премія), так і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, починаючи з 20.05.2023р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р. і 01.01.2024р. відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови №704, - відсутні, адже після 20.05.2023р. застосуванню підлягає в якості розрахункової величини саме 1762 грн., яка встановлена п.4 Постанови №704, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про відмову в задоволенні позову в частині проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, за період з 20.05.2023р., оскільки відповідачем за цей період правомірно застосовано в якості розрахункової величини 1762 грн. При цьому, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на приписи ч.4 ст.9 Закону №2011-XII, відповідно до якої грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. У свою чергу, колегія суддів також звертає увагу й на те, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2023р. у справі №380/813/22, аналізуючи п.п.2 та 3 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. за №44), вказав, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Таким чином, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведене відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44. Аналогічний правовий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023р. у справі №420/23176/21, від 27.09.2023р. у справі №420/23176/21, від 31.01.2024р. у справі №320/6441/22, від 18.04.2024р. у справі №160/10789/22, від 30.04.2024р. у справі №360/700/23 та від 08.05.2025р. у справі №380/6610/24. При цьому, виходячи з меж доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки та перегляду оскаржуваного судового рішення в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018р., 2019р., 2020р., 2021р. та 2022р. (виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби) та, як наслідок, зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументів сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційний суд, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду попередньої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, зокрема за 2022р. та 2023р., та ухвалити в цій частині нове - про часткове задоволення таких позовних вимог (враховуючи означений судом період з 01.12.2022р. по 19.05.2023р., за який такі вимоги підлягаю задоволенню). В іншій частині рішення суду 1-ї інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329,382 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік - скасувати та прийняти в цій частині нове, яким зазначені позовні вимоги - задовольнити частково. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року, у тому числі нарахованих та виплачених за вказаний період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу (грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, грошової допомоги для оздоровлення та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (01.01.2022 року та 01.01.2023 року), на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, із урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44). В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 13.06.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко