Постанова 4857 № 500/6306/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6306/25 пров. № А/857/14950/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Довгої О.І., Хобор Р.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 500/6306/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 03.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення мене зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р. - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за допомогу на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невиплачену допомогу на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2026р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р. При цьому, суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби - 30.07.2025р. У задоволенні решти позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено. У задоволенні адміністративного позову до Військової частини НОМЕР_2 відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. ОСОБА_1 , відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.05.2022р. № 118 з 18.05.2022р. зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 на всі види забезпечення. Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.08.2023р. № 217 з 05.08.2023р. позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та знято з усіх видів забезпечення. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік не виплачено. Матеріальну допомогу в 2023 році для вирішення соціально-побутових питань не виплачено. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана у кількості 10 діб. Додаткова відпустка відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки", п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за час проходженні служби у військовій частині НОМЕР_3 не надавалась та грошова компенсація не виплачувалась. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.08.2023р. № 257 ОСОБА_1 з 05.08.2023р. зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . 14.02.2025р. позивач прибув до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження військової служби після самовільного залишення військової частини (витяг наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 14.02.2025р.) Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.02.2025р. ОСОБА_1 , самовільно залишив військову частину 04.03.2024р., якому відповідно до наказу командира НОМЕР_5 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 03.06.2024р. № 92-РС призупинено військову службу у Збройних Силах України, який 14.02.2025р. прибув до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження військової служби, з 13.02.2025р. виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , видано всі види атестатів та направлено облікові документи до військової частини НОМЕР_4 . Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік не виплачена. Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачена. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 15 діб. Право на щорічну основну відпустку за 2025 рік не набув. Із витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 19.02.2025р. № 51 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 в зв`язку з вибуттям до нового місця служби військової частини НОМЕР_1 (вказані обставини зазначаються відповідачем 1). Надалі, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.02.2025р. № 52 позивача, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 19.02.2025р. №168-РС на посаду солдата резерву 62 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ), прийнято вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з 20.02.2025р. (вказані обставини зазначаються відповідачем 1). Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2025р. № 218 ОСОБА_1 з 30.07.2025р. звільнено з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік. Виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 18 діб. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.43 Конституції України видно, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. ст.45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996р. (далі - також Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. ст.4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням(статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток. В ст.16-2 Закону України «Про відпустки» видно, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Водночас, зазначений вид відпустки передбачено положеннями ст.77-2 Кодексу законів про працю України. ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України. Згідно ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993р. передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. В п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993р. видно, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст.1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. В ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" видно, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. п.1 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. Згідно абз.3 - 4 п. 14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист і членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток. п.6-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. № 1153/2008 (Положення - № 1153/2008), передбачено початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. В п.10 Положення № 1153/2008 встановлено, що військовослужбовці можуть бути направлені для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - інші військові формування) з виключенням їх зі списків особового складу Збройних Сил України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті до Збройних Сил України із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України. Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (пункт 12 Положення). п.242 Положення № 1153/2008, установлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. № 260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за № 745/32197, затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Згідно п.5 Розділу XXXI Порядку № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. п.6 Розділу XXXI Порядку № 260 встановлено розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Відповідно до п.7, п.8 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулим; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Тобто, законодавець установив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки. Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2025р. позивач прибув до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження військової служби після самовільного залишення військової частини (витяг наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 14.02.2025р.). Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.02.2025р. ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 04.03.2024р., якому відповідно до наказу командира НОМЕР_5 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 03.06.2024р. № 92-РС призупинено військову службу у Збройних Силах України, який 14.02.2025р. прибув до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження військової служби, з 13.02.2025р. виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , видано всі види атестатів та направлено облікові документи до військової частини НОМЕР_4 . Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік не виплачена. Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачена. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 15 діб. Право на щорічну основну відпустку за 2025 рік не набув. Із змісту абз.1, абз.2 ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-XIІ (далі - Закон № 2232-XIІ) видно, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до ч.5 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). В абз.3 - 5 ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" видно, що військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. На виконання ст.24 Закону № 2232-XII, п.144-1 Положення № 1153/2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII. Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Згідно п.144-2 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України. Водночас, згідно п.п.1 п.7-2 глави XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (із змінами, внесеними згідно Законом № 4197-IX від 09.01.2025р.; в редакції Закону № 4392-IX від 30.04.2025р.) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану" від 30 квітня 2025 року № 4392-IX і військову службу яких призупинено та які добровільно прибули не пізніше 30 серпня 2025 року до відповідних військових частин (місць проходження військової служби), визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, і висловили готовність продовжити військову службу, командир (начальник) військової частини не пізніше 72 годин з дня їх прибуття до військової частини чи місця проходження служби продовжує відповідно військову службу, дію контракту, а також поновлює виплату грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. З моменту продовження військової служби таким військовослужбовцям поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України. Військовослужбовцям, зазначеним у підпункті 1 цього пункту, з дня прийняття командиром (начальником) військової частини рішення про призупинення військової служби до дня її продовження виплата недоотриманого грошового, здійснення недоотриманого продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством України для військовослужбовців, не здійснюються (підпункт 4 пункту 7-2 глави XII "Прикінцеві положення" Закону № 2232-XII). Так, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.08.2023р. № 217 з 05.08.2023р. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та знято з усіх видів забезпечення. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік не виплачено. Матеріальну допомогу в 2023 році для вирішення соціально-побутових питань не виплачено. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана у кількості 10 діб. Однак, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2025р. № 218 ОСОБА_1 з 30.07.2025р. звільнено з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік. Виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 18 діб. Таким чином, доказами у справі підтверджено, що у 2022 році позивачем не використовувалась щорічна основна відпустка; у 2023 році використано щорічну основну відпустку в кількості 10 діб у військовій частині НОМЕР_3 , у 2024 році використано щорічну основну відпустку в кількості 15 діб до самовільного залишення військової частини 04.03.2024р. та відсутності на службі без поважних причин до 13.02.2025р.; у 2025 році нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в повному обсязі. Разом з тим, відомості про отримання ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки під час звільнення у матеріалах справи відсутні. Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що на момент звільнення з Військової частини НОМЕР_1 позивачем не використано дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, а тому при звільненні зі служби останній набув право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної відпустки за 2022 рік виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням з військової служби. ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків для наявності підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 500/6306/25- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді О. І. Довга Р. Б. Хобор