Постанова 4851 № 440/13000/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 р. Справа № 440/13000/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Полтавській області, ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.12.25 по справі № 440/13000/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.03.2025 року; - зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення в сумі 649 грн. 98 коп. станом на день звільнення 07.03.2025 року; - зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 649 грн. 98 коп. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік у кількості 14 діб, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік у кількості 14 діб, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі №440/13000/25 та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду або без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позовні вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2022, 2023, 2025 роки є необґрунтованими з огляду на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій надається відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», а відтак не належить до щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського, які надаються в порядку та тривалістю, визначених статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію». Звертає увагу суду на те, що 05.10.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб», яким частково змінено правове регулювання, зокрема, питання стосовно надання відпусток поліцейським. Після внесення цим законом змін до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» фактично нівельовано всю попередню судову практику Верховного Суду, на яку посилається позивач у позовній заяві, у зв`язку з тим, що вона ухвалена за іншого правового регулювання. В чинній редакції частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. З огляду на це, спеціальним законом повністю врегульовано питання щодо видів основних та додаткових відпусток, які компенсуються при звільненні, а отже жодні підстави для субсидіарного застосування інших законів з цього приводу відсутні. Крім цього, відповідач посилається на порушення позивачем строку звернення до суду. Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі №440/13000/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога в частині зобов`язання здійснити обрахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в розмірі 649 грн 98 коп., є передчасною та не спрямованою на захист вже порушених прав, є помилковим, таким, що ґрунтується на неправильному розумінні предмета спору. Зазначає, що право позивача на отримання та нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій виникло та було порушене саме в момент звільнення 07.03.2025 року, оскільки відповідач не здійснив повного та своєчасного розрахунку, як цього вимагає стаття 116 КЗпП України, а отже спірні правовідносини вже настали, і сам факт невиплати належної компенсації на день звільнення є достатнім та самостійним підтвердженням порушення права позивача. Вказує, що позовна вимога в цій частині не є вимогою на майбутнє, а спрямована на захист порушеного права шляхом визначення правильного способу його реалізації, оскільки позивач не просив суд визначити абстрактний чи гіпотетичний розмір виплат, а обґрунтовано наполягав на зобов`язанні відповідача здійснити обрахунок виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 649 грн. 98 коп., що підтверджується усталеною практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 21 листопада 2018 року у справі № 808/928/16. Посилається на те, що матеріали справи містять відзив відповідача від 13.10.2025, у якому ГУНП у Полтавській області вже здійснило власний розрахунок середньоденного грошового забезпечення у розмірі 265 грн 55 коп., що істотно відрізняється від законного розрахунку позивача (649 грн 98 коп.) та свідчить про реальний, а не гіпотетичний спір між сторонами щодо методики та бази обчислення виплат, а тому висновок суду про відсутність порушення прав позивача є безпідставним. Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує, що позивача було звільнено зі служби 07 березня 2025 року, однак остаточний розрахунок з ним не проведено і станом на день розгляду справи, що свідчить про триваюче порушення вимог статті 116 КЗпП України з вини відповідача, вимога позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку повністю відповідає приписам частини першої статті 117 КЗпП України з урахуванням встановленого законом обмеження у шість місяців. Щодо висновку суду першої інстанції про неможливість встановлення розміру простроченої заборгованості вказує, що такий висновок є помилковим, оскільки позивач у цій справі не заявляв майнової вимоги про стягнення конкретної, наперед визначеної грошової суми середнього заробітку за весь час затримки, а сформулював немайнову вимогу щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 649 грн. 98 коп., а тому предметом судового розгляду в цій частині було питання покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату відповідної компенсації у порядку та спосіб, прямо передбачені статтею 117 КЗпП України, а не питання визначення чи стягнення фіксованої грошової суми. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вважає, що висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог є правомірним та просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Національній поліції з 07.11.2015. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 08.07.2016 позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Наказом ГУНП в Полтавській області №129 о/с від 07.03.2025 позивача звільнено з посади інспектора взводу № 2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) з спеціальним званням капітан поліції з 07.03.2025. Відповідно до вказаного наказу, позивач при звільненні мав право на отримання грошової компенсації: за невикористану щорічну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2015 році в кількості 02 календарних дні; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 15 років за 2020 рік у кількості 05 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 16 років за 2021 рік у кількості 11 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 20 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 17 років за 2022 рік у кількості 12 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2023 рік у кількості 16 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 18 років за 2023 рік у кількості 13 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2024 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 19 років за 2024 рік у кількості 14 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2025 рік у кількості 05 календарних днів; Не погодившись із бездіяльністю відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасникам бойових дій, за 2016, 2022, 2023, 2025 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, з підстав їх часткової обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Закон України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі ст.4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Частиною 4 ст.18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу. Пунктом 12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки»). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Отже, у випадку звільнення працівника, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. Матеріалами справи підтверджено, що позивач. проходив службу на посадах в Національній поліції з 07.11.2015 по 07.03.2025. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 08.07.2016 позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Наказом ГУНП в Полтавській області №129 о/с від 07.03.2025 позивача звільнено з посади інспектора взводу № 2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) з спеціальним званням капітан поліції з 07.03.2025. У цьому наказі вказано, що позивач при звільненні має право на отримання грошової компенсації: Колегія суддів враховує, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст.92 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції) поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами 1-4 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до ч.ч. 9, 10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Частинами 1, 2 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (далі по тексту - Порядок №260; в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно абзаців 7, 8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Колегія суддів наголошує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст.92 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII. Зокрема, поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку. Відпустки за попередні роки, які невикористані поліцейським в році звільнення, не можуть бути залишені без розрахунку (виплати грошової компенсації), адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. За цим, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого Верховним Судом у справах №818/1276/17, №820/5122/17 та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №640/85/20. Отже, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено із позивачем усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані частини щорічної відпустки як учаснику бойових дій. Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що дійсно позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки судовим розглядом встановлено факт невиплати позивачу всіх належних сум при звільненні. Однак, відповідачем ще не здійснено вказаних виплат, а тому відсутні підстави вважати, що при здійсненні з позивачем остаточного розрахунку, відповідач не нарахує середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у зв`язку з чим вказана вимога позивача є передчасною, а доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не спростовують правильності висновку суду першої інстанції. Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 649 грн. 98 коп., колегія суддів зазначає, що вказані вимоги є також передчасними, оскільки станом на час розгляду справи ні грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, ні середній заробіток за час затримки розрахунку відповідачем ще не виплачено, а відтак відсутні підстави вважати, що відповідач при проведенні відповідних виплат на виконання цього судового рішення застосує інший розмір середньоденного грошового забезпечення, ніж визначений законодавством. Доводи позивача про те, що відповідачем у відзиві вже надано розрахунок середньоденного грошового забезпечення в розмірі 265 грн. 55 коп., колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначений розрахунок стосується обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому не може застосовуватись в межах обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав у випадку незгоди з розміром здійсненого відповідачем розрахунку або у разі невиплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік у кількості 14 діб, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік у кількості 14 діб, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі № 440/13000/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова